- Утриматися на вершині завжди складніше, ніж піднятися на неї, - так Ярмоленко відповів на моє запитання про те, чи є відчуття, що в новому сезоні «Динамо» здатне захистити свої титули.
- Ми повинні прогресувати, показувати щось нове: на нас і перш суперники налаштовувалися по-особливому, а до діючих чемпіонів запити будуть ще вищими.
Виправдання невдач не приймаються, тому команда повинна рости, рухатися вперед. Наш тренерський штаб зробив у минулому сезоні величезну роботу, і зупинятися на досягнутому, звичайно ж, не має наміру. А ми, футболісти, зробимо все, щоб наставників не підвести, - наводить слова Ярмоленка «СЕ».
- Та обставина, що ваша команда важкувато грала і з «Шахтарем» за Суперкубок, і проти дніпродзержинської «Сталі», яка менше ніж за тиждень до старту опинилася в Прем'єр-лізі, говорить про те, що пік форми в «Динамо» намічений на вересень? Чи ви бачите інші причини?
- Не погоджуся, що в грі з «гірниками» ми виглядали так вже слабко. Перший тайм, тут і сперечатися немає чого, провалили, зате у другому мали перевагу і діяли першим номером. Це був рівний матч з розряду тих, що йдуть до першого гола. Хто відкриває рахунок, той в кінцевому підсумку і домагається перемоги.
А поєдинок зі «Сталлю»... Напевно, нас трохи надломив швидкий гол: забиваючи на перших хвилинах, та ще й чемпіону, суперник такого калібру отримує значну психологічну перевагу. За спиною виростають крила, він починає битися за кожен м'яч на кожній ділянці поля. Нам було непросто, але ми все ж зібралися і здобули перемогу. Грою, звісно, були незадоволені і ми, і тренери, але результат досягнуто - і це головне.
- Повертаючись до одеського матчу з «Шахтарем»: сюжет, що перекинув все в самому кінці з ніг на голову, став для вас шоком? Адже в кінцівці у «Динамо» було більше шансів, ніж у суперника: Мораєс не встигав на добивання після дальнього удару, ви влучали в каркас воріт...
- Якщо бути зовсім точним, м'яч влучив у стійку рикошетом після флангової подачі. Але моменти дійсно були - що ж, тим образливіше поступитися принциповому супернику, пропустивши на 93-тій доданій хвилині. Про що це говорить? Мені здається, про те, що треба грати з першої до останньої секунди, віддаючи поєдинку всі сили.
Ні, не хочу сказати, що хтось недопрацьовував - можливо, нам просто не вистачило концентрації. Підсвідомо в голові крутилася думка, що зараз суддя дасть свисток - і почнеться серія пенальті. Але все склалося інакше, а після пропущеного першого голу, та ще й в меншості, розраховувати на порятунок вже було складно. Ми спробували, але, як говорить приказка, пішли в атаку, а потрапили в полон.
- Рішення про те, що замість вилученого у ворота Шовковського стане Драгович, як мені здалося, було прийнято миттєво. Між тим, важко уявити, що він готувався до ролі голкіпера заздалегідь...
- Наш воротар знімав светр, щоб передати його польовому гравцеві, який наважиться взяти на себе таку відповідальність, а ми з Гусєвим радилися трохи в стороні. «А давай я спробую», - тільки і встиг сказати Олегу, коли помітив, що Драгович, на обличчі якого не здригнувся жоден мускул, попрямував до Шовковськогоі взяв у нього рукавички. Всі ми подумали: якщо людина так впевнена у своїх силах, навіщо з нею сперечатися?
- А ви, виходить, були впевнені менше?
- Стати у ворота я б міг, але відбити пенальті - не факт. Не вийшло це у Драговича, але в даному випадку варто віддати належне його сміливості. Якщо б він не наважився - може, ризикнув би я, хоча воротарських талантів за собою ніколи не помічав.
- Пізніше ви напевно переглядали той епізод з фолом Шовковського проти Алекса. До якого висновку прийшли: порушення було - чи воротар все ж зіграв у м'яч, а бразилець за нього зачепився?
- Обговорювати суддівський вердикт мені не хочеться: якщо арбітр прийняв рішення - значить, у нього були до нього якісь передумови. Коли спостерігав за моментом наживо, здавалося, що справедливий пенальті, але телеповтори з різних ракурсів миттю посіяли сумнів. Разом з тим, думаю, подвійного покарання Шовковський не заслужив: червона картка тут вже виглядала зайвою.
- В обох зіграних до цього моменту офіційних поєдинках сезону «Динамо» на лівій бровці явно не вистачало Ленса. Фланги у команди два, тому зовсім обійтися у цій розмові без питання, на яке ви не дуже любите відповідати, але з якого почали б інтерв'ю дев'ять з десяти журналістів, я не можу...
- Піду я чи залишуся? (Після паузи). Пропозиції у мене є, але поки я роздумую над ними. Все повинно прояснитися в найближчий місяць.
- Чи актуальна для вас фраза з нашої червневої бесіди: «Якщо не перейду цього літа в закордонний клуб, плакати не буду»?
- А чому моє ставлення до цього питання повинно було змінитися? «Динамо» - це команда, за яку вболівав з дитячих років, яка виховала мене і зробила тим, ким я сьогодні є. Хочу, щоб рідний клуб отримав за мене гідну компенсацію. Мій контракт діє ще протягом року - і переговори з приводу трансферу потенційні покупці повинні вести виключно з динамівським президентом Ігорем Михайловичем Суркісом.
Можете мені не вірити, але фінансова сторона майбутнього контракту не грає вирішальної ролі. Гроші, звичайно, важливі, однак набагато важливіше, як не банально це прозвучить, перспектива розвитку і зростання. Чого точно не хотілося б, так це дійсно плакати у віці за тридцять про те, що не спробував себе колись в серйозному чемпіонаті, маючи такий шанс.
- Якщо б Ленс не пішов нещодавно в заштатний «Сандерленд», ми б, напевно, і не розглядали всерйоз розмови про те, що Ярмоленко ось-ось перейде в «Сток Сіті», який, на думку Сергія Реброва, вам зовсім не підходить. Ви, до речі, пам'ятаєте, як грали проти цієї англійської команди в 2011-му?
- Тоді «Сток» був зовсім іншим і нагадував - ви тільки не смійтеся - нашу «Волинь». Втім, і луцький клуб, у перерві матчу якого з «Шахтарем» ми з вами розмовляємо, тепер грає інакше. Чи бачена справа: в опорній зоні у Кварцяного - той же Політило зростом 165 сантиметрів і Кравченко, у якого 170. Змінився і «Сток»: у нього більше ніхто не б'є по м'ячу навмання і не вкидає його з ауту до карного майданчика через півполя.
- Гра зі «Сток Сіті» в Трентхемі три з половиною роки тому була вирішальною - від її результату залежало, хто вийде з групи Ліги Європи. Для вас же матч вийшов певною мірою суперечливим: ви отримали жовту картку, але в середині першого тайму віддали гольову передачу Алієву.
- (Посміхається). Якщо не зраджує пам'ять, Алієв забив метрів з тридцяти. Формально мені, мабуть, записали результативний пас, проте серйозно про це я б не говорив. Віддав би, скажімо, приховану передачу - інша справа. А тут - на всі сто відсотків Сашина заслуга.
- І на завершення: у суботу «Динамо» доведеться зіграти чи не з найскладнішим суперником з числа команд, що не входять в компанію українських грандів. У чому секрет «Олімпіка», як ви вважаєте?
- У чемпіонаті в будь-якої сильної команди знайдеться незручний суперник. Для нас, так вже вийшло, це «Олімпік». Начебто і моменти у поєдинку з ним створюємо, а м'яч не йде у ворота - хоч плач. Час іде, а з ним відходить і впевненість.
Ця команда заслуговує на повагу: принаймні, у матчах з нами її футболісти билися до кінця. Ми грали з ними внічию, забивали єдиний гол на четвертій компенсованій хвилині. А коли в кубковій зустрічі вдалося відкрити рахунок у першому таймі, нам стало легше. Суперник став розкриватися, з'явилися вільні зони - і ми довели до впевненої перемоги...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
