Жити хочу! Геть, думи сумні. Відголоски матчу в Жиліні

Збірна України 9 Вересня, 16:45 1404
Жити хочу! Геть, думи сумні. Відголоски матчу в Жиліні | 19-27
Збірна України на чолі з Михайлом Фоменком майже втратила шанси вийти на чемпіонат Європи напряму.

Країна наша переживає трагічний період в своїй історії. Війна, повний занепад економіки, розуміння того, що в питанні нашої долі не все залежить від нас самих… Втіха в цій безодні смутку та трагізму тільки одна – розуміння неминучості. Неминучості цього періоду. Після «совкових» часів іншим шляхом, окрім того, яким йдемо зараз, звестися на ноги ми не могли. Ми мусимо пережити цей занепад, повністю зламати систему і потім на «голому» місці побудувати нову українську державу.

Потім, коли побудуємо, налагодяться справи і в футбольному господарстві. А поки що, зчепивши зуби та вирвавши з голови кілька жмутів волосся, ми змушені терпіти. Терпіти зникнення клубів, терпіти п’яні витівки футболістів, які, прикриваючись іменем свого господаря, думають, що їм підвладний весь світ, терпіти конвульсії національної збірної України.

Жити хочу! Геть, думи сумні. Відголоски матчу в Жиліні - изображение 1

В черговий раз розжовувати для громадськості аксіому про безперспективність збірної України з цим тренерським штабом ніхто не збирається. Для тих, хто ще вірить, що з Михайлом Фоменком головна команда країни здатна зробити якісний крок вперед (під таким розуміється гідна гра і позитивний результат в боротьбі з європейськими середняками) є стаття »Пилюка в очі, або Блаженні ті, хто вірують», яка була написана ще ДО матчу зі словаками. Не побоялися, спитаєте, виступити з критикою після добротного поєдинку з білорусами, не дочекавшись гри зі словаками? Не побоялися, бо те, що було вчора на полі стадіону у Жиліні, читалося заздалегідь. Читалося як відкрита книга. Не вміння цієї команди зламувати організований захист і боязнь тренерського штабу йти на ризик – це константа, тому коли б не виступив з критикою на адресу Михайла Івановича Фоменка, завжди будеш правий. Підтверджень цієї аксіоми вдосталь… Шикарний перший тайм у Львові, українці розривають білорусів на шматки, рахунок на нашу користь, заробляємо пенальті, до м'яча підходить найяскравіша зірка нашої команди. Це ж не 90-а хвилина фінального матчу проти рівного суперника; це рядовий матч проти команди, яка виявилась абсолютно неготовою до боротьби. А Михайло Іванович під час пробиття Коноплянкою одинадцятиметрового боязко опустив очі донизу, ховаючись від подій. Чого боятися? Ну навіть якби Євген промахнувся – попереду ще вдосталь часу, аби на молекули розщепити цього суперника.

В тому моменті – вся суть тренерського штабу, а з ним і, відповідно, національної збірної України. Боязнь промахнутися, боязнь програти, боязнь зіграти не так. »Пізня заміна? Претензій не було ні до кого. А якщо б випустили, а у людини не пішло би» (с) – цікаво, як з такою позицією Михайло Іванович ходить по місту. Не боїться, що звідкись з балкону на голову цеглина впаде? Тут вже навіть не ведемо мову про «претензій не було ні до кого», хоча відсутність претензій до підопічних, які за весь матч завдали в площину воріт суперника одного удару, і які проти високих, габаритних захисників грали виключно верхом, вже може слугувати підставою для відставки.

Жити хочу! Геть, думи сумні. Відголоски матчу в Жиліні - изображение 2

Після вчорашнього матчу небагато залишилося тих, хто підтримує цей тренерський штаб «синьо-жовтої» команди. Один з головних аргументів цих «не багатьох» – а чому ми вирішили, що повинні були обіграти Словаччину? Англію не повинні були обіграти, Францію не повинні були обіграти, Словаччину не повинні були обіграти… Тоді гайда всі хором визнаємо, що наш рівень – це Білорусь, Македонія і Люксембург. Але тоді цей рівень не клеїться з рівнем клубного футболу. Бо, хто би що не говорив, не кожна асоціація може похизуватися тим, чим можемо хизуватися ми. Далеко не кожна асоціація має представника у фіналі Ліги Європи, далеко не кожна асоціація має двох учасників групового етапу Ліги чемпіонів. Так, Михайло Фоменко не має надто шикарного вибору виконавців (бо є проблеми з нападником, плеймейкером, лівим захисником), але й не такий скудний той вибір, щоб не класти перед собою мету обіграти Словаччину.

Бачите, ми навіть не говоримо про результат. Ми говоримо про мету. За великим рахунком, один бал, здобутий у вчорашній грі, великої ролі не грає. В боротьбі за друге місце він нам ніяк не допоможе, а свідомо розраховувати на статус третьої кращої збірної – то абсурд і маразм (по-перше, прорахувати це нереально, по-друге, попереду матч з іспанцями, без перемоги в якому нам навряд чи щось світить). Тож який зміст у меті грати на нічию (а оскільки Фоменко не мав претензій до футболістів і після матчу визнав, що результат по грі, отже, свідомо грав на нічию)? Просто не програти? Ну, можливо… Є люди, які бояться замкнутого простору, є, які бояться висоти, а є, які бояться програти, не розуміючи при цьому, що іноді не виграти – ганебніше, аніж програти.

Жити хочу! Геть, думи сумні. Відголоски матчу в Жиліні - изображение 3

»Але наші принципи відносно матчів з Македонією та Іспанією змінюватися не будуть» (с), що пророкує нам ще кілька стресових днів у жовтні місяці. А потім ще у листопаді, коли буде раунд плей-офф. Звісно, до вирішальної дуелі за вихід на чемпіонат Європи часу ще вдосталь. Гравці у нас далеко не останні, тому змінити сутність цієї команди можна. Ми все життя сподіваємося, що завтра буде краще. Сподіваємося і зараз…

Ігор Семйон