В Бразилії люблять повторювати: 200 мільйонів громадян краще розуміються на футболі, ніж головний тренер національної збірної. У нас футбольні традиції не настільки глибокі, однак і українські вболівальники завжди готові дати корисну пораду керманичу синьо-жовтої дружини. Особливо після оголошення списку гравців, які будуть викликані на той чи інший матч. Ось і цього разу новина про склад збірної, який готуватиметься до надважливих протистоянь зі Словаччиною та Білоруссю, знайшла відгук в серцях палких фанатів. Цікаво, що тих, хто беззаперечно схвалює рішення Михайла Івановича Фоменка, - одиниці, решта має зауваження та абсолютно переконана у своїй правоті. Щоправда, зазвичай вболівальники забувають, що відповідальність за результат несе виключно тренер, тому він і робить свій вибір відповідно до власних переконань та ідей, які ті чи інші футболісти втілюватимуть безпосередньо на полі.
Зрештою, цей процес є нескінченним. Збірна грає для вболівальників, які, обговорюючи склад, відчувають себе причетними до гри. Тренер зазвичай залишається на своїх позиціях, хоча інколи й поступається принципами перед натиском громади. З достовірних джерел відомо, що Михайло Фоменко дійсно слідкує за настроями у футбольній спільності та, принаймні, бере до уваги думки журналістів та вболівальників. Тож не претендуючи на високе звання експертів, поділимось своїм дилетантським поглядом на список тих, хто боротиметься за путівку на чемпіонат Європи вже через два тижні.
Воротарі
Тут питань бути не може – кожен з трьох викликаних кандидатів демонструє впевнену гру в своєму клубі та може претендувати на місце в основі національної збірної. Втім, шанси зіграти з перших хвилин залишаються найвищими у Андрія Пятова, який, по-перше, набагато досвідченіший (в плані виступів за збірну), аніж Бойко та Шевченко, а по-друге, вже звик керувати захистом, сформованим з гравців різних команд. А це вміння інколи важить навіть більше, ніж реакція чи гра на виходах.
Захист
Кучер, Ракицький, Хачеріді та Пилявський дозволяють не хвилюватись за центральну зону. Питання лише в тому, який варіант обере Михайло Фоменко, адже кожен з викликаних кандидатів має свої переваги. Враховуючи стиль нашої збірної, яка в першу чергу дбає про надійність тилів, головними претендентами залишаються Кучер та Хачеріді, які демонстрували непогане взаєморозуміння в попередніх матчах. Ярослав Ракицький з його вмінням віддати перший пас чи підтримати атаку був би беззаперечним гравцем основи, якби збірна грала в більш атакуючий футбол. А так центрбеку «Шахтаря» відводиться роль резервіста, як і Андрію Пилявському, якого поступово вводять до складу національної збірної.
А ось де біда, так це з флангами. Артем Федецький та Вячеслав Шевчук неодноразово доводили свою майстерність та корисність для команди, однак тренерський штаб вперто ігнорує інших кандидатів, віддаючи перевагу Морозюку та Гусєву в якості резерву. Між тим, в новому сезоні і Шевчук, і Федецький не завжди потрапляють до основи «Шахтаря» та «Дніпра» відповідно, програючи конкуренцію більш молодим партнерам.
Хто, на наш погляд, міг би допомогти, так це Микита Каменюка, який безперечно заслужив виклик до лав національної збірної. Багаторічний капітан «Зорі» дивує своєю працездатністю, самовідданістю, характером і, зрештою, вмінням, яке під керівництвом Юрія Вернидуба вийшло на новий рівень. Не менш важливу роль відіграє і той факт, що Микита може зіграти на обох флангах, і від цього не втрачається його ефективність як при захисних, так і при атакуючих діях.
Напевне, в полі зору тренерського штабу залишаються Валерій Лучкевич та Володимир Костевич. Чомусь у нас прийнято вважати, що футболіст повинен подорослішати, аби заслужити право одягнути синьо-жовту футболку. Разом з тим Лучкевич та Костевич, не зважаючи на свій юний вік (за українськими футбольними мірками, дехто в 19 у фіналі Ліги чемпіонів грає, а в 22 чемпіонат світу виграє), вже зараз демонструють зрілу гру, тим більше було б цікаво на них подивитись в компанії кращих українських футболістів.
Півзахист
Місце Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянки на флангах півзахисту української команди не підлягає сумніву. Інша справа, якщо з якоїсь причини (дискваліфікація чи травма, стукаємо по дереву) хтось з них випаде. В такому разі на підхваті є Гусєв та Морозюк – гравці безперечно сильні, але не ті, хто не залишатиме сумнівів. Між тим, цього разу поза заявкою залишився Денис Олійник, що пояснюється недостатньою ігровою практикою через дискваліфікацію в чемпіонаті Нідерландів. Як тільки Денис повернеться до основного складу «Вітесу», можна не сумніватись, він знову буде в обоймі збірної. А ось Дмитру Хомченовському завадила травма, через яку він пропустив кілька матчів чемпіонату та продемонстрував не переконливу гру в протистоянні з «Легію». Олександр Караваєв залишається поза заявкою через занадто серйозну конкуренцію з боку динамівців на правому фланзі.
Де найбільший вибір, так це в опорній зоні. Кандидатів настільки багато, що Михайло Фоменко дозволяє собі ігнорувати Валерія Федорчука – футболіста, який чимало зробив для виходу «Дніпра» у фінал Ліги Європи. Між тим, саме під тиском громади головний тренер почав викликати Сергія Рибалку, який не зовсім вписується в командну тактику. В «Динамо» Сергій розташовується між захистом та четвіркою півзахисників і головним його завданням є не стільки руйнування атак суперника, скільки побудова власних за рахунок постійного руху та короткого пасу. Збірна України за Фоменка грає з двома чистими опорними півзахисниками, тому оптимальним варіантом виглядає зв’язка Степаненко – Ротань, якщо, звісно, Руслан не гратиме на позиції центрального атакуючого півзахисника.
Втім, за наявності Дениса Гармаша та Сергія Сидорчука, яких Фоменко любить використовувати між центральною лінією та штрафним майданчиком суперника за їх вміння миттєво перемикатись з атаки на оборону і миттєво починати пресинг, вихід капітана «Дніпра» під нападником виглядає малоймовірним. Як, власне, і поява в основі Руслана Малиновського чи Віктора Коваленка, які в своїх командах звикли грати в більш комбінаційну гру та не зовсім відповідають вимогам головного тренера збірної. Їх виклик, як і Максима Малишева, це робота на перспективу, коли з авансцени зійдуть Ротань та Тимощук.
Персона Анатолія – це окрема тема для розмови. Вболівальникам може не подобатись гра капітана, який через обмеженість свого арсеналу не зовсім відповідає сучасним вимогам до опорного півзахисника. Гравці цього амплуа вже не мають бути лише «сторожовими псами», до якісного відбору вони повинні додавати вміння відати розумний пас, який розпочне чи продовжить атаку.
Однак не варто відкидати його роль як лідера колективу, який веде діалог між футболістами, тренерами та функціонерами. Зрештою, схожих випадків – коли ветерани вже не поспівали за молодими, але залишались в обоймі завдяки своєму характеру та професіоналізму – історія знає більш ніж достатньо. Тимощук і збірна України – один з них.
Напад
Переходимо до наболілого. Українському вболівальнику, розбалуваному Шевченком, Ребровим, Протасовим, Бєлановим, Блохіним, Онищенком та іншими видатними в минулому бомбардирами, важко миритись з тим фактом, що в основній обоймі збірної залишились два доволі однотипних форварди таранного типу та третій, який не вражає свою результативністю, хоча постійно й знаходить моменти для загроз воротам суперника. Чи була у Михайла Фоменка альтернатива? Хіба що в особі Олександра Гладкого, який поєднує в собі якості Селезньова та Кравця – до останнього веде боротьбу з захисниками, має нагоди, але їх не реалізовує. Втім, своїм шансом форвард «Шахтаря» не скористався в минулому році, тож втратив довіру тренера.
Розмови про виклики Антонова, Девіча (Олексій ще не адаптувався до гри «Габали», Марко забув, коли останній раз грав в основі «Рубіну») чи форвардів з інших команд Прем‘єр-ліги варто припинити, поглянувши на таблицю бомбардирів чемпіонату України. Хто забув, нагадаємо – лідирує Тейшейра, далі - Калініч, Ярмоленко, Едуардо і Мораєс. Звичайно, є ще Анатолій Діденко, проте при всій повазі до форварда «Волині», він навряд чи переважає того ж Селезньова та Будківського. Саме присутність цих двох форвардів вимагає від Михайла Фоменка використовувати тактику, за якої нападник більше корисний як асистент, аніж як той, хто кладе останню крапку в розвитку атаки своєї команди. Зрештою, рано чи пізно нападник міжнародного класу в українському футболі з‘явиться, можливо, він вже робить перші кроки у дорослому професійному футболі і варто просто його не проґавити.
Тож, підсумовуючи вищесказане, Михайло Фоменко дійсно викликав до лав збірної усіх найсильніших на сьогодні гравців. Звичайно, два-три згадуваних футболісти могли б доповнити склад української команди, проте критичною їх відсутність назвати не можна. Так, аби була тема для розмов вболівальників. Інша справа, як Михайло Іванович використає потенціал підручного матеріалу. Присутність в списку таких творчих виконавців, як Руслан Малиновський та Віктор Коваленко, відкриває перед нашою збірною перспективу зміни ігрового малюнку. Проте навряд чи тренерський штаб наважиться на такий крок вже зараз, в найвідповідальніший момент. Дивувати суперників несподіваними тактичними ходами – не наш стиль. Проте це вже тема для іншої розмови.
Сергій Швець
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
