Його струнка постать з білявою шевелюрою назавжди увійшла в історію футболу – щоразу, коли ви пригадуєте історію Кубка чемпіонів, ви побачите його усмішку на фото чемпіонського «Реалу». Кожного разу, пригадуючи становлення професіоналізму в футболі, ви не зможете оминути феномен колумбійського «Ельдорадо», чи не найяскравішою зіркою якого був дон Альфредо. І, до речі, саме його, аргентинця італійсько-французького походження, до 50-річчя УЄФА було відзначено ювілейною нагородою як найкращого в Іспанії.
У циклі матеріалів про історію єврокубків ми зачепимо видатний слід ді Стефано в Кубку чемпіонів, а також пригадаємо найцікавіші моменти у його кар’єрі.
Millonario переходить у Millonarios
Один Бог знає, яким буває тернистий шлях до слави. Юний Альфредо Ді Стефано, син власника ферми, до 17 років грав за місцеву аматорську команду, через знайомих батьків потрапив на перегляд у «Рівер Плейт», де з 32 таких же шукачів слави у четверту (!!!) резервну команду взяли тільки двох. Він тричі отримував шанси проявити себе у першій команді – під час першої спроби не забив, травмувався й за рішенням головного тренера був відісланий назад у дубль, друга зірвалася через траур, оголошений після смерті американського президента Рузвельта (матч «Рівера», як і інших команд, був перенесений), під час третьої – вийшов на заміну, коли його команда програвала, але не зміг врятувати той матч.
Хлопця здали в оренду в «Уракан» – і там його «прорвало». Постійна ігрова практика, довіра тренера, хороші товариші по атаці посприяли тому, що хлопець реалізував свої таланти. За той сезон у скромному клубі ді Стефано забив 10 м’ячів у 26 матчах, ставши найкращим снайпером «Уракана» в 1946 році. Найважливіший зі своїх голів Альфредо створив у матчі проти «Рівер Плейт» – уже на першій хвилині матчу (як гласить легенда, уже на 8-й секунді).
І хоча до цього ді Стефано провів лише три неповних матчі за «Рівер Плейт» (і тільки один із них – офіційний), клуб-власник поспішив повернути його відразу ж після сезонної оренди, хоча «Уракан» був не проти викупити нападника назавжди. Відтоді й до кінця своєї кар’єри дон Альфредо був тільки основним – це саме той факт, який найкраще підтверджує вольовий характер і надзвичайний талант цього непересічного спортсмена.
Але, разом із тим, окрім спортивної мотивації, ді Стефано завжди поруч ставив і життєву, фінансову. Коли аргентинські футболісти підняли бунт, вимагаючи справедливішого розподілу прибутків між клубами й гравцями, наш герой був одним із провідників цього страйку. Коли ж пристрасті уляглися й представники ліги, клубів та гравців досягли компромісу, Альфредо був одним із небагатьох, хто не погодився на жодні поступки.
У підсумку бунтівник перебрався на північ континенту, у Колумбію, де якраз визрівало футбольне «Ельдорадо». У місцевій Лізі Дімайор якраз збиралися зірки з різних країн, і велика верениця аргентинських зірок також перебралася у місцеві клуби. За іронією долі, новим клубом ді Стефано став «Мільйонаріос» (прізвисько його попереднього клубу, «Рівер Плейт», також «мільйонери»). Ліга Дімайор на той час стала в жорстку конфронтацію з ФІФА й була оголошена поза законом – в Колумбію Альфредо діставався потайки, адже ризикував бути дискваліфікованим, оштрафованим, спійманим і примусово відправленим у свій клуб (а боси «Рівера» на той час без згоди Альфредо готували його продаж в Італію, чого він не хотів).
Попри санкції з боку міжнародних футбольних організацій, Ліга Дімайор процвітала. І якщо спершу у ній було 32 іноземці, то на час переходу ді Стефано їх було більше трьохсот – у лігу їхали не тільки латиноамериканці, а й гравці з-за океану – британці, угорці (не треба, напевно, нагадувати, наскільки статусною тоді була ця футбольна нація). Грав там уже аргентинець Ріал (з ним Альфредо перетнеться і в Мадриді), тому коли великі Педернера, ді Стефано та Россі перебралися у «Мільйонаріос» – там уже знали, кого і навіщо запрошують.
Однак фінансова успішність колумбійської ліги, а також низка її успішних нововведень (як у комерції, так і в організації футболу – тут задовго до офіційного впровадження практикували заміни, тут першими ввели систематичну нумерацію гравців), змусили світовий футбол рухатися не в бік розколу, а в бік компромісу. У підсумку світові футбольні чиновники примирилися з колумбійським «Ельдорадо», а президент бунтівної ліги Альфонсо Сеньйор навіть був включений у виконком ФІФА. Провідний досвід Ліги Дімайор активно вивчили й проаналізували, а контракти гравців з колумбійськими клубами визнали дійсними до 1954 року, але з умовою, що після цього вони повернуться в свої колишні клуби.
Проте у випадку з ді Стефано повертатися в «Рівер Плейт» не довелося – забивши за три з лишком роки у «Мільйонаріос» 267 м’ячів у всіх турнірах, Альфредо елементарно знудився. Вигравши «Малий кубок світу» серед клубних команд, де він забивав і рідному «Рівер Плейт» і віденському «Рапіду», аргентинець повернувся на батьківщину й відмовився грати за колумбійський клуб. Подібні настрої підігрівала й наявність різних варіантів – на гравця поклали око численні європейські клуби, серед яких – і іспанські «Барса» та «Атлетико». Особливо близька до успіху була «Барселона», у якої на той час виникла проблема з бомбардиром (Кубала якраз лікував свій туберкульоз), але з’явився на горизонті клуб, який стане для Альфредо великою любов’ю…
Складна, але успішна «коронація»
Всесильний президент «Реала» Сантьяґо Бернабеу захотів бачити ді Стефано у своїй команді, коли той… зіпсував йому свято. На турнірі до 50-річчя мадридського клубу колумбійський «Мільйонаріос» обіграв «Реал», а Альфредо зробив у фіналі дубль, ставши у підсумку найкращим гравцем турніру. Тому коли з’явилася інформація, що «Барса» хоче запросити до себе аргентинця, «Реал» увірвався у трансферні перегони з повним гаманцем і непереборним бажанням його опустошити, аби тільки придбати бажане.
І 1953 року розпочалася сага з переїздом ді Стефано за океан. «Барселона» погодилася виплатити «Рівер Плейт» 4 мільйони іспанських песет, щоб наступного року, коли він повернеться з «Мільйонаріос», він прибув саме в Каталонію. Тим часом гонці «Реала» відправилися в Боготу, де почали вести переговори з «Мільйонаріос», щоб гравець переїхав у Мадрид відразу ж, а не через рік очікування. Заплутаність ситуації змусила ФІФА активно втрутитися в ситуацію й розрубати «гордіїв вузол»: за участі посередників із федерації футболу Іспанії, а також всюдисущого Бернабеу, був запропонований такий компроміс – гравець пограє і за «Реал», а потім – і за «Барсу».
Однак ді Стефано, якому більше до душі був варіант з Мадридом, у товариських матчах за «Барселону» проявляти себе не поспішав, і каталонський клуб погодився відпустити його в «Реал» за умови, якщо столичний клуб погасить трансферні витрати. Напевно, у майбутньому каталонці не раз пошкодують про ті 4 мільйони песет (а сума-то рівна приблизно 80 тисяч тодішніх доларів, Бернабеу пізніше легко зважувався й на більші суми). Адже у першому ж сезоні аргентинець стане справжнім лідером атак «Реала» і допоможе мадридцям добитися континентальної, загальносвітової величі. У першому ж матчі проти «Барси» він заб’є двічі. У першому ж сезоні з новою зіркою «Реал» після більш як 20-річної перерви знову стане чемпіоном Іспанії.
А особливо яскраво «Біла стріла» проявить себе у єврокубках, ставши головною зіркою найперших розіграшів Кубка чемпіонів (ставав кращим бомбардиром КЄЧ 1958 і 1962 років). Багатомісячна тяганина навколо його переходу, заплутані й нервові переговори між чотирма клубами, трьома федераціями й ФІФА, досить великі, як для тогочасного футболу, гроші – у майбутньому Сантьяґо Бернабеу не шкодуватиме ні про що. Його зірка, його улюбленець, своєю грою виправдає усе. І буде забивати, забивати і ще раз забивати.
У прем’єрному розіграші Кубка чемпіонів, турніру, який дон Бернабеу вважав пріоритетним, «Реал» хвацько дістався до фіналу, але ризикував задовольнитися «найганебнішими» медалями – срібними, адже до 11 хвилини програвав «Реймсу» в два голи. І тут за справу взявся ді Стефано – і Париж не побачив тріумфу земляків. Альфредо забив сам, активно грав у організації атак і посприяв іншому аргентинцеві – Ріалу, який оформив дубль (це був його протеже – саме він був ініціатором і натхненником запрошення земляка).
П’ять років поспіль «Реал» вигравав Кубок чемпіонів, і в кожному з цих фіналів забивав ді Стефано. У видатному вирішальному матчі турніру з «Айнтрахтом» 1960 року Альфредо оформив хет-трик, а Пушкаш – покер. У видатному ансамблі «Реалу», де зірок завжди не менше, ніж на зоряному небі, ді Стефано був найяскравішою – і об’єднуючою. Це був його колектив, його «Реал», Королем якого Альфредо став по праву.
«Монаршою милістю»
Недарма у творчості – музиці, малюванні, кінематографі – є поняття «раннього» та «пізнього» періодів. Воно окреслює не тільки хронологічні рамки, але й ті зміни, які переживає митець упродовж свого тривалого шляху еволюції. Так само був ранній і пізній період і у самого ді Стефано. Пізній ді Стефано – це не лише легендарний бомбардир, а ще й надзвичайно впливова особистість. Як улюбленець публіки та президента, Альфредо користувався величезним авторитетом. Його слово було важливим для тренерів, його ставлення визначало роль того чи іншого гравця у команді.
Навіть великий угорець Пушкаш, щойно прийшовши у «Реал», зробив усе, щоб не змушувати керівництво вибирати між ним та визнаною зіркою. В одному з перших спільних матчів Ференц вийшов на ударну позицію, але замість того, щоб забити самому, відкотив на ді Стефано, якому лишалося розстріляти порожні ворота. Цей воістину дипломатичний жест загасив усі можливі ревнощі й конфлікти, і в подальшому уродженець Угорщини провів багато сезонів пліч-о-пліч з аргентинцем – і не тільки в «Реалі», а й у збірній Іспанії.
Легенда гласить, що ді Стефано фактично «вижив» із «Реала» великого бразильця Діді. У розквіті сил плеймейкер збірної Бразилії переходив у мадридський клуб, маючи статус зірки футболу, однак за два роки зіграв заледве половину від загальної кількості матчів своєї команди. І нібито причиною такого занепаду Діді стало якраз те, що йому не вдалося знайти спільної мови з Альфредо. Під впливом ді Стефано й інші важливі гравці – включаючи й Пушкаша – грали, оминаючи на полі бразильця. Всього через якихось років півтора Діді повернувся у «Ботафого», і, незважаючи на вік, виграв ще чемпіонат світу, два Копа Лібертадорес, два Міжконтинентальних кубки та купу інших суто бразильських трофеїв.
Прощаючись з «Реалом», Діді потиснув руку кожному одноклубнику, крім ді Стефано. Йому він кинув наостанок:
– А з тобою ми у Чилі зустрінемось! (маючи на увазі чемпіонат світу 1962 року, який наближався)
– Не думаю, що ти туди поїдеш, старий. Твоїй кар’єрі кінець!
У кожного з них була своя правда – так, ді Стефано ще багато років прекрасно виступав за «Реал», досягнувши визначних успіхів на європейському клубному рівні. Але ж Діді не просто поїхав у Чилі – там він вдруге в своїй кар’єрі став чемпіоном світу.
Сам Альфредо зі збірними не був таким же щасливим, як із клубами. Він встиг пограти за національні команди Аргентини, Колумбії та Іспанії (41 матч, 29 голів на міжнародному рівні), однак не досяг з жодною з них того, що Діді – з Бразилією. І на тому-таки чемпіонаті світу 1962 року, де ветеран Діді став переможцем, збірна Іспанії не вийшла з групи, а сам ді Стефано сидів у запасі через проблеми зі здоров’ям.
Проте навіщо шукати «плями на сонці»? Велич нашого героя безсумнівна, і навіть його недоліки легенди робили перевагами. «Пеле на полі був першою скрипкою, а ді Стефано – цілим оркестром», – такі слова видатного тренера Еленіо Еррери говорять більше, ніж усі цифри його кар’єри. А цифри ці такі –
216 голів у 282 матчах за «Реал» у 1953-1964 роках, два тренерських «заходи» й почесне президентство в клубі, вічна участь у директораті, 8 чемпіонств Іспанії й 1 кубок країни, 5 Кубків чемпіонів, Міжконтинентальний кубок, два Латинських кубки, Малий клубний кубок світу. Всього – 18 командних трофеїв і 9 особистих за час виступів у «Реалі». Два «Золотих м’ячі» 1957 та 1959 років. І головне – вічна шана від уболівальників «Реала» по всьому світі. Такою була «королівська» історія видатного форварда, котрий навічно лишається в історії єврокубків як усміхнений білявий геній футболу, котрий забивав у кожному з п’яти переможних своїх фіналів…
Артур Валерко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
