Семен Случевський, «Футбольний клуб»
ПРОФЕСОР НА ПОЛІ
Валентин... Просто Валік. Важко собі було уявити, що навіть незнайомі з ним мільйони вболівальників, називали його по-іншому. Так от, Валік був не просто блискучим футболістом. Він ще був абсолютно неординарним гравцем зі своєю оригінальною манерою. Краще всіх сказали про це його партнери, його тренери.
Андрій Шевченко: «Валік Белькевич був видатним футболістом з незвичайним баченням поля. Розумінням самої гри, здатністю відчувати партнера».
Анатолій Дем'яненко: «Це був великий футболіст, технічний, розумний, який передбачав на полі все на кілька кроків вперед. Не дарма Белькевича ми називали професором, тому що на полі він іноді таке робив, чого відразу не зрозуміти. Все розраховував і передбачав, це дано не кожному. Таких гравців було мало».
Статистика досягнень Белькевича вражає. У складі київського «Динамо» Валентин провів понад 300 матчів у всіх турнірах. В його активі 7 чемпіонських титулів, 6 Кубків України, 3 Суперкубки країни.
Додайте до цього, що до переходу в київське «Динамо» Валік встиг стати чотириразовим чемпіоном Білорусії і двічі завойовував Кубок країни у складі мінського «Динамо», вихованцем якого він був. У 1995 році був визнаний кращим футболістом Білорусі, а в 2001-му – кращим гравцем українського чемпіонату.
А ще він зіграв у футболці національної збірної своєї батьківщини 56 матчів і забив 10 голів. Валентин був одним з лідерів білоруської команди в кваліфікації до чемпіонату світу 2002 року, коли «червоно-зелені» зупинилися в кроці від другого місця в групі і права зіграти у стикових матчах.
Зірковим для Белькевича, як і для всього «пострадянського» київського «Динамо», був, звичайно, сезон-1998/99, коли вони з партнерами домоглися проходу до півфіналу Ліги чемпіонів.
Зрозуміло, він був справжнім капітаном, лідером команди. Той же Дем'яненко, який сам багато років виводив «Динамо» на полі, справедливо зауважив: «Як ви розумієте, пов'язку дають тільки кращим, команда враховує всі якості – й футбольні, й побутові у повсякденному житті»
ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ
З дитячих років і до останніх днів життя доля вела його поруч з Олександром Хацкевичем. Важко знайти на перший погляд, настільки протилежних людей. Один – незвичайний конструктор атак, творець тонких мережив пересувань м'яча до головної мети – воріт суперника, «мозок» команди. Інший – чітко виражений руйнівник атак противника, а якщо потрібно, то й відвертий «тафгай». Він же – «поліцейський», він же «вимикач» найнебезпечніших «чужих» гравців.
Коли довелося познайомитися з цією парою ближче, то диво – корінь інтересу – посилився ще крутіше. Той, хто «крутий хлопець» – в житті доброзичливий і привітний співрозмовник, що вміє ясним і аж ніяк не примітивним словесним стилем вести діалог і один на один, і з величезною телеаудиторією. А той, хто «рафінований інтелігент» (Валік дійсно з освіченої інтелігентної мінської сім'ї) і ледь не «ботанік» – по першому знайомству здався закритим мовчуном.
Так, Валентин рідко давав інтерв'ю, уникав телекамер. Але це тільки відносилося до малознайомих йому журналістів. І не лише до журналістів. Лише коли ближче, без метушні, з терпінням, що обчислюється не одним роком, познайомишся з ним, коли він відчує в тобі не ловця сенсацій, а доброзичливого співрозмовника, то розкриється по-іншому: розумниця, аналітик, з дуже тонким і «закритим» гумором.
ПРО ЩО ПОМОВЧИМО
Я не хочу торкатися двох тем: особисте життя Валіка і його відносин з деякими тренерами. Конкретно – з Йожефом Сабо і Едуардом Малофєєвим. Першу тему він не любив виносити на публіку – будемо поважати таку позицію людини. Що до згаданих тренерів, то хто не знає хльостких висловлювань, що надтепераментного Йожефа Йожефовича, що фаната «щирого футболу» Едуарда Васильовича.
Чого там мовчати: Белькевич, вирваний на початку 1996 року київським «Динамо» в жорстокій конкуренції з «Спартаком» та іншими московськими клубами, при Йожефу Йожефовичу більше протирав лавку запасних, ніж грав. Але те, що не розгледів у футболісті Сабо, сторицею компенсував Валерій Лобановський, який замінив Йожефа на тренерському містку...
БЕЛЬКЕВИЧ-ТРЕНЕР
Завершивши кар'єру гравців, Белькевич і Хацкевич почали працювати тренерами. Саша працював і з дорослими та молоддю. Валік – все більше з молодими та юнаками.
Валентин чітко знав своє завдання як коуча динамівської молодіжки. Цю задачу він виразно і, як завжди, без пафосу, виклав в одному з останніх своїх зустрічей з репортерами: «Головна мета молодіжного складу «Динамо» – підготувати футболістів, які можуть скласти реальну конкуренцію за місце в першій команді. А турнірна таблиця... «Динамо» у всіх матчах без винятку грає на перемогу, незалежно від того, чи перша команда, дубль або «Динамо-2». Але, підкреслюю, головна мета і основні завдання – підготовка виконавців, здатних боротися за місце в першій команді».
Здавалося б, кар'єра Хацкевича більш успішною. Ось і зараз він – головний тренер національної збірної Білорусі. Мені ж зовсім не здається, що Белькевич – відбувся, як тренер, просто він не з тих, хто розкривається відразу. Йому просто не вистачило часу. А краще за всіх його тренерський потенціал охарактеризував саме Хацкевич. На питання журналістів: «якби Валентин Белькевич був живий – взяли б його помічником?» Олександр відповів: «Це питання навіть не обговорювалося. Звичайно, ми б працювали разом. Але, на жаль, такого вже не буде ніколи».
...Тепер Валік, як і Баль з Гусіним, лежать поруч зі своїм Метром. Трохи віддалік Віктор Банніков, ще трохи далі Євген Рудаков... Символічна деталь: з ділянки на Байковому кладовищі, де поховані всі ці великі люди футболу, з-за новобудов будинків проглядаються трибуни НСК «Олімпійський». Можливо, це не випадково – улюбленці мільйонів вболівальників напевно продовжують дивитися наш футбол, співпереживати йому.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
