​Микола Павлов: «Піти з «Іллічівця» хотів ще півтора роки тому»

«За три роки, які я провів з моїми колегами по тренерському штабу в маріупольській команді, у нас змінилося мінімум три стартових склади.

Навесні основу не можна було уявити без Сергія Шевчука та Сергія Яворського, які в перший рік мого перебування в Маріуполі в «старті» не грали. Ми використовували нових гравців не тому, що вони кращі за тих, хто були. Просто футболісти вибували з обойми через травми та дискваліфікації. Багато хлопців були дебютантами, вперше зігравши у складі взагалі і в основі, зокрема. Думаю, що в порівнянні з іншими клубами прем'єр-ліги, таких гравців більше дебютувало саме в «Іллічівці». Це однозначно. І я радий, що такі дебютанти, як Вакуленко та Гринь заявили про себе в повний голос. Не кажучи вже про тих 16-17-річних хлопчаків, яких ми використовували в команді. Вони дійсно були на порядок сильніше всіх гравців з того складу, в якому вони грали і проти яких вони грали.

Команді не вистачало виконання умов тих домовленостей, які були у нас з клубом перед приходом мого тренерського штабу. З двадцяти пунктів, необхідних мені і моїм помічникам для того, щоб команда функціонувала і досягала результату, виконувалося тільки два або три. Це максимум. Мова йде про виконання особистих умов футболістів, обумовлених у договорах. Щоправда, хлопцям виплачували зароблене за курсом «8,0». В іншому - нічого. У нас не платили вчасно премії, команду не вчасно екіпірували. Крім того, колектив залишали футболісти, які перебували на контрактах. Їх не змогли втримати наші керівники. До всього цього додалася хвороба почесного президента Володимира Семеновича Бойка з подальшим відходом з життя, Царство йому небесне.

Користуючись нагодою, хочу висловити співчуття його рідним, близьким, колегам і всім городянам. Продовжуючи тему «Іллічівця», можу сказати, що зазначений вище комплекс причин унеможливив досягнення якого-небудь результату. Сюди слід додати і постійні переїзди нашої команди. «Іллічівець» став єдиним у прем'єр-лізі, хто кожен тиждень вирушав на виїзд. Адже для молодих хлопців відновлення є найголовнішим фактором.

Враховуючи, що ми багато пропускали, то, мабуть, оборона була найслабшою ланкою. Якщо ж говорити про лінії атаки, то у нас номінально жодного нападника не було. За винятком Ілюка, якого ми запросили в період зимового антракту. Максим пройшов з нами не всі збори, до того ж, ще до того, як він вийшов на певний рівень, хлопець ніяк не міг впоратися з наслідками колишніх травм. До приходу до нас цей футболіст півтора-два роки взагалі ніде не грав, а лише тренувався. Це було для нас проблемою. Не можна не сказати і про Чурка, який довгий час лікувався. Потрапивши з «корабля на бал», він нам дуже допоміг. Ще один гравець - Мішньов мав можливість проявити себе в цьому сезоні в повній мірі. Його потенціал за три роки перебування в команді дуже виріс. Але, на жаль, він отримав травму на тренуванні перед грою із запорізьким «Металургом».

Всі також відзначають Гриня - не випадково ж цей перспективний футболіст запрошений на тренувальний збір з «Шахтарем». Не можу не відзначити і Яворського. Він справжній капітан і лідер команди, без нього нам було б дуже важко. Цей гравець нам допоміг як у згуртуванні колективу, так і в людських відносинах. За це йому велике спасибі. Хотів би додати до перерахованих хлопців ще й Вакуленка, який виступав у нас на різних позиціях - центрального і крайнього захисника, опорного півзахисника. Він нам дуже допоміг. Майже всі футболісти, які вже встигли влаштуватися в інших клубах, мені телефонують і діляться новинами про свою долю. Мені це подвійно приємно. Два з половиною тижні тому, коли я відзначав день народження, мене важко було знайти. Але багато колишніх підопічних знаходили мене за «вайберу». Приємно...

Мені пощастило, що зі мною працює мій тренерський штаб. З одним з моїх помічників, Іваном Баланом, ми вже років п'ятнадцять разом. Він, як і інші мої асистенти - Дмитро Єсін, Сергій Дірявка та Андрій Тарахтій - пройшли у футболі не один десяток років. Та й самі хлопці виявилися нормальними, порядними. Вони розуміли, що від них вимагається. Для кожного з них головне було не матеріальна сторона, а можливість проявити себе у футболі. Ось на цих почуттях ми і грали.

Піти з «Іллічівця» я хотів ще півтора року тому. Причому, не претендуючи ні на що, так як сам був би ініціатором цього відходу. Але мене вмовили залишитися. Ось про що шкодую досі. Пішов би тоді - і не побачив би того, що відбувалося в кінці мого останнього перебування в Маріуполі.

Зараз ні про що не думаю. У мене багато боргів перед моєю родиною - дружиною, дітьми та онуками, перед друзями дитинства і тими людьми, завдяки яким я чогось в житті домігся. Хочу присвятити себе їм. А якщо буде хороша пропозиція, то моя команда помічників завжди готова (посміхається). Ось тільки при виборі нової роботи тепер я буду дуже скрупульозним. Загалом, час покаже. Ніколи не кажи «ніколи», - цитує Павлова «СЕ».