Слідчий комітет ФБ відреагував на нічию збірної України в Жиліні вкрай агресивно. Нічого нового в черговій порції прокльонів, звичайно, немає. Принаймні, нічого резонансного, на кшталт зв’язків нашого тренера з чеченськими бойовиками у 90-ті. Але на те й із назви нашого віртуального «слідчого комітету» з абревіатури випала літера «С». Рівень відповідно інший, хоча покопирсавшись в історії, великі й не дуже знавці українського футболу могли б знайти в обережності наставника збірної корені значно глибші, ніж поверхневі спогади про свіжі поєдинки з англійцями, французами чи іспанцями.
То ж Михайло Фоменко в статусі тренера «Динамо» програв, обравши нічийну стратегію, «Дніпрові» матч, який міг стати «золотим» у сезоні-1992/1993. То Михайло Іванович не дорубав шаблюкою кройффівську «Барселону», вирішивши на «Камп Ноу» не лізти в наступ, а утримувати здобуту після домашньої гри перевагу 3:1.
Ці приклади – найвідоміші. При бажанні підсилити тезу про надмірну обережність нинішнього наставника можна й спогадами не такими яскравими. Але суті справи це не змінює. Фоменко яким був, таким і залишився. З усіма своїми плюсами і мінусами. То тренер, який ніколи не гратиме безшабашно, ніколи не вдасться до авантюри, а чіплятиметься за варіант, який виглядає не таким переконливим, але надійнішим.
Безперечно, такий підхід може й не подобатися. Щоправда, не згадували про нього в розпал попереднього відбірного циклу, коли Фоменко прийняв команду, яка програла вдома чорногорцям, а очки набирала після нічиїх з англійцями і молдованами. Після 3:1 у Варшаві, 4:0 у Подґориці, 1:0 у Харкові над поляками, 2:0 у першому матчі раунду плей-оф проти французів у Києві закиди, звісно, затихали. А потім знову роздмухувалися з найменшою потребою, а іноді – й без неї.
Ось і зараз, за підсумками матчу в Жиліні Фоменка у чому тільки не звинувачують. На думку критиканів, хід гри з ніг на голову міг перевернути більш ранній вихід Гладкого. Складається враження, що люди забули, яким «високим» є процент реалізованих Олександром моментів. Найголовніше, що зараз він грає в основі клубу, котрий вийшов до Ліги чемпіонів. Залізний аргумент.
Також тренерові дорікають за те, що не випустив Малиновського. Не заперечуючи факту обдарованості Руслана, якого вважаю найталановитішим на своїй позиції гравцем України, все ж смію запитати: невже існує абсолютна впевненість у тому, що гравець, який виступає за команду другої хвилі української еліти і володіє невеличким міжнародним досвідом, здатен повести за собою в ключовому матчі відбірного раунду колектив, складений із футболістів, майже кожен із яких відіграв за національну команду в межах 40-50-ти матчів?
Фоменко не ризикнув, бо побоювався, щоб гра з виходом свіжого гравця не розсипалася. Мав на це право? Так, адже за результат відповідає він. Не буде нашої збірної на чемпіонаті Європи-2016 – Михайло Іванович піде у відставку. В іншому випадку стане героєм. Без різниці – яким шляхом цієї мети він досягне.
Наразі ж увазі критиків нинішнього наставника презентую цікаву статистику. Впродовж неповних трьох років під керівництвом Фоменка збірна провела 27 матчів – 18 виграла, 5 зіграла внічию, 3 програла. Відсоток здобутих у цих поєдинках очків сягає показника 72,84. Ліпше серед тих попередників Михайла Івановича, які керували збірною не менше, ніж у десяти зустрічах, не грав ніхто.
Статистика красномовна:
Олег Блохін – 52,60% (28 перемог у 64-х матчах)
Йожеф Сабо – 58,82% (16 перемог у 34-х матчах)
Олексій Михайличенко – 65,08% (12 перемог у 21-му матчі)
Леонід Буряк – 36,84% (5 перемог у 19-ти матчах)
Валерій Лобановський - 50,00% (6 перемог у 18-ти матчах)
Олег Базилевич – 45,45% (4 перемоги в 11-ти матчах)
Іван Вербицький
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
