Нападник «Динамо» Віктор Хлус був одним із тих, кому Сергій Анатолійович дав дорогу в життя, у великий футбол.
- Сьогодні вранці з великою скорботою дізнався, що в кращий світ пішов Сергій Анатолійович Богачик, - каже Віктор Іванович. - Так склалося, що в моєму житті цей прекрасний чоловік, вчитель та тренер в одній особі, зіграв величезну роль.
Із Сергієм Анатолійовичем знайомий майже чотири десятки років, з самих перших днів футбольної кар'єри. Пригадую історію нашої зустрічі. У 1978 році я приїхав до Києва вступати до Інституту харчових технологій, завкафедрою спорту якого він тоді працював. Коли розповів йому про своє бажання вчитися, він запитав: «А що ти вмієш?». Я хоч до того часу закінчив технікум з червоним дипломом, дивлячись йому в очі чесно відповів: «Грати у футбол!». На наступний день повинен був відбутися матч між командами Інституту харчових технологій та КПІ, до якого він мені сказав готуватися. Так сталося, що ми виграли 12:0 і всі 12 м'ячів забив я, після чого мій вступ до інституту став формальністю.
Після цього наше знайомство з Сергієм Анатолійовичем стало ще більш близьким. Він, очолюючи кафедру спорту інституту, був безмежно закоханий у футбол, паралельно тренуючи студентську команду. За неї, до слова, воротарем грав Григорій Суркіс. Щоліта наша команда виїжджала на збори в Конча-Заспу, на базу сусідню з динамівською, де ми, прості хлопці, відпочивали на свіжому повітрі, тренувалися, будучи на повному забезпеченні інституту. Можна тільки здогадуватися, яких зусиль все це організувати коштувало Сергієві Анатолійовичу, за що всі ми були йому безмежно вдячні. У той час для нас він був немов другим батьком, студенти його дуже любили за чуйність і добре серце, за відданість спорту. В одному з сезонів наш інститут навіть став чемпіоном України серед ВНЗ. Я ж особисто вдячний Сергію Анатолійовичу, що багато в чому завдяки йому переїхав до Києва, а в майбутньому зумів потрапити в «Динамо». Думаю, і йому було приємно за своїх учнів, з багатьма із них він до останніх днів підтримував дружні стосунки.
Таких відданих футболу людей в нашій країні дуже мало. Спогади про Сергія Анатолійовича залишилися найпозитивніші, навіть не знаю, хто міг бути його недругом, настільки легко і невимушено він умів спілкуватися з різними людьми. На превеликий жаль, його життя сьогодні обірвалося... У Сергія Анатолійовича залишилася чудова сім'я, надійні друзі, разом з якими ми - динамівці, ми - студенти Інституту харчових технологій, і просто люблячі футбол люди глибоко сумуємо. Вічна вам пам'ять, дорогий Сергію Анатолійовичу, нехай Земля буде пухом...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
