«Проти «Порту» мав стояти Шовковський»
- Денисе, насамперед, якими є ваші головні враження від першого матчу «Динамо» після повернення у Лігу чемпіонів? Чи справедливий нічийний підсумок?
- Нам ще пощастило, що зіграли внічию. «Динамо» було ближчим до поразки, ніж до нічиєї. Ніби й не так багато часу пройшло від попереднього виступу «Динамо» в Кубку чемпіонів, але якось забагато було полохливості і невпевненості в діях команди. Плюс - коли у середній лінії виходять три футболісти, зосереджені на руйнування (при всій повазі до Велозу, він вже давно не «малює» і не «пише», натомість є «солдатом» - людиною, яка відбирає, а не надихає), то це неправильно. З такою тактикою важко розраховувати на велику кількість м'ячів і перемогу. Тим паче, над такою командою, якою є «Порту». А ще Мораєс, звісно, зовсім неготовий був до матчу. Це не дивно, тому що для нього відкрився абсолютно новий рівень. Варто було його значно раніше знімати з гри. У «Динамо» - проблема форварда, а також проблема «художника», плеймейкера єврорівня.
- Це тягнеться не один рік...
- Звичайно.
- Грати довелося без Ярмоленка, який зненацька захворів. Чи зробив би Андрій оту різницю, необхідну для перемоги «Динамо»?
- Так, відсутність Ярмоленка - це відсутність головного футболіста, головного форварда. Він фактично духовний лідер команди, який може вести і закінчувати. От в чому ще одна ознака неготовності «Динамо» до сезону: немає нормального резерву. Коли один з форвардів ламається, вибуває, команда змінюється страшенно. Я розумію, що потрібен час. Зараз почнуть патякати: «давайте зачекаємо, ми ж все-таки у груповому турнірі». Слава Богу, що «Динамо» не грало в кваліфікації, відбору не було. Заслужила команда, звісно, але лава запасних - недостатньо високого рівня.
- Що вам сподобалося у грі «Динамо»?
- Приємно, що команда продемонструвала характер і зрівняла рахунок на останніх хвилинах. Вона заряджається від молодого тренера. Попри те, що він трішки запізнився із замінами, головне - не програли.
- А що не сподобалося?
- Не сподобалася гра пари Драговіч - Хачеріді. На думку багатьох Євген зараз - найсильніший гравець в Україні. Але, переглянувши матч Ліги чемпіонів, я б це поставив під сумнів. Абубакар, який нижчий від Драговіча, який нижчий від Хачеріді практично на 15 сантиметрів, забиває з-поміж них головою. Я розумію, що там виконаний класний крос, але однаково це відповідальність центральних захисників. Абубакар їх перегравав увесь матч.
- Справді, два голи самі ж подарували «Порту». Образливо?
- Як я вже говорив, голи є логічні і нелогічні, але вони не падають з неба. Ще й на такому рівні.
- Проявилася також воротарська проблема: Рибка припустився результативної помилки і складається враження, що йому, як і раніше, бракує стабільності.
- Це не зовсім вдале рішення тренера. Проти «Порту» мав стояти Шовковський, як на мене. Він - перший воротар «Динамо».
- СаШо ще пограє рік або два. А далі що?
- Звісно, через цю причину Рибка й починав груповий турнір Ліги чемпіонів. Тут філософія Реброва зрозуміла. Шовковський пограє, дай Боже, не один рік, а більше, проте згодом команда залишиться без нього. Його наступнику доведеться набирати бойового досвіду.
- Гармаш провів, можливо, найкращий матч у своїй кар'єрі. Чому ми не бачимо від нього такої гри частіше?
- Важко сказати. Просто на такому рівні можуть грати одиниці. Гармаш - високого рівня футболіст, в Україні - один з найкращих, зрозуміло. Але щоб грати так завжди, треба бути найвищого класу виконавцем у своїй команді і в Європі. У середу його важко було не помітити. Тому що гра Гармаша якраз вирізнялася на тлі посередніх командних дій.
- Склалося враження, що проти «Порту» проявили себе лише українці, натомість легіонери «розчинилися» на тлі суперника. Чи дійсно це так?
- На рівні зіграли лише два футболісти - це Гусєв, наш ветеран, і Гармаш. А всі інші показали доволі посередній рівень. Тому не варто робити різницю, мовляв, легіонери не хотіли грати, а от тільки наші билися. Я б не поділяв команду на легіонерів і українців.
- Дерліса Гонсалеса вже встиг покритикувати кожен. Безліч невдалих подач із флангу, та й перший гол було забито після його невдалого підкату. Чи немає у вас побоювання, що Гонсалес не зуміє розкритися в «Динамо», як це свого часу трапилося з Рафаелем, Мехмеді та іншими класними гравцями?
- Подивимося, яким шляхом він піде. Хочеться, щоб це був саме його шлях, неповторний. Попри досвід ігор у Лізі чемпіонів, Гонсалес страшенно нервував, хвилювався і, за великим рахунком, нічого в нього не виходило. Просто претензії величезні до цього новачка. Всі ж розуміють, куди він прийшов і на яку позицію. Він повинен бути якщо не головним футболістом, то одним із основних в побудові гри. Поки що це величезний тягар для Дерліса. Все тепер залежить від його характеру, бо майстерність у нього є - в цьому ніхто не сумнівається.
- На що може претендувати «Динамо» у чинному розіграші ЛЧ? «Челсі», наприклад, за винятком гри з «Маккабі», провалює початок сезону, і в цьому бачиться якийсь шанс для нас...
- Те, що «Челсі» кепсько грав місяць, ще нічого не означає. Моурінью хочеться піднятись з такої маленької ямки, адже про яку яму може йти мова, якщо там зіграно кілька матчів? Так що в «Динамо» максимум третє місце буде.
«Шева у збірній? Це інтернет-балаканина, не більше»
- Хочеться зачепити тему збірної. Дива не сталося, команда Фоменка не перемогла у Словаччині. То що, знову «стики», чи ви ще вірите у фарт?
- Чи вірю, що виграємо в Іспанії і в Македонії? Гм, у мене склалося враження, що Фоменко вже прораховував варіант із третьою найкращою командою. Тільки так я можу пояснити логіку поведінки головного тренера, який не спробував у Жиліні зламати хід гри, що нас не влаштовував.
- Справді, Михайла Івановича все більше звинувачують у зайвій обережності. «Ми не в казино, щоб ризикувати», - каже він. І додає: «Якщо б ми стали найкращою третьою командою, це було б чудово». Квота учасників Євро розширюється, а Україна як не могла пробитися у фінальну частину, так і не може.
- Неприємно, тому що це не вкладається в голові. Поїдемо ми в Македонію, а там розкута команда. Вона гратиме заради публіки і заради престижу. Іспанці ж приїдуть в Україну перемагати. Це неправильно з психологічної точки зору - вже зараз налаштовуватись на третє місце. Але я дуже сподіваюся, що найкращі наші футболісти розізляться, як слід, і зіграють у цих поєдинках на 150 відсотків своїх можливостей.
- «Україна - прогнозована і передбачувана», - це вже слова вашого колеги Віктора Вацка. Чи можемо ми собі дозволити з тим підбором виконавців, який зараз маємо, грати в тікі-таку, приміром? За умови, звичайно, що буде інший тренер.
- У нас не вистачає коріння. Нам бракує нестандартних футболістів, які можуть зробити гру. Осінь - це час вирішальних поєдинків, і у нас останнім футболістом, який вирішував долю матчу, був, напевно, Шевченко. Це закладається ще в дитячих школах - у нас більше бігають, аніж буцають м'яч. От вони такими й виростають «солдатами» (не ображаючи ні в якому разі футболістів!). В нас мізерно мало гравців, заради яких хочеться піти на стадіон, на рідний чемпіонат України. Їх практично немає. Тож це наша заслужена позиція - третє місце у відбірковій групі.
- Ймовірно, що у випадку провалу єврокампанії тренерський штаб на чолі з Фоменком піде у відставку. Кого б можна було запросити замість Михайла Івановича?
- (Після паузи). Навіть не знаю. Треба подумати. Я вже мав на прицілі одного вітчизняного фахівця. Мені б хотілося, щоб це був Павло Яковенко. Він дуже вдало працював із «молодіжкою», але конфліктував із Суркісом і зараз не тренує.
- Циркулюють певні розмови, що це може бути навіть Андрій Шевченко. Якийсь надто вже авантюрний варіант, чи не так?
- Це якісь нісенітниці. Якщо у нього є ліцензія від ФФУ, то що, йому одразу національну збірну довіряти? Треба починати з юнацьких команд «Динамо», з «молодіжки». Думаю, що Андрій і сам це прекрасно розуміє. Це інтернет-балаканина, не більше.
«Я ще не такий старий, щоб відкривати коментаторську школу»
- Бундесліга повернулася на «Поверхность». Чи свідчить це про воскресіння знаменитої телекомпанії?
- Ні. Ні в якому разі. Є спроба «подряпатись» за життя. Будемо сподіватись, що зійдуть проліски нової надії на відродження. Я б не хотів зараз робити прогнози, адже немає великих підстав у мене. Підгрунтя немає.
- Скільки зараз коментаторів на «Поверхности»?
- Чотири, якщо говорити про тих, хто стабільно працює. Є ще Андрій Шахов, який приходить і працює за гонорари.
- Багато років компанія ледь виживає, натомість вас неодноразово запрошували на більш «хлібні» місця, де ви могли б мати і гроші, і славу. Однак ви продовжуєте зберігати вірність «Поверхности», дотримуючись своєрідного аскетизму. Чому так? Як у вас друзі реагують на це все? Можливо, намагаються переконати в тому, що потрібно повернутися на загальноукраїнський рівень, аби вас було чутно в кожному телевізорі?
- Мене дружина «довбає» - вона мій головний друг. Але я не збираюся нікуди йти, тому що я патріот і люблю цю компанію, яку ми робили довго. Я не з тих людей, які легко міняють команду. Адже є футболісти, які запросто можуть перейти з «Мілана» в «Інтер», або навіть пограти в «Мілані», «Інтері», «Ювентусі», або в «Ромі» з «Лаціо». Це не для мене.
- Можливо, ви розмірковували над створенням власних проектів? Наприклад, про школу коментаторів, де могли б передавати досвід молоді?
- Та ну, перестаньте, яка школа. Я ще не такий старий, щоб школи відкривати. За великим рахунком, я й сам продовжую вчитися. Всього лиш хочу займатися улюбленою справою, але, на жаль, це поки що дивина для цього ремесла в нашій країні. Якщо вдається - то це просто справжнє щастя. Я - щаслива людина, бо робив це і роблю. Інша річ, що не так часто зараз працюєш - завжди хочеться робити більше і рухатися вперед. Ось це непокоїть - що не просуваєшся. Прагну робити публіцистику - найвищий клас журналістики. Ми це робили. Робили на незалежному телеканалі. Але щастя тривалим не буває, на жаль. Після падіння головне - підніматися. А не займатися дешевими стрибками чи поневіряннями, пристосувальництвом.
- Дуже хочеться вас читати у соцмережах. Джулай довго тримався, але потім все-таки не встояв і зареєструвався у Твіттері. З вами таке може статися?
- Твіттер? Я його нашою українською мовою називаю «цвіркун». Мені це не цікаво. Ясна річ, що треба взагалі щось говорити, але не «цвіркати». «Трьопер» - ще один варіант назви. Фейсбук? Я просто не люблю популярні речі і тримаюся від них осторонь.
- Влітку до Києва повернувся на короткий період Дмитро Джулай. Як часто ви бачилися, і в розмовах на які глобальні теми провели час?
- Ми зустрічалися двічі, по півдня. Спершу прогулялися Києвом, а потім засіли в українських пабах (Усміхається). Іншого разу я пішов на радіо, Джул там робив свій проект і запросив мене поговорити про кальчо. У Дмитра настільки божевільний графік, що він вирішив: не може більше відпочивати - і попрацював з рідними українськими медіа. У нього це на радіо «Аристократи» дуже гарно і грамотно вийшло.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
