У березні минуло три роки з того часу, як Дмитро Джулай почав коментувати на телеканалі «Сетанта Спорт Євразія», офіс якого розташований у Дубліні. Журналіст нашого сайту дочекався повернення коментатора у Київ, де він проведе літню відпустку, і запропонував обговорити усі найпомітніші події, що сталися в українському футболі за останній сезон.
Вчора ми публікували першу частину розмови– про роботу Фоменка у збірній України, молоде покоління наших гравців, а також складнощі вибору, який постав перед Ярмоленком і Коноплянкою. На черзі – «Динамо», «Шахтар» та «Дніпро», заклик «геть від Москви» і проміжний підсумок власної коментаторської роботи.
- Війна залишила без стадіонів п’ять клубів із Донбасу. Потім цю тему активно використовували у «Шахтарі»: ми програли чемпіонство, бо грали на виїзді, а «Динамо» переважну більшість матчів – вдома. Що скажете?
- Дві особи, які педалювали цю тему, - Луческу і Палкін – нічого, окрім огиди, не викликають. Говорити таке саме в цей час, за таких обставин, - це цинізм настільки махровий, це така неповага до країни, яка одного виховала, а іншого прийняла на роботу! Я розумію, що у них вже така звичка. Але Луческу – людина солідного віку і колосального життєвого досвіду - можливо, іноді варто схаменутися хоча б трохи. Це подається абсолютно неприкрито – ніби хтось інший спеціально зробив, щоб так було. Якщо б такі заяви пролунали за іншої ситуації, якоїсь внутрішньополітичної… А так – це просто огидно.
- Якої ви думки про чемпіонський сезон «Динамо»?
- Найголовніше – це золотий «дубль». Перші матчі сезону подарували стриманий оптимізм. Навіть зараз потрібно продовжувати працювати, вирішувати кадрові питання з імовірним відходом Ярмоленка і Мбокані, пошуком форварда під Лігу чемпіонів. Але це ми вже говоримо про якісь робочі процеси, а не про відсутність надії. Ми побачили команду, яка розвивалася, шукала себе, розуміла, як саме вона має вести боротьбу за перемогу. «Динамо» відпрацювало сезон в унісон з ідеями тренерського штабу. Приємно, що кияни пройшли сезон без поразок. Так, в Лізі Європи хотілося більшого. На мою думку, недопрацювали в матчах з «Фіорентиною», та навіть це показує, куди потрібно тягнутися, насамперед, по грі середньої лінії.
Дуже важливо не зациклюватися зараз на Лізі чемпіонів. Головний турнір – це чемпіонат України. У якому б форматі він не проходив, однаково залишається найдовшим, у ньому ти граєш щотижня, і завдяки успіху, насамперед, у цьому турнірі підтверджуєш своє право знову виступати в Лізі чемпіонів без якихось кваліфікаційних матчів. Головне, аби не було бажання розповідати, що «справжній рівень буде в ЛЧ». Справжній рівень – у кожному конкретному матчі щотижня.
- Мораес і Петровіч вже готові працювати. Яке ваше враження від новачків «Динамо»?
- Навряд чи я зараз багато скажу про Петровіча. Не впевнений, що це хороший апгрейд, але подивимося. Я не так часто його бачив, щоб глобальні висновки робити. А от Мораес – це людина, яка вже зарекомендувала себе в цьому чемпіонаті, що дуже важливо. Жуніор повинен «влитися» в нову команду, звикнути до більших вимог. Але у нього не буде проблем з адаптацією до країни, чемпіонату, всього навколо. У «Динамо» він вже має знайомих і друзів. Тож є підстави очікувати від Мораеса певних показників із самого початку сезону. Зрозуміло, що завжди знайдуться ті, хто скаже: «Ми хотіли, щоб у «Динамо» привезли Каріма Бензема». Але треба реально оцінювати стан речей. Раніше ми пояснювали це рівнем чемпіонату, а тепер ще й війна додалася.
І все ж у команді з’явиться ще один форвард, якщо піде Мбокані. Те, що він виробляв у другій половині сезону, не вкладається у голові. Важко сказати, чому так сталося – я просто не знаю цієї людини. Із заяв, які передаються через агентів, чи із записів в соцмережах повноцінного висновку не зробиш, що там сталося між ним і клубом. Можливо, він реально вірив, що тільки-но залікує травму, і одразу має грати з перших секунд в кожному матчі. Коли ж цього не сталося, його «перемкнуло», він образився. У мене, принаймні, немає підстав звинувачувати тренерський штаб в тому, що приймалися рішення, які не пішли на користь «Динамо». Не хоче Мбокані? Нічого страшного – подякуємо і попрощаємося.
- Чи не зіпсувало вам настрій від переможного сезону горезвісне вибігання вболівальників «Динамо» на поле «Олімпійського» у фіналі Кубка?
- Певною мірою – так. Доводиться чути виправдання, мовляв, ми давно не бачили таких перемог. Але я б цього точно не робив, навіть якщо б був років на 10-15 молодший. Очевидно, спрацював «стадний інстинкт». Проблема в тому, що це потім використовується для того, щоб протягувати якісь заяви про повернення міліції. Так само малоприємно буде грати домашні матчі при порожніх трибунах. Тож подібних речей потрібно уникати.
- Минулий сезон назавжди запам’ятається ще й подвигом «Дніпра» у Лізі Європи.
- Безперечно, можна лише захоплюватися тим, що команда зробила. З кожним наступним суперником «Дніпро» знаходив варіанти ведення своєї гри. Що тут казати: якщо вже президент італійського клубу звинувачує суддів у тому, що вони допомагали українській команді, - це було дуже яскраво. Так, десь нам посміхнулася фортуна. Але у фіналі «Дніпро» виглядав дуже гідно. У день гри я перебував в Іспанії і дивився цей матч на місцевому телеканалі. Всі коментатори з надзвичайною повагою говорили про суперника. Це не було награно, це не була якась поза. Вони реально поважали «Дніпро». Для себе, як для клубу, дніпряни зробили справу, яку не вдалося реалізувати тоді, у 80-х, коли програли «Бордо» і не вийшли у півфінал на «Ювентус».
Ще що б хотів сказати… Там рванув пукан в одного ватника з приводу «Дніпра». Чомусь навіть Віктор Володимирович Вацко почав збирати гроші на лікування бідолахи. Мене здивувала зацикленість на це болото. Люди, «Дніпро» поважали в усій Європі. Якщо у когось не вистачає клепки в голові, то потрібно відвертатися від цього. Має ж бути якась межа! Маю на увазі навіть орієнтацію в професіональному плані. Навіщо реагувати на дегенератів? Краще подивіться, як про «Дніпро» говорили в Іспанії чи інших країнах. А ми знову не можемо вилізти з цих серіалів про «мєнтів», з НТВ+ та іншого, скажімо так, «телевізійного продукту», який виробляється на північному сході. Є набагато більше значно якіснішого продукту, який виробляється в інших місцях. Так, іноді потрібно зробити над собою зусилля і вивчити іншу мову для цього. Але це дуже корисно. І набагато краще, ніж реагувати на якогось там Йоріка Пєрданцева.
- У ФФУ тим часом прийшла, начебто, нова команда. Чи бачите ви ефект?
- Я якось особливо не стежив саме за роботою ФФУ. Не дуже це схоже на нову команду, скажімо відверто, але це така ж об’єктивна реальність, як є у політиці. Команди формуються з часом, вони випробовуються на якихось інших рівнях. Інакше під виглядом народних героїв можна отримати пройдисвітів, які потім не голосують за потрібні країні закони, а займаються популізмом. Я, наприклад, знаю, що у цій старій-новій команді така людина як Бандурко реально вміє працювати. Щодо всього іншого – подивимося. Після завершення відбіркового циклу будуть рішення щодо роботи тренера збірної. Інститут збірних U-17, 19 теж потребує уваги і розставлення пріоритетів. А ще ж є питання чемпіонату.
Принагідно два слова – про «Зорю», яка насправді дуже добре грала в Лізі Європи, але не пощастило в Роттердамі. Ось клуб, тренер і гравці, які завжди дуже гідно поводилися у скрутній ситуації. Які ніколи і нічого не списували на те, що, мовляв, «ми не граємо на своєму стадіоні». Можливо, варто такі клуби перебазовувати у міста, де колись існували клуби вищої ліги і збереглася певна інфраструктура. Наприклад, донецький «Металург» (чи «Сталь») скерувати у Чернівці. Зрозуміло, що це штучно і тимчасово, але розширення географії пішло б на користь.
- Яким був для вас цей сезон, як для коментатора?
- Мабуть, це був найбільш насичений сезон за кількістю матчів, який можна порівняти хіба що із сезонами на «Повєрхності» у період 2007-2009 років. Іноді було дуже важко, тому що ми там з Льохою (Олексієм Івановим, - О.Б.) працювали тільки вдвох. Бувало так, що ти з п’ятниці по понеділок відпрацював, а у вівторок і середу продовжуєш щось дивитися.
Я перед собою поставив таке завдання: дивився абсолютно всі матчі чемпіонату Іспанії. Тобто, у перших 36 турах я переглянув всі 360 матчів. Лише у передостанньому і останньому турах, коли матчі відбувалися паралельно, вже не все дивився. Це дозволяє зовсім по-іншому сприймати багато команд. Ти розумієш, чого від них чекати. Але після цього потрібно було змушувати себе «перемикатися» на щось інше. Три або чотири матчі за день – це занадто. Наскільки б ти не любив свою роботу, але фізичний стан, як і у футболістів, означає дуже багато.
- Назвіть топ-трійку матчів, коментування яких у цьому сезоні принесло вам найбільше задоволення…
- Мені, все-таки, простіше буде назвати команди, які мені завжди було цікаво робити – незалежно від того, на якому місці вони у турнірній таблиці. Йдеться суто про гру. Тож в Італії це «Емполі» та «Лаціо», частково «Сассуоло». В Іспанії, зрозуміло, що матчі «Реалу» та «Барси» - це окрема історія. Тож назву «Сельту», «Севілью», «Ельче», «Малагу». Якщо ж говорити про конкретні матчі, то мені припало до душі протистояння Чехії та Ісландії у кваліфікації Євро. Я коментував їх матч у Чехії, і дуже сподобалася робота обох тренерів – Лагербека та Врби. Це ігри, які запам’ятовуються не результатом (адже в мене, наприклад, були «Реал» - «Гранада» - 9:1).
- У твіттері Іванова якось натрапив на пост, де він вказував кількість своїх матчів, зроблених у сезоні. Ви також ведете власний підрахунок?
- Він рахує усі свої матчі, починаючи з найпершого, який ми зробили з ним ще у 2006 році. У нього реально є вся статистика! Думаю, що в цьому сезоні у нас цифри приблизно однакові – ми ігри розподіляли навпіл. Можливо, Іванов зробив трішки більше, бо я на деякий час випав через проблеми з голосом – вперше за останні шість років. За сезон ми з ним робимо десь половину того, що Джон Мотсон зробив на ВВС за 40 років (Сміється). Мені було б набагато легше коментувати таку кількість матчів, якщо б це було для українського глядача.
- До речі, як щодо контракту із «Сетантою» на новий сезон?
- У нас немає контракту, який потребує продовження – він підписаний і все. Якщо одна із сторін вирішить, що потрібно припиняти співробітництво, то так воно і станеться. Не скажу, що зараз ми думаємо про наступний сезон. Я приїхав додому і насолоджуюся відпусткою. Витягнув «Гру в класи» Кортасара і отримую задоволення від «блукання» цією книгою – вже вкотре. Приємно згадати, що воно таке, коли береш до рук хорошу книгу і просто читаєш. Кіно? На це у мене не вистачає часу. Я щось можу, звичайно, закачати, коли хтось із знайомих порекомендує, або хтось з іспанців у Твіттері напише. За цим треба уважно стежити: що виходить, коли і у кого. Я трохи осторонь цього процесу. Та й музика для мене закінчилася в середині 90-х. Можливо, з того часу було створене щось хороше. Але щоразу, коли чую репертуар на будь-якому стадіоні світу, то все закінчується роком 1995-м.
І ще трохи про професію та враження від минулого сезону. Пригадую такий момент: закачував матч «Гранада» - «Ельче», і не знайшов іншого ресурсу, окрім як з коментарем каналу на три літери. На автоматі, не виймаючи навушників, почув на самому початку трансляції, що це буде хріновий матч, бо грають не лідери і навіть не середнячки. Я одразу вийняв навушники, а Льоха – в нього ж нервова система міцніша, ніж у мене – це потім дослухав і сказав: «А що ти хотів? Він ще разів десять бідкався, як же йому не пощастило, що його поставили на цей матч».
З професійної точки зору це дуже хороший урок, тому що розумієш: нікого не цікавить, що подобається чи не подоюбається тобі. Твоє завдання полягає в тому, щоб хоча б намагатися розповідати про те, що відбувається на полі. Як сказав у нещодавньому інтерв’ю метр Подерв’янський: «Натхнення – це категорія для дилетантів» (Сміється). Натхнення потрібно шукати в кожній секунді матчу, який ти робиш. А ще надихаєшся роботою тих, хто знає, що таке слово і як з ним поводитися. Тобто, береш будь-яку книжку Кортасара чи Борхеса – і ти розумієш, що це взагалі за професія. Були люди, які себе вже показали. Ти до них ніколи не дотягнешся. Але принаймні дякуєш їм за те, що вони були.
- Часто можна натрапити на репліки, мовляв, повернути б ті часи, коли Джулай і Босянок коментували в парі. Що ви б хотіли сказати своїм шанувальникам?
- Ці часи були. Все. Їх зараз немає, на жаль. Ми можемо скільки завгодно займатися ностальгією, але це вже минуло. Щодо сьогодення, то ви бачите, яка ситуація на каналах «Повєрхності». Люди ходять, працюють і сидять без грошей. Тож важко щось прогнозувати навіть на найближче майбутнє. Але я все одно вірю в те, що ми з Деном ще попрацюємо.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
