Екс-футболіст юнацької збірної України щоразу намагався вийти на вірний шлях і був близьким до мети, проте завжди безжальна доля заважала йому і повертала до ями невдач. Навіть коли здавалося, що вже посміхнулася.
Омелянович був одним з кращих гравців Чемпіонату Європи-1994 U-16 і разом з партнерами приніс Незалежній Україні перші медалі офіційних турнірів з футболу ще до того, як Національна Збірна відіграла перший офіційний матч. Та й навіть тоді, перевівши чвертьфінальний матч проти Англії в овертайм влучним штрафним ударом на 89-ій хвилині, в півфіналі проти Данії залишив команду у меншості, і вона втратила перевагу в рахунку, програвши в тій же серії пенальті. До того ж, це історичне для українського футболу досягнення команди Геннадія Зубова (кращого друга нашого героя), Олегa Ящукa, Денисa Колчинa, Сергія Перхуна, Валентинa Слюсарa, Олегa Остапенкa та інших чомусь ніхто не пам'ятає.
Тоді ж на талановитого півзахисника звернули увагу головний тренер бельгійської «молодіжки» Аріель Якобс та знаменитий польський форвард Влодзімеж Любаньські і рекомендували гравця кращим клубам Бельгії, були чутки й про зацікавленість з Англії. Проте Сергій чомусь опинився в «Шарлеруа», аутсайдері з похмурого містечка, де єдиною розвагою, за словами самого гравця, було телебачення. 17-річний хлопець не володів жодною іноземною мовою і не був емоційно готовим до переїзду за кордон, тому почував себе вкрай незручно.
Лише за три роки він відчув себе впевненіше і завоював місце в стартовому складі. А в 2002-ому році він вже практично підписав контракт з французьким «Страсбуром», але в підсумку опинився в «Вестерло». В друголіговому «Ґеелі» він почав забивати і мав шанс повернутися до Вищого дивізіону. Проте опинився в одному «човні» з китайцем Є Жеюном, який трохи пізніше виявився пов'язаним з чи не найбільшим скандалом в історії бельгійського футболу. «Ґеел» був визнаний винним в проведенні договірних матчів в сезоні 2004/05 та переведений до Третього дивізіону, а фінський «Альянсі», власником якого також був Жеюн, в тому ж 2005-ому зганьбив власне ім'я поразкою від «Хаки» з рахунком 0-8.
Тоді новий бельгійський тренер команди, яка в десяти попередніх матчах пропустила лише сім м'ячів, чомусь вирішив виставити в стартовому складі шістьох новачків з чемпіонату Бельгії та пятьох фінських резервістів, в той час як гравці стартового складу опинилися на лаві запасних. За один євро на рахунок 0-8 букмекери пропонували виграш в 8787, і сума ставок на такий результат склала кілька десятків мільйонів євро, більшість з них відбулися в Південно-Східній Азії. Жеюн за підсумками двох справ був оголошений у розшук і нині переховується в Китаї, «Ґеель» та «Альянсі» припинили своє існування, кілька гравців та функціонерів також отримали покарання. Слід зазначити, що ім'я Омеляновича не фігурувало в жодному списку звинувачених, проте сам факт його виступів за ці команди у відповідний період і у відповідних матчах аж ніяк не сприяв розвитку його кар'єри.
Ще одним прикладом невдалої долі Омеляновича були клубні тренери, з якими він зустрічався протягом кар'єри. Гравець мав змогу співпрацювати з майбутніми тренерами збірної Бельгії Жоржем Леекенсом та Робером Васежем, а також з такими видатними гравцями як Енцо Шифо та Ян Кулеманс. Проте Леекенс просто не звертав увагу на юнака, Шифо спочатку захоплювався партнером по команді, заявляючи, що саме Сергій замінить його по закінченні кар'єри, але, справді закінчивши кар'єру і ставши головним тренером, звільнив українця з команди. Васеж дискваліфіковував та штрафував його через недисципліновану поведінку на тренуваннях. А стосунки з Кулемансом в «Вестерло» погіршилися практично з перших днів.
У молодому віці Сергій відзначався «вибуховим» темпераментом, тобто, виходячи на поле з бажанням грати, демонстрував всі свої технічні здібності і грав у яскравий футбол, заслуживши прихильність вболівальників. Проте часто переходив межу, надто зухвало кидаючись у підкати і заробляючи чимало жовтих та й червоних карток. До того ж, гравці з таким темпераментом часто «згасають», виходячи на матчі без бажання грати і відверто «відбуваючи номер». Тому тренер змінював гравця вже після 20-30 хвилин гри, а більш досвідчені гравці дорікали йому за надмірну «безтурботність». На думку бельгійських журналістів, саме таке ставлення Сергія до гри завадило йому швидко перерости рівень «Шарлеруа» і реалізувати свій потенціал.
Проте головне, що завадило йому досягти значно кращих результатів - це травми. В цьому аспекті він був ніби «близнюком» іншого «українського бельгійця» Олега Ящука (а також в тому, що, отримавши бельгійське громадянство, втратив шанс виступати за збірну України). Хоча вперше він отримав місце в стартовому складі через численні травми партнерів. Але надалі саме він був потерпілим. Операції, реабілітація, надто повільне набуття форми, відвойоване місце в стартовому складі і знову травми. Січень 96-го, жовтень 96-го, весна 97-го, серпень 97-го, вересень 98-го і т.д. Шифо був змушений звільнити його з «Шарлеруа» саме через незадовільний фізичний стан після травми, в «Вестерло» він травмувався на одному з перших тренувань, у друголіговому «Тубізі», куди його повернув Шифо з Фінляндії, він набув форму за три місяці і знову травмувався. І надалі лише прямував донизу щабелями бельгійської лігової системи.
По закінченні кар'єри Омелянович залишився в Бельгії. Він не був одруженим, не мав дітей, жив далеко від родичів і дуже рідко бачився з ними, спілкувався вкрай рідко з українськими друзями. Хоча він знайшов нових друзів в Бельгії, де всі відзначали його посмішку, люб'язність та веселий характер. Обставини його смерті й досі невідомі, бельгійська преса припускала, що мова йде про алкогольне отруєння, хоча його брат заявляв, що Сергій ніколи не пив. Були чутки про депресію після втрати місця роботи дитячим тренером.
Його матір та брат не мали змогу ані прилетіти до Бельгії на похорон, ані привезти його тіло до рідної Луганщини, оскільки самі є біженцями з зони АТО. Протягом тижня взагалі було невідомо, яким чином, де і коли відбудеться його похорон. Однак бельгійські друзі спромоглися влаштувати почесний похорон в комуні Лобб, де він жив, навіть влаштувавши ходу вулицями міста з домовиною. Чимало місцевих мешканців висловили бажання попрощатися з відомим гравцем. Планується також меморіальний матч на місцевому стадіоні.
Та «бронзова» юнацька збірна, мабуть, дійсно була «проклятою». Чотири роки тому помер її головний тренер Володимир Киянченко, в 2001-ому році трагічно загинув Сергій Перхун, вже за десять днів після того в автокатастрофі загинув гравець «Поліграфтехніки» Омар Мішков. Тиждень тому настала черга Омеляновича...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
