«Нові-старі» українці

Динамо Київ 30 Вересня, 15:19 2701
«Нові-старі» українці
В українському футболі набирає обертів тема щодо натуралізації двох гравців «Шахтаря» - Тайсона та Марлоса. Якщо це і станеться, то вони будуть далеко не першими бразильцями з українським паспортом, а тим більше – іноземцями.

1927.kiev.ua пропонує вам згадати футболістів, які відмовилися від свого «рідного» громадянства заради українського, а також гравців, які «здали» свої українські паспорти заради інших країн.

Вперше натуралізація гравця сталася після Олімпіади 1928 року в Амстердамі. Першопрохідника звали Раймундо Орсі. Під час Олімпіади, коли він виступав ще за збірну Аргентини(грав на позиції лівого нападника - Авт.),через його проходи по лівому флангу, якими він просто розривав на шматки захисників команди суперника, до нього причепилося прізвисько «Комета». Переметнувся він до Італії якраз після фіналу Олімпіади, де Аргентина у другому матчі (перший закінчився 1:1. Переможця визначав другий матч, а не додатковий час – Авт.) програла Уругваю 2:1. Саме після цієї гри президент «Ювентуса» Джанні Альеллі загорівся перевезти талановитого аргентинця в Італію, у збірній якої Орсі дебютував у 1929 році в матчі з Португалією (до речі, забив тоді 2 голи) і став чемпіоном світу 1934 року (після «мундіалю» Орсі пограв у складі «Скуадріадзурі» лише рік – Авт.).

Зараз же натуралізація гравців - процес цілком звичайний. Недолугі «чарівники м'яча» відмовляються від громадянства своєї історичної Батьківщини заради того, щоб зіграти за іншу збірну. Причин може бути багато, починаючи з бажання гравця пограти на чемпіонаті світу (Європи і т.д.) і закінчуючи тим, що «прижився» і нікуди не збирається їхати.

В історії незалежної України були гравці, які брали наше громадянство заради гри за «жовто-синіх», а також і ті, хто покидали нашу футбольну дружину заради гри на світових форумах (згадати ЧС-1994 року в США – Авт.).

Топ-5 «нових українців»

Віктор Леоненко (Росія-Україна)

Починає нашу розповідь легендарний форвард «Динамо» Київ та збірної України 90-тих років, уродженець Тюменської області. Вихованець «Геолога» (Тюмень) дебютував на професійному рівні в московському «Динамо», де в 16 іграх забив 9 голів. Після того, як «залізна завіса» впала і, крім футболу, в Росії було багато інших проблем, Леон вирішив «бігти» в київське «Динамо».
Після 4 туру чемпіонату Росії він прийняв рішення покинути московське «Динамо» заради київського. «Втеча» вдало здійснилась, і незабаром Віктор дебютував за киян. Але цей вчинок не залишився непоміченим. Леоненко був дискваліфікований і не зміг допомогти партнерам по команді в «золотому матчі» першого чемпіонату України, який кияни програли. Після цього кар'єра Леоненко пішла вгору, і незабаром він став «наконечником» атак київського «Динамо», а також збірної України (і як тут не згадати матч проти московського «Спартака» в Лізі чемпіонів-1994 року, коли Леон поклав два м'ячі удругому таймі?).
З поверненням у команду Лобановського гра Леоненка пішла на спад, і в 2002 році він закінчив кар’єру в ужгородському «Закарпатті» через травму сідничного нерва.

Зараз працює на телеканалі «Футбол» експертом у програмі «Великий Футбол».

Юрій Калітвінцев (Росія-Україна)

Один з найважливіших гравців «Динамо»і збірної України (заради якої і змінив громадянство) третього приходу Лобановського. Уродженець Волгограда. Грав на позиції диспетчера. Кар'єру почав у волгоградському «Роторі». Під час служби в армії грав у ростовському «СКА», після чого встиг пограти за московське «Динамо» і «Локомотив» з Нижнього Новгорода. У 1994 році запрошений в київське «Динамо» самим Григорієм Суркісом (і це не дивлячись на те, що під час трансферу у Калітвінцева була зламана нога). Був звинувачений Лобановським у прикрій поразці в ¼ ЛЧ-98 туринському «Ювентусу». Після «Динамо» встиг пограти в турецькому «Трабзонспорі» (покинув команду через кілька місяців через борги по зарплаті – Авт.). Закінчив кар'єру в 2000 році в київському «ЦСКА».

Останнє місце роботи – «Волга» Нижній Новгород.

Артем Мілевський (Білорусь-Україна)

Уродженець Мінська потрапив у систему «Динамо» завдяки експериментальній групі Павла Яковенка, в яку набирали талановитих молодих футболістів з усіх країн СНД. Починав свій шлях «до зірок» в Україні у складі «Борисфена». У 2002 році перейшов до «Динамо-2», а вже восени того ж року дебютував за першу команду.

Артем ще до приїзду в Київ позначив свою позицію щодо збірних Білорусії та України, заявивши, що хоче грати за «жовто-синіх». Білоруси не хотіли поступатися талановитим форвардом, тим більше, що на той момент Міля вже зіграв матч за збірну Білорусії U-16. Та все ж за втручання президента ФІФА Йозефа Блаттера і глави РФС В'ячеслава Колоскова, білоруси та українці підписали «меморандум» про взаєморозуміння, згідно з яким Білорусія відмовлялася від Мілевського.
Після цього Артем домігся успіху в юнацьких збірних нашої країни, а також пограв на ЧС-2006 в Німеччині та ЧЄ-2012 в Україні та Польщі.

Донедавна був гравцем «Хайдука». Де надалі гратиме - невідомо.


Едмар Головський (Бразилія-Україна)

Єдиний на даний момент представник «чарівників м'яча», який отримав українське громадянство і виступав за збірну України.
Народився в штаті Сан-Пауло в місті Можі-дас-Крузіс. Виступав у себе на батьківщині за клуби «Індепендент» (Серія C), «Пауліста» і «Інтернасьонал» (обидва - Серія А). У 2003 році перебрався до сімферопольської «Таврії». Практично з першого матчу у складі сімферопольців став лідером команди, а вже в наступному чемпіонаті України став капітаном «Таврії». У сезоні 2007/08, після декількох турів в чемпіонаті України, був куплений харківським «Металістом», який шукав посилення перед першим в історії матчем в Кубку УЄФА.
3 березня 2011 року прийняв українське громадянство. Однією з явних причин було те, що головним тренером збірної на той момент був наставник Едмара в «Металісті» - Мирон Маркевич. У складі збірної України дебютував 10 серпня 2011 року в матчі проти збірної Швеції. Після відставки Маркевича в збірну не викликався аж до моменту, коли головну команду країни очолив Михайло Фоменко, який викликав Едмара на декілька матчів.

Наразі грає за «Дніпро» під керівництвом Маркевича.

Марко Девіч (Сербія-Україна)

Футбольна кар'єра уродженця Белграда починалася в місцевій «Звездарі». Після Марко відіграв ще в декількох белградських клубах, поки не перейшов у луцьку «Волинь», де і був помічений скаутами харківського «Металіста». У 2006 році оформив контракт з харків'янами. Через 2 роки, влітку 2008 року, став громадянином України, що дало йомуправо грати за збірну нашої країни. За цей час у складі «жовто-синіх» відіграв 35 матчів, забив 7 м’ячів (8 - з урахуванням голу Англії на Євро-2012 – Авт.)

На даний момент виступає за «Рубін» Казань.


Топ-5 гравців, які «здали» паспорт громадянина України

Сергій Юран (Україна-Росія)

Народився у Ворошиловграді (нині Луганськ). У 16 років молодого і талановитого хлопчину підписала місцева «Зоря», яка на той момент грала у другій лізі чемпіонату СРСР. У 1986 році «Зоря» виходить в першу лігу і молодим талантом зацікавилися в київському «Динамо, але Сергій вирішив ще на рік залишитися в «Зорі»заради досвіду гри на високому рівні. У 1987 році Юран переходить до київського «Динамо».
Перший сезон грав за дубль киян, забив 10 голів. Але переходу в основний склад завадила важка травма, яку Сергій отримав у матчі з дублерами московського «Торпедо». Діагноз - перелом ноги, після якого повернутися в склад майже нереально. Повернувся, правда, на відновлення знадобився рік. До 1990 року Юран став ключовим гравцем лінії нападу київського «Динамо». Завоював Кубок і виграв чемпіонат у складі киян. Також став переможцем чемпіонату Європи серед молоді. У 1991 році Юрану надійшла пропозиція підписати перший професійний контракт (футбол в СРСР носив напівпрофесійний характер – Авт.) з лісабонською «Бенфікою».
Після розпаду СРСР Юран обрав російське громадянство. Входив до складу гравців, які написали «Лист чотирнадцяти» (лист про те, що14 основних гравців відмовляються грати за збірну Росії через конфлікт після матчу в Афінах зі збірною Греції – Авт.). Проте на ЧС-1994 в США Юран таки поїхав, але після нього був відрахований з команди (кажуть, його поїздка була лише способом залагодити конфлікт – Авт.).

Останнє місце роботи – «Балтіка» Калінінград.

Олег Саленко (Україна-Росія)

Один з лідерів «Динамо» Київ 90-х. Уродженець Ленінграда. Пограв у багатьох європейських чемпіонатах, таких як: іспанська Прімера, шотландська Прем'єр-Ліга, Супер-Ліга (Туреччина), чемпіонат Польщі.
Єдиний матч за збірну України зіграв в 1992 році проти збірної Угорщини.Після цього прийняв російське громадянство для того, щоб зіграти на ЧС-1994 року в США. Став володарем «Золотої бутси» (кращий нападник). Рекордсмен за забитими голами в одному матчі (5, проти Камеруну – Авт.)

Наразі – головний тренер клубу «Тайгер», Київська область.

Юрій Нікіфоров (Україна-Росія)

Народився в Одесі. На перших порах кар'єри грав в одеському «Чорноморці». Перейшов до київського «Динамо» в 1987, але не зіграв жодного матчу і повернувся до Одеси, де після 4 сезонів підписує контракт з московським «Спартаком». У Європі відомий своїми виступами за ПСВ і іспанський Спортинг (Хіхон).
У складі збірної Росії (змінив громадянство перед ЧС-94, хоча до цього зіграв кілька ігор за збірну України – Авт.) учасник ЧС-1994 в США, хоча його підпис теж стояв під знаменитим «листом чотирнадцяти».

Завершив кар'єру в 2002 році. Останнім клубом був японський «Урава Ред Даймондс»

Ілля Цимбалар (Україна-Росія)

Ще один вихованець одеського «Чорноморця». Найбільш відомий своїми виступами за одеських «моряків» і московський «Спартак».

У складі збірної України провів 3 матчі, перш ніж змінив громадянство.
У складі Збірній Росії зіграв 28 матчів, в яких забив 4 голи. Брав участь у чемпіонаті світу 1994 року в США, чемпіонаті Європи 1996 року.
У Росії відомий ще й як автор гольового пасу на В.Карпіна в матчі відбору на ЄВРО-2000 проти збірної Франції, який приніс Росії перемогу.
Закінчив кар'єру в Махачкалінському «Анжи» в 2002 році.
На посаді тренера особливих успіхів не досяг.

28 грудня 2013 року, Ілля Цимбалар помер в Одесі.

Роман Нойштедтер (уродженець України. Прийняв німецьке громадянство)

Уродженець Дніпропетровська. Батько Романа, ЮрійНойштедтер, також був футболістом, тому після остаточного переїзду до Майнца Роман пішов в академію місцевого клубу. З 2006 року почав грати за другий склад «Майнца». У сезоні 2008/09 дебютував за перший склад. У своєму дебютному сезоні за першу команду провів 16 ігор, голів не забивав. Сезон 2009/10 Роман почав у «Боруссії» з Менхенгладбаха. Після вдалих 3 років у «Боруссії» підписав контракт з «Шальке».

9 листопада 2012 викликаний до збірної Німеччини, хоча перед ЄВРО-2012 з'явилася інформація про те, що Роман хоче здати свій паспорт Німеччини та отримати українське громадянство. На жаль, далі чуток справа не зайшла.

Наразі грає за «Шальке».

Кожен може по-різному сприймати натуралізацію гравців інших націй. Хтось вважає, що це добре, хтось категорично проти цього. Як би там не було, справа про натуралізацію іноземців у наш час стоїть дуже гостро. Може, легіонер і хороший гравець, але для когось він буде зрадником, а хтось, навпаки, вважатиме, що людина робить правильний вибір. Та все ж, як не крути, він завжди буде «своїм» серед «чужих» і «чужим» серед «своїх»...

Олександр Ушаков