Вінгер нашої збірної - не перший українець, якому випала можливість вийти на поле в такому матчі. Задіяні в них були і цілі команди, і футболісти, так чи інакше пов'язані з Україною.
З командами, мабуть, все ясно. Двічі за Суперкубок сперечалися київські динамівці, одного разу - «Шахтар». Перша спроба киян, 40-річний ювілей якої ми урочисто відзначимо 6 жовтня, вийшла вдалою. Блиснув тоді Олег Блохін, забивши супергол у Мюнхені і два м'ячі на київському Центральному, що багато в чому визначило завоювання ним у 1975-му «Золотого м'яча».
Природно, не одним Блохіним була сильна та команда. Досить згадати, як Стефан Решко «з'їв» «Бомбардира нації» Герда Мюллера на мюнхенському Олімпійському стадіоні. До Києва Мюллер вже не приїхав, але були в складі команди Діттмара Крамера і великий Кайзер Франц Беккенбауер, і майбутній володар «Золотого м'яча», а тоді ще зовсім молодий Карл-Хайнц Румменігге.
Суперкубок 1986 року, хоча де-факто він був розіграний в 1987-му, став першим і останнім, в якому зустрілися клуби з соціалістичних країн - «Динамо», яке завоювало в Ліоні Кубок кубків, і румунська «Стяуа», що сенсаційно обіграла в Севільї у фіналі Кубка чемпіонів «Барселону» - 2:0. Блиснув тоді реакцією Хельмут Дукадам, який відбив всі удари каталонців.
Перед грою в Монако (роком раніше Суперкубок не розігрувався, бо одним із претендентів повинен був стати «Евертон», а англійські клуби були вигнані УЄФА з єврокубків), «Динамо» вважалося фаворитом. Але румуни зробили хід конем. «Куратор» «Стяуа» син диктатора Ніколає Чаушеску Валентин запросив як би на одну гру зі «Спортула» висхідну зірку румунського футболу Хаджі. А «Карпатський Марадона» (правда, назвали його так пізніше) взяв та й забив зі штрафного м'яч, який виявився єдиним, а, отже, вирішальним. Після цього про повернення Хаджі в «Спортул» не могло бути й мови. У 1992 році він перейшов в італійську «Брешию». Після були «Барселона» і «Галатасарай». У Туреччині Хаджі завоював свій другий європейський Суперкубок (на тому ж стадіоні «Луї II» з рахунком 2:1 обіграний «Реал»). А тренував тоді стамбульців не хто інший, як Мірча Луческу.
Наступного разу румунський тренер привіз в Монако вже «Шахтар», який грав у 2009 році з «Барселоною». Невеселим вийшло прощання з Дмитром Чигринським, якого «Шахтар» якраз в тій зустрічі, можна сказати, передав «Барсі» з рук в руки. Всього нічого залишалося до серії пенальті, але гол Педро Родрігеса (вже й не згадаю, звали його ще тоді Педріто) на 117-й хвилині сплутав усі карти. І з Чигринським не дуже добре вийшло. Заграний перед Суперкубком у кваліфікації Ліги чемпіонів в матчах проти «Тімішоари», він і команді не допоміг (2:2 в Донецьку і 0:0 в Румунії) і відрізав собі шлях у головному турнірі. Як наслідок - нечасті потрапляння до складу «Барси». Одна радість для «Шахтаря» - наварив він на Дмитрові пристойно.
З наших легіонерів першим міг зіграти за Суперкубок Андрій Демченко з «Аякса», який тренує зараз молодіжний склад рідного запорізького «Металурга», але до складу амстердамців в 1995 році не пройшов. Відігрався в якійсь мірі в тому ж році, потрапивши в заявку «Аякса» у матчі Міжконтинентального кубка з «Греміо». Голландці тоді виграли в серії пенальті, а вирішальний м'яч забив нинішній головний тренер «помаранчевих» Данні Блінд.
І Богдану Шершуну з Суперкубком не пощастило. Якраз між завоюванням ЦСКА Кубка УЄФА в 2005 році і поразкою від «Ліверпуля» в Суперкубку, Богдан повернувся в Україну, змінивши ЦСКА на «Дніпро». Грав, правда, у тому матчі уродженець української Алупки Євген Алдонін. А ще вийшов на заміну Ролан Гусєв та був у заявці Сергій Самодін, які пізніше чимало пограли в Україні.
Для Росії допоміг виграти Суперкубок в 2008 році Анатолій Тимощук, який відіграв у складі «Зеніту» всі 90 хвилин матчу з «Манчестер Юнайтед» (2:1).
Ну і як не згадати Андрія Шевченка, який став гравцем матчу і автором єдиного м'яча у грі «Мілана» за Суперкубок-2003 з «Порту» Жозе Моурінью.
Тепер чекаємо дива від Жені Коноплянки.
Євген Білозеров, Спорт-Экспресс в Украине
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
