Дитячі трагедії – найстрашніші. Якими б дріб’язковими вони не здавалися у дорослому віці, сильні емоції, пережиті у дитинстві, залишаються назавжди і ніколи не зникають.
Мені нерідко доводиться спілкуватися з римлянами того покоління, дитинство яких прийшлося на 1980-ті роки. І якщо вони виявляються вболівальниками «Роми», їх трагедія зрозуміла без додаткового пояснення – це домашній фінал Кубка європейських чемпіонів.
30 травня 1984 року червоно-жовтий Рим впевнено готувався вдома святкувати перемогу у найпрестижнішому турнірі: ультрас підготували банер «Іноземці тут не пройдуть», прапори «Ми чемпіони Європи» уже надійшли у продаж, а на території Чірко Массімо планували концерт автора клубного гімну Антонелло Вендітті. Проте вийшла зовсім інша історія: «Ще й досі на очі навертаються сльози, коли згадую той день…» Ту ж саму дату вибрав для самогубства капітан «Роми» Агостіно Ді Бартоломеї, котрий не знайшов своє місце у післяфутбольному житті.
У 1980-ті, як відомо, єдиним пропуском у КЄЧ слугувала перемога у національному чемпіонаті – і ніяких компромісів! «Рома» зуміла повторно виграти скудетто лише через 41 рік завдяки об’єднаним зусиллям амбіційного президента Діно Віоли, шведського тренера-новатора Нільса Лідхольма та зіркової команди з Фалькао, Конті, Пруццо у складі. Проте не усі, хто брав участь у здобутті триколора, виступив у Європі: Верховод, Прохазка та Йоріо залишили Рим, а на їх місце прийшли Одді, Серезо та бомбардир Граціані. Влітку римляни могли втратити навіть «Восьмого короля Риму» Фалькао, бо не вдавалося домовитися з його агентом щодо нового контракту з дещо вищою оплатою праці. Лише втручання президента Італії і давнього шанувальника «Вовків» Джуліо Андреотті допомогло вирішити питання. Політики взагалі часто допомагали «Ромі» уникнути труднощів.
У першому раунді КЄЧ римляни без особливих проблем справилися зі шведським «Гетеборгом» (3:0, 1:2). Наступний суперник вважався небезпечнішим – ЦСКА з Софії. Проте у Болгарії перемогу приніс єдиний м’яч Фалькао, а на «Олімпіко» результат повторився: перемога «джаллороссі» з рахунком 1:0 завдяки точному удару Граціані. У чвертьфіналі «Динамо» з Берліну годину протрималося у Римі, але потім також викинуло білий стяг – 3:0. На виїзді «Рома» могла дозволити собі розслабитися – поступилася з рахунком 1:2. Однак останні хвилини зустрічі гості були змушені стояти у глухій обороні, у той час як німці завзято атакували, що викликало шквал критики на адресу тренера та команди.
Найскладнішим був півфінал, хоча від «Данді Юнайтед» сильного спротиву не чекали. На «Тенедіс-Парк» шотландці обіграли римлян з досить комфортним рахунком 2:0, проте у матчі-відповіді дублем відзначився Пруццо, а потім також заробив пенальті, який потужним ударом реалізував капітан Ді Бартоломеї.
Напруження поєдинку відобразилося як у сутичках між фанами, так і між тренером шотландців Джимом МакЛіном та «італійськими покидьками», як він називав футболістів суперника, котрі після фінального свистка з задоволенням показували йому середній палець. Результат, однак, як виявилося пізніше, був визначений наперед. «Біг бос» Діно Віола не міг дозволити собі втратити домашній фінал, а тому, як через багато років зізнався його син Ріккардо, підкупив відомого французького арбітра Мішеля Вотро за 100 мільйонів лір.
Фінал у рідному місті – так щастить не кожному, особливо, якщо клуб не є постійним учасником турніру. Незважаючи на те, що «Ліверпуль» вважався фаворитом, усі вірили, що Кубок чемпіонів нізащо не залишить Рим.
Тіфозі з вечора займали чергу біля кас за омріяними квитками, а під ранок, коли зібралося біля 15 тисяч осіб, підтяглися ще й ультрас з Fedayn і почали прориватися вперед, спровокувавши серйозні зіткнення у натовпі. Після цього багато англійців відмовилися від поїздки на фінал з міркувань безпеки, але знайшлися й такі, хто захотів ризикнути і вирушити до Італії неорганізовано. Один з англійців ходив по місту, роблячи вигляд, що він «звичайний турист», поки не отримав декілька ножових ран від таких же «звичайних перехожих». На підмогу хуліганам з Ліверпуля вийшли лаціалі, і зрозуміло, що не з пустими руками, бо чудово знали, кому їм доведеться протистояти. Проте дісталося і простим вболівальникам, навіть родинам з дітьми, наприклад, 13-річному хлопчику довелося накладати 200 швів на обличчя. Після фіналу, який став таким грандіозним розчаруванням, тим паче нікого жаліли – не тільки били, а й грабували. Таксисти відмовлялися везти у аеропорт, власники готелів не селили, а ховатися доводилося у посольстві. Коротше кажучи, зрозуміло, чому «скаузери» так зненавиділи італійців, і ми знаємо, чим усе, на жаль, закінчилося рік потому…
Початок матчу був типово фінальний: команди вичікували, вивчаючи один одного. Перші атаки організували господарі поля, але кожного разу першим на м’ячі опинявся майбутній герой Брюс Гроббелаар. Найбільшу активність у «Ліверпуля» виявляв Іан Раш, але дещо нелогічне взяття воріт обійшлось без його участі. На 15-й хвилині Крейг Джонсон прострелив справа, Франко Танкреді м’яч взяв, але через зіткнення з Ронні Уіланом (можливо, варто було б зафіксувати порушення правил?) випустив його, і після невдалого виносу Убальдо Рігетті та рикошету від воротаря, він потрапив у район одинадцятиметрової позначки прямо під удар Філа Ніла.
Ніл відкриває рахунок
«Рома» намагалася підвищити темп, але «Ліверпулю» швидко вдалося взяти гру під контроль завдяки домінуванню у центрі поля, у першу чергу Уілана, який перебував у найкращій формі на відміну від Фалькао. «Джаллороссі» змогли зрівняти рахунок, лише коли Бруно Конті відмовився від спроб обійти Алана Кеннеді на правому фланзі і перемістився наліво. З лівого краю поля він віддавав навісну передачу, перша з яких не пройшла, а друга потрапила прямо на голову Пруццо (42-а хвилина). 1:1 після першого тайму.
У другій половині «Рома» відразу кинулася в атаку, створивши декілька небезпечних моментів: Граціані, Фалькао, Пруццо могли відзначитися. Втомлені англійці були змушені терпіти, тримаючи м’яч у центрі поля. На 64-й хвилині замість лідера нападу Пруццо, котрий отримав пошкодження, з’явився Одоакре К’єріко, що, звичайно, атаку не підсилило у момент, коли «джаллороссі» мали б нарощувати темп. Продовжував розчаровувати Фалькао, котрий так і не вигадав нічого, щоб змогло повернути ситуацію на користь його команди. На 83-й Конті падав у штрафному майданчику, але арбітром був не Вотро – ніякого пенальті. «Вовки» також втомилися і уже не могли втримувати заданий ритм матчу. Лише Серезо провів якісь спроби, які, однак, не було кому завершувати, і фінал перейшов у додатковий час.
Ще півгодини «Рома» пробувала змінити хід поєдинку, але знову марно. На глядачів очікувала перша в історії фіналів КЄЧ серія пенальті. Помилка Стіва Нікола (вище) при першому ударі не виявилася фатальною, оскільки у подальшому не впоралися з нервами чемпіони світу 1982 року Конті (вище) та Граціані (перекладина), якого зачарували «дикі танці» Гробелаара на лінії воріт.
Можна знайти безліч логічних пояснень поразки: починаючи від слів зарозумілого Кенні Далгліша про те, що «для «Роми» матч був визначальним, а для них – лише черговою роботою» та вічної нездатності «джаллороссі» виступати класно у вирішальних матчах і закінчуючи травмами Пруццо, судомами Серезо та абсолютно провальним виступом лідера Фалькао і його ж відмовою пробити одинадцятиметровий у серії, що назавжди зруйнувало стосунки бразильця з римськими тіфозі. Але не існує жодного рецепту, який би пом’якшив гіркоту цієї поразки… Ні для Ді Бартоломеї 10 років потому, ні для тисяч вболівальників «Роми», які за більше, ніж 30 років так і не дочекались хоча б ще одного такого історичного шансу.
Яна Дашковська
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
