«Коломойський не приходить до редакції і не дає вказівок»
- Володимире, «Профутболу» виповнилося п’ять років. Чи пам’ятаєш ти, як починався твій шлях у цьому проекті?
- Я був на «1+1» і раніше, з 2008 року. Ми робили новини «Проспорт». Костя Андріюк, Женя Зінченко, Слава Шумик. Ну і керівником редакції був Стьопа Щербачов. Потім, з 2009 року почалися трансляції. Новини були прикольні, не схожі на інші, але вже почали входити в стан клінічної смерті. Ми знаходили місце трешу. Всі новини були однакові на той момент. Ми вже тоді намагалися робити якісь не схожі на інші та нестандартні матеріали. Пам’ятаю, що була така новина, мовляв, у якогось українського боксера можливим суперником буде американець Келлі Павлік. Ну ми й дали дві фотографії – Келлі Павліка і Віктора Павліка. Мовляв, знайди 5 чи 10 відмінностей. Ще були дебати, давати це в ефір чи ні. Врешті-решт, вирішили дати. Тобто, робили все, що хотіли.
А ось з 2009 року ми почали транслювати українську Прем’єр-лігу. І постало питання післяматчевих включень. 28 лютого 2010 року я поїхав на матч «Дніпро» - «Зоря». Завжди, коли ти робиш щось нове, то ти в запарі: як це зробити краще? Це зараз питання для післяматчевого інтерв’ю виникають дуже швидко. Йдеш до флеш-зони і на ходу вже вигадуєш. А тоді я з 5-ї хвилини почав записувати питання, списав два листки формату А4. Була тема, що прийде одна людина, і я орієнтувався, що це буде Безсонов. Це ще було задовго до «другого турніру». «Дніпро» вів 1:0, потім 1:1, потім 2:1… Я вже стою і чекаю, скомпонував питання, мовляв, «Дніпро» виграв. І тут «Зоря» забиває гол. Я випав в космос – що питати? І тут приходить Безсонов. Так, саме на своє перше флеш-інтерв’ю. І дивиться на мене, як на хлопчика. Трошки не по собі було. І ось з 2010 року ми почали колесити по Україні.
- І ці трансляції та включення, де-факто, стали фундаментом для створення «Профутболу»?
- Так. Стало зрозуміло, що це все виходить на новий рівень. Коли стало ясно, що «Проспорт» не вийде з коми, ми вже десь у травні знали, що у нас буде інша футбольна програма. Ніхто не знав формат, не знали, як ми все це будемо подавати, куди це все давати і т.д. Але було зрозуміло, що у нас є відео чемпіонату України і ми будемо розказувати про чемпіонат України.
- З якими труднощами зіштовхнулися у перший рік існування програми? Скажімо, у період становлення?
- Багато людей не розуміли, що це за програма така, і про що вони хочуть розказувати. Це як коли з’являється нове ЗМІ, і люди ще не знають, що воно таке. Не виходять на інтерв’ю, бо немає імені. Тобі відмовляють, а ти знову довбешся, щоб отримати ексклюзив. Десь три роки було так. Програма поступово заробляла своє ім’я. І вже потім стало значно легше. Люди стали легше погоджуватися на інтерв’ю, бо це «Профутбол». Для «Профутболу» я дам, а для когось іншого можу і не дати. Ось така логіка з’явилася. Плюс така проблема, що наші тренери часто ставляться до молодих журналістів, як до клоунів. Ну і ти сам шишки набиваєш. Ніхто в цю професію не приходить вже спеціалістом. Можна бути талантом в області астрофізики або кібернетики. В журналістиці у тебе може бути талант, але ти не прийдеш і одразу не зробиш репортаж високого рівня. Півроку ти будеш робити якусь фігню.
Фото: из архива MatchDay
Десь в один час із «Профутболом» на «2+2» виходила програма «Болфут». Це такий варіант, як, знаєш, «Інший футбол» на ICTV. Тобто це труси, шкарпетки, жінки і, безумовно, гроші. Ми її не робили. Цим займався окремий продакшн і продавав її каналу. Всі почали цю програму асоціювати з «Профутболом». В якійсь момент цей «Болфут» дав матеріал про зарплати футболістів. А це був 2011 рік. У них були які джерела? «Бі-бі-сі» - тобто «бабка бабці сказала», інсайдерська інформація, сарафанне радіо. Ніхто живого контракту не бачив. Вони дали інформацію про 10 людей. Найбільша зарплатня була, за їхніми даними, у Даріо Срни. Три або чотири мільйони. І він образився на канал «2+2». Це був сезон-2011/2012. У «Шахтаря» в ЛЧ була група – «Зеніт», «Порту» і АПОЕЛ. І Срна приходить до мене на флеш-інтерв’ю, бачить мікрофон із плашкою «2+2» і каже: «2+2? Інтерв’ю? Ні, я не дам». Я йому почав пояснювати, що то не ми давали інформацію про його зарплату, що це інший проект. Він трошки заспокоївся, зрозумів, що до чого і дав інтерв’ю. В наступні рази він вже спокійно спілкувався.
Тому, підсумовуючи, можу сказати, що основні проблеми – непізнаваність і інші побічні програми, з якими нас плутали.
- Як розробили формат програми? І чому вирішили змінити тандем ведучих, після першого року існування?
- В той період я був журналістом, займався своїми сюжетами. Але можу сказати, що програма вирішила піти на інший етап. Стьопа Щербачов любить говорити, що Костя Андріюк - більше репортер. А він хотів взяти Циганика як більш досвідченого ведучого футбольної програми. Звичайно, що Циганик теж не прийшов сюди таким, яким він є зараз. Будемо прямо говорити – тоді він був ще «напівфабрикатом». І теж, як і всі, бився, намагався прогресувати. А Ліда Таран була зайнята ще і «Сніданком з 1+1». Тому після «Профутболу» у неділю треба було відпочивати. А у неї зранку підйом, треба все встигати. Коротше кажучи, вона була дуже завантажена. І тому вирішили шукати Циганику співведучу. Приходило 15 чи 16 претенденток. Причому, викликали усіх знайомих, з ким ти колись перетинався, і хто в принципі може працювати в кадрі. Я не був присутній при кастингах.
- Я помітив таку тенденцію: зараз «Профутбол» більше схильний до аналітики. Рахуються ТТД гравців, в студії стало більше аналізу. Чому вирішили акцентувати увагу на цих моментах?
- Наявність експертів в студії сама підштовхнула до цього. Журналіст ніколи не розбере футбол так, як побачить експерт. Футболіст і тренер можуть помітити деталь, яку ти ніколи не помітиш. Я дуже часто бачив, як репортажі робляться за одним шаблоном. І от коли в ефірі йшов сюжет, я дивився на реакцію експертів. Схема матеріалу яка: журналіст програми приїжджає в якесь місто чи країну. В Норвегію або в Італію, умовно кажучи. В нього є тема, є права на відео, але щось ще треба познімати. Йому треба зняти журналіста місцевої газети, наприклад, бо він зв’язався із ним тиждень тому і домовився про зустріч і зйомку. Треба дати якусь історію, як клуб став чемпіоном в 1970-х, а потім ледь не збанкрутів у 1980-х. Потім ще якогось фаната, який в шарфах і у нього все круто. І я дивлюсь на експертів – а їм це все не цікаво. Вони між собою розмовляють. Як тільки сюжет переходить до футболу, експерти починають уважно слухати і дивитися. Бо їм цікаво, як журналіст розбере матч, ще раз подивитися голи, і так далі.
Фото: из архива MatchDay
На українському телебаченні такі сюжети фігурують вже останні 10 років. Була програма «Гол», яка затвердила таку моду. Для тележурнального формату «ГОЛу» це було ідеально. З’явилася так звана «фішечна» журналістика. Вона і зараз має право на існування, але тільки в тих програмах, де немає експертів. Виходило у нас як: сюжети йдуть своїм кіном, а експерти – своїм. Тут або прибирай експертів і роби тележурнал, або роби матеріали, які потім обговорять у студії, опираючись на побачене. Якось бачив у одній з програм матеріал про скандальний матч за участю нашого клубу в єврокубках – гарячу тему підняли десь на четвертій хвилині репортажу. До того було про місто, звідки команда, про її історію… І десь там далеко, власне, головна тема. Це трафарет. Якщо ти робиш експертів головними особами, то роби матеріали «під них», щоб все було органічно. Звичайно, нам ще треба працювати до ідеального симбіозу репортажів та експертів. Дивлюся Sky Sports, так мені аж плакати хочеться.
Прийшли до того, шо репортаж має бути цілісною історією, а сюжет, якщо він уже так називається, має бути сюжетом, а не зі скрипом з'єднаними історіями, де в кінці з'являється футбол. Футбол - усе одно найцікавіше, і шукати деталі першочергово треба у самому матчі, а не у тому, що відбувається до нього. Як бувало: їдеш на єврокубки, знімаєш до матчу, якщо пощастило, то щось цікаве. Якщо ні - панічно намагаєшся познімати хоч щось, бо редактор же дав завдання зробити репортаж. От і виходять потім «сюжети», яких уже була 1000 в українських футбольних програмах - про те, як уболівальники ідуть на стадіон і про те, яка класна дитяча академія в клубу-суперника. Це короткі штанці, з яких рано чи пізно виростаєш.
- А як ти ставишся до критики з боку колег?
- Дивись, якщо в програмі нічого не сказано про ФФУ - це шикарна програма. Якщо звучать слова «КДК», «комітет» або щось про тітушководів у Федерації, то одразу йде критика, і програма «Профутбол» не така хороша. Коли були вибори президента Федерації 6 березня, ми показували сюжет про таємну зустріч представників Федерації. Поїхали із прихованими камерами і просто слухали, про що там говориться. Багато чого чули і бачили. Зрозуміли те, що потім і показали в матеріалі – це КПСС. Мені найбільше було образливо, що коли була дана команда знімати Григорія Суркіса, майже всі представники цієї «двіжухи» підняли руки. Прийшла команда Попова-Конькова. Коли зрозуміли, що і їх треба прибирати, соратники так само висловилися одноголосно. Прийде час, і ця компанія підніме руки за відставку Павелка. У нас позиція по Павелку проста: ми хочемо подивитися, як він працює. Ми розуміємо, що він зайнята людина і покладається на численних заступників. А серед них є різні особистості.
Так ось, ми показали два репортажі про з’їзд 6 березня. І потім на нашу адресу посипалися звинувачення, на кшталт «Да вот, Коломойский проиграл выборы…». Хто був на тих виборах, той пам’ятає, з яким настроєм йшов туди Коломойський. Він прийшов, поговорив, подивився і пішов. То для нього не була поразка. Швидше, він здійснив певний моніторинг для себе. А для багатьох людей це була реально перемога. Через те, що є каденція, є пару років, щоб попрацювати в Федерації.
- До речі, про Коломойського. Зазвичай, на різних форумах глядачі пишуть, що «Профутбол» - рупор Коломойського. Як ви контактуєте із власником? Буває таке, що він може зателефонувати і сказати, що йому не сподобався той чи інший сюжет? Наскільки він особисто впливає на виробництво програми?
- Йому взагалі не до того, тим більше зараз. Насправді, ми дуже щасливі, що можемо робити все, що ми хочемо. Знаю, в день фіналу Ліги Європи з ним спілкувалися знайомі, і він передав, що дуже добре, що проект «Гра без правил» підняв питання гри на тоталізатор. Він не сказав, що «ми молодці», або що «мої пацани молодці», а сказав, що «канал 2+2 молодці». Іноді мене журналісти питають, як зв’язатися із Коломойським. Так ми зробили з ним лише три інтерв’ю за п’ять років. І то, ловили його десь на стадіонах. Він не приходить в редакцію і не розказує, що йому там щось не подобається.
Фото: из архива MatchDay
- Щодо «Гри без правил»: чому вирішили створити окремий проект, присвячений розслідуванням?
- Це ініціатива департаменту розслідувань. Ми лише допомагаємо. Теж багато говорять, що «Гра без правил» - це інструмент мочилова одних та відбілювання інших. У нас інформаційним партнером є канал ZIK. І коли ми зробили сюжет про матч «Ниви» і «Тернополя» та його підозрілий характер, то потім із Тернополя дзвонили люди і казали, мовляв, Дедишин зайшов у «Ниву», а «ЗІК» - то його структура. І ось таким чином він хоче поховати ФК «Тернопіль». Інша думка була, що ФК «Тернопіль» (муніципальний клуб) фінансується мером Надалом. А у ТСН був сюжет того ж тижня, як на хабарі спіймали заступника Надала. Ми навіть про це не знали, бо ТСН живе своїм життям, а ми – своїм. А через кілька днів виходить «Гра без правил», де ми показуємо, як «Тернопіль» грає смішний матч з «Буковиною». І тут понеслося: так «1+1» мочить Надала по всіх фронтах, так це ж не може бути просто так. ТСН показує людину, яку взяли на отриманні хабара. Так це «плюси» - козли, а той, хто взяв хабар – нормальний дядько.
«В такому темпі нашому футболу залишається два роки»
- Давай трохи поговоримо про твою діяльність в ФФУ. Ти входиш до комітету з етики та чесної гри. Нещодавно було закрито справу по скандальному матчу «Олімпіка» і «Металіста». Чим було аргументовано таке рішення?
- (тяжко зітхає). Справу закрили. «Она утонула».
- А чому так вийшло?
- Офіційна версія звучить так, що немає достатньо доказів. Насправді, немає залізних доказів, тому що в цьому аспекті доказів бути не може. Поки немає закону про кримінальну відповідальність, не можна прослуховувати телефонні розмови і т.д. До цього матчу вже і так репутація «Олімпіка» була зіпсована. Кожен може подивитися, які суми були поставлені на той матч, і як мінявся хід ставок. Драченко заробляє пенальті в свої ворота. Збирається експертна комісія з 4-5 людей. Вони переглядають епізоди і виносять рішення. Було написано, що з боку Драченка був невиправданий фол. А розслідування комітету етики та чесної показало, що по руху ставок і коефіцієнтів це був дивний матч. Тут ще і УЄФА надсилає листа, в якому говориться про підозру щодо цього матчу. Здавалося, від УЄФА – то вже залізні аргументи! Виходить Ігор Кочетов і говорить, що «караємо, докази залізні». Потім він зустрічається із керівництвом «Олімпіка» - і справу спускають на гальмах. І докази вже не докази. Якщо дивитися на чемпіонат U-21, то таких матчів було десь 10 лише навесні. А взяли лише «Олімпік» - «Динамо» (1:8) і «Карпати» - «Олімпік» - 4:2. Стояли дикі суми і пропускалися дивні голи. А ці матчі були взяті, бо по них у ході внутрішнього розслідування «Олімпіка» зізналися футболісти – Бондаренко і Марцинюк. Один із них відключив телефон, його немає. Інший бігає у «Вересі». Теж не дає інтерв’ю. Але їх вигнали з команди ще раніше. Коли стало зрозуміло, що «Олімпік» просто так не відвертиться, то треба було рятувати основну команду. З U-21 можна хоч 200 очок зняти, їм все одно. Вони знайшли підходящих футболістів і вирішили їх зробити крайніми. Таких матчів за весну було штук 30, в різних командах. Навесні була не «базар-ліга», а чемпіонат екстрасенсів. Всі ставлять шалені суми і всі все вгадують. Особливо в чемпіонаті U-19. Ну ти назвеш хоч двох футболістів з команди U-19 умовної «Волині»?
- Навряд чи…
- Ну ось. І головне, що ось ці футболісти, яких одного разу прихопили і дали їм 1 000 доларів, вони ж ще трохи не мудрі. Ти пропускаєш два голи, красиво тусуєшся - і все гарно. Їм по 18 років, а вони в «інстаграмах» викладають фотки із 6-м айфоном. При офіційній зарплаті 3 000 гривень. І пише: «Посмотрите, какой мне подарок братушки подарили на день рождения». І далі відповідь: «Так и ты же нас не обидел».
Весною у мене дах їхав від усього цього. Був випадок, що матч в чемпіонаті U-19 був точно договірним. Там просто сценарій розіграли. Грають команда А і команда Б, умовно назвемо їх так. Одна команда вигравала 1:0 після першого тайму. Вони завдали 14 ударів по воротах, а суперники - лише 1 удар. Стартує другий тайм, нічого не міняється. Міняється лише коефіцієнт. На першу команду коефіцієнт став 1,5, а на другу – 7. Бо вона ж зовсім не б’є по воротах. І тут на другу команду заряджається 40 тисяч доларів. Люди в разі виграшу піднімають шалені бабки. І ситуація на полі кардинально змінюється. Статистика ударів вже 15:1, але в інший бік. І звісно, що господарям вдалося забити два голи і виграти 2:1.
Після цього я телефоную керівнику одного з клубів. І кажу йому, мовляв, подивіться цей матч. Він каже: «Я перший тайм дивився, наші молодці, забили. А що там таке? Як програли?». Він подивився цю гру, і сказав, що це провал. Я йому розказав цю історію. Він передає головному тренеру, той передивився матч, зрозумів, що до чого. Виявилося, що один центральний захисник «був у темі». Один з найперспективніших в цій команді. Я питаю: «Що далі?». Він каже: «Ми його відсторонюємо від тренувань, у нас чиста команда». Ну я зрадів, хоч якась сатисфакція. Це було навесні. Зараз починається новий чемпіонат, я дивлюся стартовий протокол одного з матчів, і цей футболіст є в запасі, але вже основної команди. Я питаю у цього керівника: «А де ж ваші санкції?». А він у відповідь посміявся і сказав, що, мовляв, ти ж розумієш, хороший хлопець, чого його відсторонювати?
- Це, як я розумію, не єдиний такий випадок, чи не так?
- Була ще така історія. Кажу одному тренеру: «Ваш клуб постійно пропускає підозрілі голи, гроші заряджаються нереальні на ваші матчі. Це те, що видно. Вам що, подобається, коли 1:1 після першого тайму, 6:4 - після другого. Ми продовжили натискати. І потім цей тренер бере психолога із поліграфом і реально в команді три дні проводиться тестування на детекторі брехні. Один футболіст відмовився проходити поліграф. Зізнався, що грав на контору. І сказав, що отримав 250 доларів. Уяви собі: хтось підняв 100 тисяч, а людина, яка організовувала результат, отримала лише 250 доларів! Цього футболіста відсторонили від тренувань. Проходить тиждень, другий, все тихо. А тут дивлюся: і він теж в запасі основної команди. Все в нього нормально. Це зрозуміло: клуби вкладали в них гроші, виховували, і є хороші футболісти – просто так його викидати тепер? Але якщо так продовжуватиметься, то вони не будуть прогресувати, а лише будуть думати про те, де б і як ще заробити.
- З історії по «Олімпіку» і «Металісту» я зрозумів, що ти не маєш впливу на якісь рішення. У тебе не складається враження, що тобою і іншими журналістами, які працюють в комітеті, просто прикриваються? Мовляв, у нас все чесно, ось, навіть журналісти працюють і не дадуть збрехати?
- Коли одразу почали запрошувати журналістів до співпраці, у мене закралося враження, що ФФУ хоче лояльності. Після закриття справи по матчу «Олімпік» - «Металіст» я довго думав, чи справді комітет потрібен? Там числяться 11 чи 12 осіб. Лише кілька людей реально працюють і займаються пошуком інформації. На засідання ходить 6-7 чоловік. Деяких людей я не бачив взагалі. Це волонтерство, ми працюємо на громадських засадах. Я більш, ніж впевнений, що для керівництва ФФУ журналісти у комітеті – це шило в одному місці. Тепер спробуй вигнати їх.
- А як тобі працюється із такою неординарною фігурою, як Ігор Кочетов? Ця людина раніше вже фігурувала у гучних справах в українському футболі…
- Я з ним напряму, в принципі, і не працюю. Я дуже засмучений через те, як він повів себе стосовно справи «Олімпік» - «Металіст». А що стосується опитувань гравців, на яких падає підозра (а такі опитування проводяться часто), визнаю – у цій справі Кочетов майстер. А так, основна робота зводилася до того, що на засіданнях Кочетов питав: «Ти готовий проголосувати, щоб винести цей матч на розгляд КДК?». «Так, я за все готовий голосувати, аби тільки розслідували». Ось так і працюється.
- Ви стежите за матчами молодіжних та юнацьких команд. А як ти вважаєш, хто підштовхує молодь до таких кроків, як здача гри?
- Є три схеми. Перша – це керівництво і весь клуб. Дають вказівки футболістам і заробляють гроші, виходять на самозабезпечення. І сюди йде валюта з азіатських ринків. В Україну йде валюта. Це ж непогано, в принципі (сміється). Друге - це коли тренер з футболістами в курсі, а керівництво не знає. І третій варіант – кимось з боку прихоплені футболісти. Колишніми футболістами, друзями друзів, батьками і т.д. Юним виконавцям платять відносні копійки, а самі заробляють десятки тисяч.
- 6 вересня виповнилося півроку команді Павелка. Чи відчуваєш ти якісь зміни з часів Конькова?
- За часів Конькова у ФФУ були сепаратисти, але вони ховали свої погляди і не були офіційно засуджені. А зараз є офіційно засуджений сепаратист – Межейко. Тітушководи у Федерації – це головна зміна. До речі, у мене питання до пана Павелка: що такого зробив для українського футболу Вадим Костюченко, що його призначили віце-президентом ФФУ? За якими критеріями відбираються люди на керівні посади в ФФУ? Я хочу стати першим віце-президентом. Як мені це зробити? Як я розумію, у Федерацію ідуть люди тільки для того, щоб розвивати футбол. От і я хочу цим займатися.
- А як ти ставишся до законопроекту Павелка «Про футбол»? Він реально буде працювати чи це черговий популізм?
- Мені здається, що його ще дуже довго прийматимуть. Нас очікує весела букмекерська весна. Коли за правопорушення у футболі введуть кримінальну відповідальність, то трошки це явище зменшиться. Зрозуміло, що викорінити його не вдасться, як і корупцію у нашій державі. Але хоч маленький крок вперед ми зробимо.
Хтось говорить, що «2+2» божевільні. Та «2+2» кричить в мегафон, що наш футбол помирає. В такому темпі йому залишиться два роки. Або це буде базар-шоу. На даному етапі треба кинути всі сили, щоб рятувати Прем’єр-лігу. За шість турів було як мінімум два підозрілих матчі. І я уже думаю - як же це добре, що із 42 матчів лише 2 підозрілі.
- Після заглиблення у тему матчів із фіксованим результатом, у тебе змінилися погляди щодо українського футболу?
- У мене і раніше не було рожевих окулярів. Але я вірив, що з УПЛ можна зробити продукт. Ми ж теж займаємося просуванням продукту, незалежно від того, де він транслюється. А тепер я засмучений, що навіть журналісти у своїй більшості не усвідомлюють рівень біди. Наші погляди розділяли кілька інтернет-сайтів. Я дуже вдячний MatchDay, «Трибуні», які говорили про ці процеси. Це важче, ніж постити по 5 разів на день, хто цікавиться Коноплянкою і скільки заплатять за Ярмоленка.
Днями мені подзвонили з однієї радіостанції, причому без попередження. Вмикають в ефір, чую незнайомі голоси: «С нами Владимир Зверов! Член комитета этики и честной игры! Владимир, как накажут «Динамо» за договорной матч?!». У мене така ніякова пауза виникла. Я забув слова. Яке Динамо? Який договірний матч? З’ясувалося, вони мали на увазі матч U-21«Олімпіка» і «Динамо», в якому «Олімпік» грав на фіксований результат. Тобто, в черговий раз стикнувся з тим, що проблема незнайома нашому уболівальнику.
- Нещодавно зазирнув у турнірну таблицю другої ліги. Здивувався, коли побачив «Колос» і «Інгулець» на перших позиціях. Як би ти пояснив цей феномен сільських клубів?
- Я за них дуже радий, чесно. Стежив за обома клубами, ще коли вони були аматорами. Там є фінансова стабільність, є бажання розвиватися. Рівень першої і другої ліги урівнюється. Я думав у міжсезоння, що з них зроблять один чемпіонат у дві конференції. Але люди з ПФЛ мене переконали, що на даному етапі краще мати дві ліги. Я взагалі радію, коли з’являються нові професіональні клуби, адже у нас таких залишилося всього 44.
- Якщо в селах створюються нові клуби, які з часом отримують статус професійних, то чому у великих містах, де могла б бути ширша фанатська аудиторія, немає професійних клубів?
- Люди, які фінансують клуби в селах, там не живуть. В основному, вони із великих міст. У них на периферії бізнес чи батьківщина. Роблять там соціальний проект. А у великих містах це на сьогодні не дуже цікаво. Я був у Вінниці минулої осені на фіналі аматорського чемпіонату. Центральний стадіон – це полігон, там можна навчання проводити. Поле таке, ніби відбувся зсув грунту. Стоять ворота, а за ними лежать інші, гнилі ворота, в які ще Нагорняк за «Ниву» забивав. На клуб у великому місці потрібно багато грошей. А ніхто не хоче витрачати. У селах це все коштує значно дешевше.
«В Україні з дитинства не виховують любов до спорту»
Владимир Зверов и Андрей Несмачный. Фото: из архива MatchDay
- У вас в редакції є хороша традиція, коли на практику приходить багато молодих людей, які здобувають досвід і знання. Як ти вважаєш, у найближчій перспективі можна було б створити спеціальну школу спортивних журналістів, за аналогом школи Рабінера-Шмурнова у Москві?
- У нас є такі школи, де працюють Валентин Васильович Щербачов, Семен Олександрович Случевський. Але що таке створити школу? Орендувати приміщення і читати лекції? Для того, щоб отримати практику, треба людей одразу випускати в бій. До нас багато молодих людей приходять на практику, але ми не можемо дати її повноцінно. Повноцінна практика – це коли ти кожного дня в «запарі», коли працюєш у новинах. Якщо в тебе є задатки, ти можеш стати журналістом десь через півроку такої ретельної роботи. А створювати школу – це брати на себе відповідальність. Тебе потім спитають: «А я без роботи, що ж ти мене нічому не навчив?».
Та і взагалі, ми – не спортивна країна. В 2000-му році у Німеччині показували «Тур де Франс». Із Ленсом Армстронгом боровся німецький гонщик Ян Ульріх. Телевізійний Рейтинг був 50% у вирішальний день. У нас таке майже неможливо. Стає все менше і менше можливостей для розвитку. Футбол ще виживає. Більшість видів спорту – у глибокому підпіллі.
- А що може врятувати цю ситуацію?
- Я багато думав про це. У нас з дитинства не виховують любов до спорту. Фізкультура не вважається предметом у школах. У нас же є купа талановитих спортсменів: фехтувальниці, плавці, легкоатлети. Замість того, щоб показувати нам легкоатлета Богдана Бондаренка, який виграє медалі чемпіонатів світу, нас годують серіалами «Я люблю тебя, любимая» і «Шо ты мне шьешь, начальник?» виробництва країни-агресора.
- Яким ти бачиш «Профутбол» в розрізі найближчих років? Як плануєте виходити зі становища, коли у вас немає прав на показ єврокубків і матчів збірної України?
- Ми сконцентрувалися на чемпіонаті України. Це наше все, якому ми і без того приділяли основну увагу. Коли на тижні показували єврокубки, то ми думали, як би нам це показати якось покоротше, бо ці матчі на тижні вже всі обговорили. Поки наш чемпіонат живий і на плаву, ми будемо говорити про це.
У нас дуже хороша команда. Кожен із наших журналістів став професіоналом, який чітко виконає будь-яку роботу. Причому, вони самі ту роботу знаходять, «наривають» теми. Рома Бебех, Діма Поворознюк дістануть будь-кого з-під землі, Славік Щербо замучив уже два десятки чиновників, Сашко Золотогорський пише тексти без жодного зайвого або непотрібного слова. Молодші підтягнулися. Усі вони люблять футбол у собі, а не себе в футболі.
А щодо перспектив… Знаєш, є така пісня: «Всем телепрограммам однажды приходит конец». Колись прийде кінець і «Профутболу». Я сподіваюся, що це буде перетворення програми на щось вище за рівнем, а не просто кінець «Профутболу». Разом із самим українським футболом.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
