Футбол – відносно нове явище в нашій цивілізації, однак його історія вже дозволяє нам говорити про таке явище, як династія. Успіх, який успадковується від батька-переможця сином-тріумфатором. Особливий футбольний талант, який передається по генах. Сьогодні в циклі наших статей про єврокубки говоримо про батьків та дітей великого футболу: є всього три родини, які вигравали Кубок європейських чемпіонів, і ми згадаємо їх всіх.
Іспанія, «Барселона», Бускетси
Батько: Карлес Бускетс
1967 р.н., воротар, у «Барселоні» – 1990-99 роки.
Володар Кубка чемпіонів 1992 року, фіналіст Ліги чемпіонів 1994 року.
Вигравав також Кубок кубків і (двічі) Суперкубок УЄФА. 6-разовий чемпіон Іспанії, неодноразовий володар кубка та суперкубка країни.
Син: Серхіо Бускетс
1988 р.н., півзахисник, у «Барселоні» – з 2008 року.
Переможець Ліги чемпіонів 2009, 2011, 2015 років.
Вигравав також Суперкубок УЄФА та клубний чемпіонат світу (2009, 2011), 5-разовий чемпіон Іспанії, неодноразовий володар кубка та суперкубка країни, чемпіон світу та Європи у складі збірної Іспанії.
Історія Бускетсів – і типова, і нетипова для футболу. Типова тому, що син футболіста пішов його стопами у рідному клубі. Нетипова – тому що в такому клубі, як «Барселона», де десятки, сотні конкурентів на одне місце, пройти такий шлях – все одно, що виграти в лотерею. Ви знаєте багато іменитих футболістів «Барси», однак далеко не у кожного навіть з найвеличніших діти досягали такого успіху.
А Серхіо навіть перевершив батька. Карлес був добротним, але не видатним голкіпером, який програвав конкуренцію спершу Субісаретті, потім – Вітору Байї, Рууду Хеспу, молодим каталонцям. Бускетс-старший у обох своїх фіналах (і переможному з «Сампдорією», і програному вчисту з «Міланом») був лише у фіналі, та й на рівні збірних мав лише кілька викликів у юнацьку.
А ось Бускетсу-молодшому пощастило стати частиною грандіозного покоління, одного з найвидатніших в історії футболу. Разом із «пташенятами Ґвардіоли» він пройшов шлях з юнацького складу до основи й завоював уже три кубки європейських чемпіонів, додавши до них перемоги на чемпіонатах світу та Європи (і всі фінали він грав з перших хвилин, аж до тріумфального закінчення!).
Навіть зараз чимало фахівців сперечаються, чи Серхіо наскільки крутий, чи, можливо, просто потрапив у золоту компанію і, як місцевий вихованець, мав певні преференції. Однак Бускетс, не маючи й 30-ти, зібрав повний джентльменський набір великого футболіста, тож, напевно, уже не має нічого й нікому доводити.
А батько, який після завершення кар’єри залишився працювати в клубі як тренер воротарів, може лише гордитися таким сином, котрому вдалося виграти все те, про що він міг лише мріяти. Так і має бути.
Італія, «Мілан», Мальдіні
Батько: Чезаре Мальдіні
1932 р.н., захисник, у «Мілані» – 1954-66 роки.
Володар Кубка чемпіонів 1963 року.
4-разовий чемпіон Італії.
Син: Паоло Мальдіні
1968 р.н., захисник, у «Мілані» – 1985-2009 роки.
Володар Кубка чемпіонів 1989, 1990, переможець Ліги чемпіонів 1994, 2003 і 2007 років.
Вигравав також Кубок УЄФА, Клубний чемпіонат світу та Міжконтинентальний кубок, 7-разовий чемпіон Італії, володар кубка та суперкубка країни.
З часу, коли молодий Чезаре Мальдіні, за спиною котрого був хіба один повний сезон за рідну «Трієстину», перейшов у «Мілан» – він став лідером оборони «россо-нері» та капітаном свого нового клубу. За 12 років у складі великої команди він провів майже 350 матчів, здобув авторитет одного з найкращих захисників свого часу в Італії та завершив кар’єру в «Торіно». Найбільшої слави як тренер Чезаре здобув у молодіжній збірній Італії. При ньому за десять років у «Чезаріні» виросло чимало справжніх зрілих майстрів, котрі у майбутньому принесли велику славу італійському футболу.
А найбільш ностальгічним моментом для великого сімейства став чемпіонат світу 1998 року, де Паоло Мальдіні був одним із лідерів «скуадри адзурри» під керівництвом свого батька. На той час Мальдіні-молодший був уже визначним захисником, здатним зіграти як у центрі, так і ліворуч. Елегантний, інтелігентний стиль та прекрасне читання гри вирізняли у Паоло не лише непересічного майстра, а й спадкового футболіста.
Паоло Чезаровичу пощастило, адже його найкращі роки прийшлися на час величі Берлусконі та його дітища. Велике голландське тріо, Веа, Баджо, Шевченко, Кака – усі вони стояли поруч із Мальдіні-молодшим. Паоло пощастило грати майже чверть століття на найвищому рівні, але до найбільшого звершення він не дотягнув років чотири. Збірна Італії стала чемпіоном світу вже без нього, утім, зростають сини Паоло, котрі також подають надії в клубній структурі «Мілану», отож усе ще попереду!?
Іспанія, «Реал», Санчіси
Батько: Мануель Санчіс Мартінес
1938 р.н., захисник, у «Реалі» – 1965-71 роки.
Володар Кубка чемпіонів 1966 року.
4-разовий чемпіон Іспанії, володар кубка країни.
Син: Мануель Санчіс Онтіюело
1965 р.н., захисник, у «Реалі» – 1983-2001 роки.
Переможець Ліги чемпіонів 1998, 2000 років.
Вигравав також Кубок УЄФА та Міжконтинентальний кубок, 8-разовий чемпіон Іспанії, неодноразовий володар кубка та суперкубка країни.
Санчіс-старший починав кар’єру у скромному каталонському клубі «Кондаль», а справжнього успіху досяг з «Вальядолідом» (при ньому «клуб-ліфт» фінішував четвертим в одному із чемпіонатів). Звідти вправного захисника запросили в «Реал», і в першому ж із них він став володарем Кубка кубків (у фіналі «Реал» переграв югославський «Партизан»). Наступні сезони для Санчіса були навіть успішними – при ньому мадридці кілька років не відпускали медалі, але європейської слави він більше не зазнав. Догравав у «Кордобі», маючи на руках 3-річного сина.
І синок виправдав сподівання батька. Ще з юного віку він почав грати за перший склад мадридців і на два десятиліття став оплотом їхнього оборони, а також одним із найкращих гравців Іспанії в цілому. Якщо Санчіс-старший тяжів до лівого флангу, то Маноліто став типовим, класичним центрбеком. Він пережив еру великого Уго Санчеса й догравав уже в зеніті слави Рауля Ґонсалеса.
Дует Маноло з іще одним великим – Фернандо Йєрро – закарбувався у пам’яті прихильників «Реалу» відразу двох десятиліть. Фінальний матч Ліги чемпіонів проти «Юве» 33-річний Санчіс-молодший відіграв повністю, а з «Валенсією» за два роки вийшов на заміну на останні хвилини. Так «Реал» подякував своєму великому захиснику за 523 проведені матчі у білій футболці.
So close…
Чимало династій, тим не менш, також спростовували тезис про «відпочинок природи». Так, син видатного форварда «Бенфіки» Жозе Аґуаша – Руй Аґуаш – діставався до фіналу Кубка чемпіонів. Син великого голкіпера «Мілана», також переможця Кубка чемпіонів, Фабіо Кудічіні – Карло – був дуже близьким до успіху: він знаходився у розширеному ростері «Мілану» на початку 90-х, однак більше грав за резерв та їздив у оренду, а в «Челсі» лишався резервним, але не дочекався тріумфу в Лізі чемпіонів, адже при ньому клуб програв серію пенальті МЮ (італієць був у запасі), а успіх прийшов до «аристократів» уже коли Кудічіні-молодший перейшов у «Тоттенхем».
Батько Хаві Алонсо Періко не вигравав Кубок чемпіонів, але при цьому був помітним футболістом свого часу, неодноразовим чемпіоном Іспанії у складі «Реала Сосьєдада» та «Барси».
А ось Джанлуїджі Буффон, напевно, має завдячувати своїми успіхами генам своїх батьків-атлетів, а також свого дальнього родича Лоренцо Буффона – одного з найкращих італійських воротарів, розквіт якого припав на виступи за «Мілан» та «Інтер». Його внучатий племінник виграв у футболі, здається, все.
Також усім відомі історії футбольних братів – Кумани, Лаудрупи, де Бури, Чарльтони, Боатенги… Їх дуже багато, і це тема вже іншої розмови.
У нашому суспільстві усі ремствують на «спадковість», «династійність», «кумівство». Є такі явища й у футболі. Однак футбол – це великий соціальний «зрівнювач», і лише найкращі з кращих можуть своєю власною працею довести, що є не просто носіями відомих прізвищ. Як це зробили герої нашої публікації.
Артур Валерко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
