Ігнасіо Кереда залишає посаду головного тренера жіночої збірної Іспанії, в якій пропрацював 27 років. Це рекордний термін для наставника національної команди в сучасному європейському футболі.
Кереда заступив на тренерську посаду у збірній 1 вересня 1988 року, коли його наступнику Хорхе Вільде було всього сім років, і прощається з нею після того, як влітку під його керівництвом жіноча команда Іспанії вперше зіграла у фінальній стадії чемпіонату світу. Він був біля керма довше, ніж існує цей турнір. UEFA.com віддає належне Кереді та іншим тренерам-рекордсменам.
Гі Ру («Осер», 1961-2005)
Був пов'язаний з «Осером» аж 53 роки, почавши грати в команді з 1952-го. Офіційно в нього було чотири тренерських терміни, оскільки Ру робив невеликі перерви в 1962, 2000 і 2001 роках. Наставником він став, ще будучи гравцем. Тоді «Осер» був аматорською командою в третьому за силою дивізіоні. Однак при Ру клуб отримав підвищення в класі і в 1979-му дістався до фіналу Кубка Франції. У 1980-му «Осер» вийшов у вищу лігу, а в 1996-му став чемпіоном країни. Були успіхи і в єврокубках - в сезоні 1992/93 клуб пробився в півфінал Кубка УЄФА. Ру допоміг вийти на новий рівень таким футболістам, як Ерік Кантона, Лоран Блан і Базиль Болі. У 2005 році Ру у віці 66 років подав у відставку. У 2007-му протягом короткого часу очолював «Ланс».
Число: На посту тренера провів рекордні 894 матчі в чемпіонаті Франції.
Віллі Мейлі («Селтік», 1897-1940)
Перший офіційний наставник «Селтіка», заснованого в 1887 році, допоміг клубу з Глазго завоювати 16 чемпіонських титулів і 14 Кубків Шотландії. Під початком Мейлі «кельти» виграли 1045 з 1614 матчів. В якості гравця виступав за «Селтік», «Терд Ланарк», «Манчестер Сіті» і збірну Шотландії. Ставши тренером в 29 років, у першому ж сезоні привів команду до чемпіонського титулу.
Число: Серія «Селтіка» з 62 безпрограшних двобоїв в період з 13 листопада 1915 року по 21 квітня 1917-го досі залишається рекордом у британському професійному футболі.
Ронні Макфолл («Портадаун», 1986- )
Макфолл очолив північноірландський «Портадаун» у грудні 1986 року. Місяцем раніше Алекс Фергюсон став головним тренером «Манчестер Юнайтед», і в підсумку Макфолл перевершив іменитого шотландця - зараз він готується до тридцятого сезону біля керма «Портадаун». Екс-гравець цього ж клубу з 1979 по 1984 роки встиг потренувати «Гленторан», а свій перший чемпіонський титул з «Портадаун» завоював в 1990-му. Сезоном пізніше команда зробила «золотий дубль», а потім ставала найсильнішою в національній першості за підсумками кампаній 1995/96 і 2001/02.
Число: у листопаді 2013 року провів 1000-й матч біля керма «Портадаун» в чемпіонаті Північної Ірландії.
Ігнасіо Кереда (жіноча збірна Іспанії, 1988-2015)
Вихованець «Реала» Кереда очолив жіночу збірну Іспанії 1 вересня 1988 року і пропрацював з нею до 30 липня 2015-го, покинувши команду після першого для себе чемпіонату світу. Збірна Іспанії під його керівництвом дійшла до півфіналу ЧЄ-1997 і до чвертьфіналу ЄВРО-2013. Один час Кереда паралельно працював з молодими футболістками, вигравши в 2004-му чемпіонат Європи серед дівчат до 19 років.
Число: Перша домашня перемога Кереди (17:0 над Словенією в 1994-му) донині є найбільшою (повторення рекорду), здобутою в якому-небудь дорослому турнірі під егідою УЄФА.
Сер Алекс Фергюсон («Манчестер Юнайтед», 1986-2013)
Навряд чи хто-небудь в найближчому майбутньому зможе повторити досягнення шотландця, який більше чверті століття очолював один з провідних клубів світу. Втім, неймовірним подібне здавалося і в перші роки Фергюсона біля керма «МЮ», незважаючи на його попередні успіхи з «Абердіном». Проте потім фортуна посміхнулася фахівцеві, і при ньому «червоні дияволи» 13 разів ставали кращою командою Англії, обігнавши за кількістю чемпіонських титулів «Ліверпуль». Перший раз Фергюсон виграв прем'єр-лігу в 1993 році - тоді «МЮ» став чемпіоном Англії після 25-річної паузи. Шотландець, який зараз працює Послом УЄФА з питань тренерської діяльності, двічі привів манкуніанців до тріумфу в Лізі чемпіонів УЄФА.
Число: При Фергюсоні «МЮ» виграв 28 зі своїх 42 трофеїв: 13 чемпіонських титулів, 5 Кубків Англії, 4 Кубка англійської ліги, 2 Ліги чемпіонів, 1 Кубок кубків, 1 Суперкубок УЄФА,1 Міжконтинентальний кубок і 1 клубний чемпіонат світу.
Хуан Сантістебан (юнацька збірна Іспанії, 1988-2008)
У порівнянні з іншими в цьому списку Сантістебан відпрацював з командою не так довго - 20 років, проте за цей термін він домігся дуже багато чого. Гравець легендарного «Реала» 50-х і 60-х працював з юними футболістами «королівського клубу», після чого в 1988-му прийняв збірну Іспанії серед юнаків до 16 років, яка під його початком виграла чемпіонати Європи в 1991, 1997, 1999 і 2001 роках і, коли турнір був трансформований до категорії 17-річних, у 2007-му. У 2008 році він на тимчасовій основі прийняв збірну Іспанії серед юнаків до 19 років і з нею також став переможцем першості континенту. Останній успіх був цікавий тим, що підопічні Сантістебана ще не з'явилися на світ, коли він вже працював з юнацькою збірною. Турнір 2008 року найбільше запам'ятався яскравою перемогою іспанців над французами у фіналі - 4:0. «Я старий і бачив багато футболу. Сьогоднішній же футбол був найкращим з усіх, з яким я стикався на юнацькому рівні», - сказав на прощання Сантістебан.
Число: Сантістебан є володарем рекорду серед тренерів за виграними титулами УЄФА на рівні збірних, яких у нього сім.
Валерій Лобановський («Динамо» Київ, 1974-1982, 1984-1990, 1997-2002)
Лобановський також працював з дніпропетровським «Дніпром», збірними СРСР, ОАЕ, Кувейту і України, але саме в київському «Динамо», в якому він провів і більшу частину ігрової кар'єри, його ім'я стало легендою. Очоливши киян наприкінці 1973-го, він привів їх до союзного золота в перші два повноцінних сезони біля керма команди. У 1975-му «Динамо» виграло Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА. В цілому під керівництвом Метра біло-сині 13 разів ставали чемпіонами (СРСР і України), а в 1986-му вдруге завоювали Кубок кубків. Його революційний науковий підхід до процесу підготовки команди увійшов в історію футболу. Незадовго до своєї кончини в 2002 році Лобановський розповів UEFA.com: «Все, що не вписується в мою модель, є зайвим».
Число: В рамках останнього відрізка в «Динамо» він виграв 110 з 138 матчів чемпіонату України - 79,71%.
Френкі Дьюри («Зюлтсе» 1990-1993, 1994-2001, «Зюлте-Варегем» 2001-2010, 2011-)
Дюрі не працював в клубі довше дев'яти років поспіль, але в цілому очолював команду більше 20 років. Після роботи в декількох колективах з нижчих дивізіонів Дюрі був призначений наставником «Зюлте» в 1990-му і допоміг команді пройти шлях від регіонального до професійного рівня. У 2001-му клуб об'єднався з «Варегемом», і новий колектив під керівництвом Дюрі з ходу пробився у другий дивізіон, а в сезоні 2004/05 виграв його і вийшов в еліту. Наступного року «Зюлте-Варегем» виграв Кубок Бельгії та взяв участь у розіграші Кубка УЄФА-2006/07, де пробився в 1/16 фіналу (після цього наставник перестав суміщати тренерську діяльність з роботою в поліції). У 2010-му Дюрі перебрався в «Гент», потім очолював молодіжну збірну Бельгії. Наприкінці 2011-го повернувся в «Зюлте-Варегем», вигравши срібло першості і потрапивши в кваліфікацію Ліги чемпіонів УЄФА.
Число: Дюрі знадобилося 15 років, щоб виконати з клубом шлях від регіональних ліг до перемоги в Кубку Бельгії.
Міккі Еванс («Керсус», 1983-2007, 2009-)
Еванс всю ігрову кар'єру провів в «Рексемі», і таку ж лояльність одному клубу демонструє на тренерському терені. В «Керсусі» він почав як граючий тренер у віці 36 років і очолював клуб без перерв до свого 60-річчя. При ньому команда домоглася успіху в Mid-Wales League і пробилася в лігу Cymru Alliance, а 1992 року клуб став одним із засновників валлійської прем'єр-ліги. «Керсус», за який виступав син тренера - Грем, тричі вигравав Кубок ліги, а в 2002 році отримав путівку в Кубок Інтертото. Еванс, нафтовик за фахом, залишив посаду наставника в 2007-му і почав займатися скаутською діяльністю в «Рексемі», однак через два роки повернувся в «Керсус».
Число: Завершивший кар'єру в 2007-му Еванс був останнім тренером валлійського елітного дивізіону, який працював ще з часів заснування старої Футбольної ліги Уельсу в 1992 році.
Вітторіо Поццо (Італія, 1929-1948)
Поццо найдовше був на чолі європейської чоловічої збірної. Він керував італійцями на Олімпійських іграх 1912 і 1924 років, а з 1929-го став головним тренером національної команди, яку привів до перемог на чемпіонатах світу 1934 і 1938 років, а також до тріумфу на Олімпіаді-1936. Поццо був піонером у тренерській справі, зокрема першим, хто почав проводити збори перед матчами збірної. «Мені потрібні гравці, яким я можу довіряти. Я можу працювати тільки з гравцями, які сильні фізично і психологічно», - говорив тренер, який пішов з життя в 1968-му.
Число: Єдиний тренер,який виграв два чемпіонати світу (два з трьох перших мундіалі).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
