Ця мелодія (дивіться відео) знайома усім у світі футболу – її звуки гарантують вболівальникам чудове видовище, а футболістам підтверджують той факт, що вони досягли визнання й високого статусу в своїй кар’єрі. Ліга чемпіонів УЄФА – найвеличніший клубний турнір світу, комерційно успішний захід, справжній бренд світового футболу.
Звідки взялася ідея проводити міжнародні матчі клубів? Хто вигадав схему, при якій зустрічі клубів з різних країн перетворювались на надрентабельне підприємство? Як вдалося поєднати американську комерціалізацію спорту з європейськими футбольними традиціям?
Що буває, коли журналісти збираються разом піти в бар
Ми, європейці, звикли дещо зверхньо поглядувати на інші футбольні краї світу – у нас, мовляв, все розвиненіше, давніше, та й саме зі Старого світу проростає коріння тих традицій, від яких розросталися гілки футболу по всьому світу. Але давайте будемо відвертими: аж до середини минулого століття «футбольні окраїни» навіть випереджали Європу з точки зору виходу на міжнародну орбіту.
Адже спершу британські клуби та збірні взагалі зверхньо поглядали на всіх інших і відмовлялися їздити на крупні турніри, приймаючи «на аудієнцію» гостей із континенту. Потім європейські клуби задовольнялися участю в чемпіонаті світу та олімпійському футбольному турнірі. А ось своїх, континентальних турнірів все не було – і в той час, як Південна Америка вже років 40 розігрувала свою першість серед найкращих збірних, у Європі лише почали замислюватися про свій турнір – ним став Кубок, ініційований Анрі Делоне.
З єврокубками ситуація ще веселіша – довгий час провідні футбольні держави зі скепсисом відкидали будь-які ідеї щодо клубних континентальних турнірів, а відомі своїм консерватизмом британці навіть у своїх виступах та зверненнях зазначали, що міжнародні турніри уб’ють клубний футбол.
Тим не менш, у середині 50-х футбольна спільнота Європи все-таки дозріла до міжнародного клубного турніру, і причиною цього стала преса. Після того, як британський «Вулверхемптон» виграв кілька товариських матчів з провідними суперниками із континенту, англійська преса проголосила цей клуб чемпіоном світу.
Така амбітна заява дійшла навіть до Франції. Згідно з легендою, кілька місцевих футбольних журналістів зібралися після роботи в барі, і хтось розповів про статтю, де англійці вихваляли «самоназваного чемпіона світу». Особливо така нахабність розлютила відомого в минулому французького футболіста, а на той час – журналіста Габріеля Ано. Авторитетний футбольний оглядач, який працював у провідних місцевих виданнях – France Football та L’Equipe, присвятив цілий цикл матеріалів обґрунтуванню необхідності створення міжнаціонального кубкового турніру. Конкретно своєю статтею «Пропонуємо футбольний кубок Європи» Ано спровокував величезну дискусію щодо такого змагання, а також задав кілька установчих, вихідних принципів – клуби представляють свої країни, грають посеред тижня в середу, щоб не порушувати календар національних чемпіонатів, а до участі допускаються найкращі за результатами внутрішніх першостей.
Ініціатива французького журналіста була підтримана футбольною громадськістю. Після всіх обговорень представники 15 провідних на той час клубів європейських першостей на окремому засіданні погодили створення Кубка чемпіонів Європи, і ФІФА та УЄФА дали добро на проведення такого турніру. На конгресі УЄФА 2 березня 1955 року було започатковано цей турнір.
За десятиліття проведення викристалізувалася чітка формула організації та проведення змагань: Кубок чемпіонів – для переможців національних чемпіонатів, Кубок кубків – для володарів кубків, Кубок УЄФА (прямий спадкоємець первісного Кубка ярмарок) – для призерів. Ідея запрацювала, турніри стали невід’ємною і бажаною частиною футбольного календаря.
Коли американізація на користь навіть Європі
Початок 90-х – унікальний період для футболу. З одного боку, стало зрозуміло, що міжнародні турніри – це вже велика комерція, адже Олімпіада, чемпіонати світу та континентів з футболу стали цілком прибутковими заходами зі своїм пулом спонсорів та маркетинговим просуванням. З іншого боку, єврокубки лишалися ніби осторонь великих свят футболу – тобто, чемпіонат світу чи Європи ти чекаєш кілька років, а Кубок чемпіонів – ось він, по ходу сезону ти бачиш його щомісяця посеред тижнів. УЄФА хотів більшого.
Треба сказати, що на той час футбольне благополуччя було під питанням. Починався багаторічний розгляд справи Босмана, про яку все більше говорила європейська преса. Після Маахстрітського договору та створення Євросоюзу до футбольних судових справ ставилися особливо пильно, адже вони могли створити прецедент у новому законодавстві. Дехто навіть вважав, що справа Босмана здатна зруйнувати існуючу трансферну систему, яка на той час здавалася чи не головною статтею прибутків клубів. До того ж самі клуби вже замислювалися про новий – більш багатий – континентальний турнір, який підтримували навіть такі великі постаті, як Берлусконі та Беккенбауер. УЄФА потрібна була міцна фінансова підстраховка – і щорічний турнір було вирішено перетворити саме в таку постійну, надійну годівничку.
У єврокубків 50-80-х був один суттєвий ґандж – вони лишалися класичними турнірами на виліт. Тобто, якщо твоя команда вилітала із 1/8 фіналу – ти, як уболівальник, втрачав інтерес до турніру. Маркетингу ж хотілося повного задіювання всього потенціалу глядацької уваги – від першого дня турніру й до останнього.
А тим часом у США професіональний спорт йшов своїми рейками. На відміну від європейського футболу, де ключові поняття – спортивний принцип обміну командами й виліт найгірших, підйом найкращих, НБА, НХЛ, НАСЛ та ліги інших видів спорту жили дещо іншими поняттями. Власник франшизи брав участь у регулярному сезоні, не вилітаючи. Найкращі ж виходили у плей-офф і змагалися за трофей. Завдяки цій ось особливій системі турнір ставав більш комерційно привабливим. І комбінована система з ліговими елементами та фінальною пулькою гарантувала, що всі команди зіграють достатньо матчів, а не повилітають на ранніх стадіях.
Тож у заокеанської схеми для майбутньої Ліги чемпіонів була запозичена ось ця комбінованість – тобто, на першому етапі ви граєте в групі (а не вилітаєте вже після першого ж раунду), а найкращі з групи виходять у стадію на виліт. Це дозволяло кожному учаснику розраховувати як мінімум на кілька місяців участі в турнірі, до якого прикована увага всієї Європи. Перший, експериментальний сезон 1991/1992 показав, що така форма проведення має майбутнє.
У тому турнірі, який вражається останнім в історії Кубком чемпіонів, організатори вперше відійшли від звичної кубкової схеми «на виліт» в бік групових турнірів.
Після кваліфікаційних етапів 8 найкращих команд Європи були розбиті на дві групи, відігравши по шість матчів. У фіналі «Барселона» та «Сампдорія» – переможці груп – розіграли Кубок чемпіонів. На цьому закінчилася стара історія клубного футболу Європи. Розпочалася нова ера – ера процвітання й маркетингової досконалості. Від восьми учасників прем’єрного експериментального турніру в Лізі чемпіонів лишилося лише вісім зірок на її емблемі.
Турнір усіх зірок
На той час США активно готувалися прийняти чемпіонат світу з футболу. Європейського футболу – «соккеру», не надто популярного виду спорту, який у цій країні не змогли просунути на перші ролі навіть Пеле, Беккенбауер, Кройфф та інші численні емісари чужої для північноамериканців гри з м’ячем.
Тим не менш, «штатники» досягли справжнього прориву, і замість провалу чемпіонат світу-1994 виявився проривом для «соккеру» в США. У американців була створена своя ліга – МЛС, їхні клуби знову почали охоче запрошувати європейських зірок, і вперше за років десять-п’ятнадцять після ери «Космосу» та Пеле у США європейський футбол здобув визнання як загальнонаціональна гра. Це була чиста перемога маркетингу – і повторення успіху МОКу, який у ті ж роки формував свій «Олімпійський спонсорський пакет».
І саме за американськими та олімпійськими «лекалами» УЄФА та її маркетинговий партнер TEAM Marketing ліпили новий облік турніру майбутнього. Кубок чемпіонів як звична даність був замінений на Лігу чемпіонів як свято на багато років. Раніше, якщо ти був вболівальником гіпотетичного «Русенборга» (Тронхейм), твій клуб мав значно менше шансів зіграти з «Міланом» чи «Реалом»: потрібно було чекати жереба, сподіватися, що твоя команда не вилетить уже на вересневій стадії. Тепер же, пробившись в груповий етап Ліги чемпіонів, ти отримував шість гарантованих матчів проти найсильніших команд своїх країн.
І інший ракурс – якщо раніше, стаючи на старт, клуб і його телетранслятор не знали, чи завершать євросезон уже в вересні, тепер же якщо ти пробивався у груповий етап – тобі було гарантоване місце серед найкращих. Груповий фотопортрет із знаменитостями. Гарантовані зустрічі із сильними чемпіонами. Домашні матчі, на яких ти міг показати глядачам провідних футболістів світу.
За допомоги дизайнерської компанії DesignBridge УЄФА розробив особливу айдентику бренду «Ліга чемпіонів». Знаменитий «зоряний м’яч», який став символом Євроліги, з’являвся скрізь – на рекламних щитах, манішках, програмках, в титрах телетрансляцій. Кожен учасник Ліги чемпіонів вступав у єдиний пул комерційних прав та обов’язків. У кожної країни відтепер був один ліцензований транслятор. Спонсори турніру мали гарантію, що на кожному матчі турніру в кожному куточку Європи будуть висіти їхні рекламні щити. Єдиний пул гарантував солідні прибутки як організатору – УЄФА, так і кожному з учасників. Порівняно з Кубком чемпіонів, де кожен розпоряджався своїми трансляціями та рекламними потужностями сам, це був неймовірний прорив.
Якщо ви коли-небудь чули про футбол, ви неодмінно впізнаєте цей «зоряний м’яч». Він у титрах трансляції, він на поліграфічній продукції, навіть на спеціальних фото, які робляться перед сезоном і перед кожним матчем. Фотограф Філ О’Брайєн, котрий працював в УЄФА з першого сезону Ліги чемпіонів, згадує цей досвід з неймовірним захватом. Щоб зробити ті самі фото гравців з лігочемпіонівськими м’ячиками на фоні, Філ вилітав у кожну країну-учасницю. Він і зараз пригадує, як приземлявся в аеропорті охопленої війною Хорватії, щоб зробити фото гравців сплітського «Хайдука». Вони ставали в чергу, щоб сфотографуватися поруч із щитом з символами нового турніру, і для цих талановитих футболістів з бідної країни це було символом нового – успішного й мирного – життя.
Вже з перших сезонів Ліга чемпіонів надійно почала асоціюватися з найвищим футбольним успіхом, і потрапити в груповий турнір, стати частиною цього яскравого, брендованого, комерціалізованого свята було вищою мотивацією для всіх футболістів – і не тільки з Європи. Ви зустрінете сотні, тисячі інтерв’ю, де гравці зізнаються, що мріяли вийти на поле заповненого стадіону під чарівні звуки гімну Ліги чемпіонів і, коли оператор проходитиме повз них, посміхнутися в камеру й передати привіт найріднішим людям. «Мамо, привіт! Я – учасник Ліги чемпіонів! Я досягнув успіху у справі всього мого життя!»
Спасибі дідусю Леннарту за наше щасливе дитинство
Автор цих рядків не стане приховувати – для нього Ліга чемпіонів також є найулюбленішим, найособливішим турніром у його футбольному житті. З перших кроків нового турніру, з перших звуків його гімну, з перших матчів Ліга чемпіонів УЄФА стала улюбленим турніром цілого покоління вболівальників. Це вже не просто регулярний турнір. Це не просто одна календарна середа у повсякденному графіку. Це – як фінальний турнір чемпіонату світу, тільки щорічно. Це – велика перемога організованого футболу.
Юрген Ленц
Нині, коли завдяки Лізі чемпіонів УЄФА ми заповнюємо дощові осінні і прекрасні весняні вечори трансляціями матчів найкращих команд континенту, ми повинні подякувати за це кільком особливим людям. Передовсім, це Леннарт Юханнсон – багаторічний керманич УЄФА, при якому європейський футбол досягнув небувалої стрункості та досконалості. Він не побоявся реформувати Кубок європейських чемпіонів у Лігу чемпіонів – і не прогадав. А також – його безпосередні помічники. Юрґен Ленц із компанії TEAM Marketing до того був одним із розробників концепції «Олімпійських партнерів» – спонсорського пакету Міжнародного олімпійського комітету, завдяки якому починаючи з кінця 80-х Олімпіада стала багатим і процвітаючим заходом. А Клаус Хемпель працював у Adidas, зробивши багато для того, щоб німецький виробник спортивного інвентарю добився статусу офіційного партнера найкрупніших спортивних заходів світу.
Це Ленц і Хемпель вловили тенденції нового часу й зрозуміли, що кубок на виліт потребує лігової системи, яка збільшить прибутки організаторів та учасників. Це вони здогадалися зробити для нового турніру окремий спонсорський пакет, окремий телевізійний пул, зовсім нову символіку та айдентику. «Ви їдете в останньому вагоні поїзда, а потрібно знаходитися в його локомотиві», – переконували вони Леннарта Юханссона, і великий швед прислухався до їхніх аргументів.
Ліга чемпіонів, до певної міри, стала порятунком європейського футболу, адже 90-ті та початок 2000-х були важкими часами комерціалізації спорту. Прибуткам футбольних клубів загрожувала справа Босмана. Потім з’явилася організація G-14 за участі «Реала», «Барси», «Юве», «Баварії» та низки інших провідних клубів Європи, яка хотіла замість участі в національних чемпіонатах та класичних єврокубках створити наднаціональну лігу за прикладом НБА та НХЛ.
Втім, комерційна успішність улюбленого дітища УЄФА поклала край таким крамольним думкам. Існуючу лігову систему футболу було збережено, календар – наповнено, а з точки зору прибутків Ліга чемпіонів перевершила навіть усі сподівання «альтернативних проектів». І навіть скептик Берлусконі, побачивши рекордні продажі сезонних абонементів рідного «Мілана» та грандіозний інтерес до телетрансляцій (у тому числі, на своїх каналах), потиснув руку Юханссону, фактично, поховавши ідею інших «суперліг».
Щоразу, коли ваша улюблена команда виходить на лігочемпіонівський матч, пам’ятайте про те, що робить цей турнір особливим. І це не тільки найкращі гравці світу, не тільки блиск великих грошей і спорту найвищих досягнень. Це ще й та сама неповторна атмосфера, яку ми завжди будемо пам’ятати.
Той самий лігочемпіонівський м’ячик був створений у британській дизайнерській компанії DesignBridge. Пізніше, до речі, Adidas підсуєтився і реалізував очевидну ідею – вже років 15 фінали ЛЧ граються тим самим «зоряним м’ячем», який красується на логотипі турніру.
Гімн УЄФА, який так люблять вболівальники всього світу, є всього-лише талановитим аранжуванням класичного гімну Георга Генделя – «Садок-священник», яке підготував британський композитор Тоні Брайттен. Його виконали Лондонський королівський філармонічний оркестр та скромний хор Академії святого Мартіна в полях. «У полях»! Та їм на роду було написано стати частиною футбольного дійства!
А знаменитий кубок переможцю Ліги чемпіонів був виготовлений на замовлення УЄФА знаменитою родиною швейцарських ювелірів Штадельманнів. 74-сантиметровий «вухань» важить біля 11 кілограмів і коштує кількадесят тисяч франків. Кажуть, що після історії з нещасною «Нікою», його застраховано на кругленьку суму.
…За два з лишком десятиліття число учасників Ліги чемпіонів виросло з 8 до 32. І якщо спочатку скептики казали, що 16 команд-чемпіонів у Євролізі забагато – то з часом їх стало 32, і не лише володарів золотих медалей, а в провідних країнах – і весь п’єдестал. За саму участь в турнірі клуб отримує близько 9 мільйонів євро, за кожен виграш – по мільйону, за нічию – півмільйона, передбачені призові з вихід з групи, а у випадку перемоги в турнірі – біля 40-ка. Загальний прибуток минулосезонного розіграшу турніру, який все ще підраховують (як-не як, а гроші пливуть зі всього континенту), прогнозується в районі півтора мільярда євро.
Тепер ви розумієте, чому так виблискує у сяйві софітів «вухастий» кубок переможця Ліги чемпіонів…
Артур Валерко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
