«Якщо б мене хтось послав - вбив би». Правила життя Віктора Леоненка

Футбол України 5 Жовтня, 19:08 1787
«Якщо б мене хтось послав - вбив би». Правила життя Віктора Леоненка
«Футбол 24» зібрав усі найепатажніші вислови головного експерта українського футбольного телеефіру. Тричі найкращому футболістові України Віктору Леоненку сьогодні виповнюється 46 років.

Я в 15 років був 1 метр 33 сантиметри зростом - уявляєш, яка машина? Я був дохлий і дрібний. Я висів на турніку, спеціально розтягувався. Мозолі були, як у штангістів. Мозолі віддирав зубами, шкуру викидав по півкілограма.

Брат старший мене увесь час мучив. Він - 120 кілограмів вагою, а я - метр 33 сантиметри і нічого не важив. Брат не бив, але щиглі, «сливи», підсрачники - все це було.

У дитинстві в мене друг був глухонімий. Розмірами звичайний, але силища! На руках міг дістатися до п'ятого поверху. Головою вниз, ноги вгору - і вперед. І це в 16 років. Зрозуміло, що зараз тренажери є, можна за рік хоч Шварценеггером стати. А раніше які тренажери? Тільки турнік!

З раннього дитинства я вважав, що Блохін, Безсонов, Дем'яненко - найкращі футболісти. Ще Трошкіна пам'ятаю, сміявся з його кумедного прізвища.

Коли їздили до «Паміра» в Душанбе, знайшли клопів у готелі. Дивишся на ковдру - а там кров. Як спав? Та там спати-то складно в таку спеку. У Ташкенті мочив покривало - і на себе. Ходиш, поки не просохне.

Щодо зміни громадянства - то легко! Навіть не замислювався, коли це робив, адже для мене немає значення, хто я. Мої батьки народилися, начебто, в Росії - Брянськ, але, по суті, це ще й Білорусь та Україна. Мама в мене чимало білоруських слів має у вжитку.

Оцю всю хрінь - поділ на «москалів» і «хохлів» - придумали політики.

Ми тоді «Барсу» регулярно обігрували! Я можу зараз ці імена перелічити - страшно стає. Та все ж «Динамо» перемогло 3:1, граючи в чисельній меншості. Я не пишаюся цим, просто приємно згадати. Тим не менше, після перемоги в роздягальні всі «вигрібали» від Фоменка.

Мені Фоменко завжди давав 55 хвилин. Навіть з «Барселоною», якій я два забив, теж на 55-й поміняв. Хоча я всю гру зробив.

Нам «Барселона», до речі, постійно траплялася. Коли Тимощук щось говорить, я відповідаю: тобі б щороку її отримувати.

Тимощук намагається щось там розказати мені, скільки я ігор зіграв за збірну і що я виграв. Але він забуває, що збірна України в ті часи нахрін нікому не була потрібна. Ні рейтингу, ні грошей.

Прийшов Лобановський, ввів ТТД, почав знімати тренувальні квадрати і потім їх розбирати - наче це гра. Всі перелякані. Настільки, що Шева кидав аути - це теж техніко-тактичні дії.

Читав Ібрагімовіча, який каже, що в 30 років вже втомився. Я уявляю, що б він сказав, якщо б пройшов збори в київському «Динамо»! Закінчив би у 22.

Не уявляю, що за 60 мільйонів повинен вміти Халк. Він має замість Малафєєва стояти у воротах, потім бігти, всіх обводити і забивати через себе. У кожній грі.

Пропозицій було дуже багато, окрім того, ще багато чого просто не казали. Я можу країни назвати: Іспанія, Італія, навіть Бельгія. Та що там - Блохін навіть приїжджав, хотів мене забрати в Грецію. Але йому суму назвали - він полетів з порожніми руками.

В мене була мрія: купити «Феррарі» і грати в «Монако», подобається мені це князівство.

В мої часи заторів не було, та й траси якісніші - можна було погасати. Чому мені смішно з Мілевського і «Мазераті», «Бентлі», «Феррарі» - нашими ямами можна хіба що на танку їздити, та й те ризикуєш отримати струс мозку.

Перебувати в «Динамо» психологічно складно: там завжди накручують: «Ви - перші, ви - найкращі». Хоча по-справжньому найкращим «Динамо» було в часи Лобановського, коли до півфіналу з «Баварією» дійшло.

Сперечався з тренерами і президентами, тому що доводив: якщо я курив, то я буду курити. Якщо я пиво пив - то буду пити. Але при цьому знаю, скільки випити і коли випити. Я п'яним ніколи не виходив на поле.

Раніше звання найкращого футболіста України давали більш справедливо і чесно. Зараз назвИ володаря цього титулу - дехто навіть не повірить. До речі, навіть в «Динамо» був такий гравець, не називатиму прізвища. Його ще довго партнери травили, мовляв, як ти міг стати найкращим?

Якщо б була зіркова хвороба, я б не досягнув нічого. Всі пишуть, що Леоненко сварився з тренерами. Ще раз повторю: я не сварився з ними, я просто бубонів, і все-таки залишався найкращим у країні. Мав би зіркову хворобу, одразу б закінчив з футболом, правильно?

Далеко не кожен досягне того, що я, навіть якщо поміняє кілька клубів. І не медалі чи кубки є показником. Найважливіше те, що ти вмієш в технічному плані, думає людина на полі, чи ні. Визнання від вболівальників, тренерів і футболістів - ось що головне.

Мені за кар'єру стільки уколів зробили, що сил ніяких немає. А коли уколи ставлять в суглоб, це взагалі. Він розширюється, лежиш на ліжку як опудало.

Зараз - тренер по фізпідготовці, тренер по розтяжці, скоро буде тренер по масажу, напевно.Умови все кращі, результати - все гірші. І це страшно.

З м'ячем слід працювати все життя, а декому й цілого життя мало, бо як був дерев'яним, таким і залишився.

Тренера можна на х** послати. От мене послав би хто на х** - вбив би. Ну або точно не грав би в мене такий футболіст.

Є футболіст Олександр Радченко - він і в збірній грав, і в «Динамо» недовго, потім в «Дніпрі». Так ось він жере цибулю як яблуко - бере цибулину і кусає. Причому, що міцніша цибуля, то охочіше кусає.

Я ще коли на 2+2 працював, завжди казав, що «Дніпро» - команда-рай! Ніяких завдань у них нема. Можна займати четверту-п'яту сходинку і бути мільйонером.

Я завжди кажу: показуйте гру - і народ попре на стадіон. Звісно, мені не треба відповідати за результат, мені збоку говорити легше. Але погодься: краще переглянути цікавий футбол, навіть якщо програють.

Надто втомлююся після інтерв'ю. Говорити одне й те ж, ще й потім хвилюватися через якихось баранів-футболістів, які по суті нічого із себе не представляють.

Дехто вважає, що я рахую гроші. Я гроші не рахую, просто вважаю: той, хто отримує найбільші суми, і повинен «вигрібати» більше за всіх.

Я усіх запрошую в студію, але ж не йдуть, бо буде ще гірше. На мене ображаються, бо сказати нічого.

Момент можу розібрати «до кісток».

У мене взагалі таке враження, що розуміння футболу небагатьом дається. Є хороші футболісти, але в тактиці вони нічого не тямлять.

Я не впевнений, що самі українці розуміють мову Циганика і Василькова.

Я звик відповідати на запитання, а не просто «балаболити».

Якось мене затягли на матч «Арсенала» з «Шахтарем» на Банникова, це неподалік мого дому. І що думаєш? Наче спеціально позаду сидів якийсь «чайник», який не лише демонстрував своє «знання» футболу, а ще й тренерам давав «вказівки».

Не люблю коментарі деяких тренерів і президентів. Ця «дипломатія» нахрін нікому не потрібна! Я не кажу, що потрібно когось ображати. Але казати «ми старалися», «не вдалося» - це нікому не цікаво.

Журналісти також «хороші»! Як можна запитувати: «Чому той або той не забив?» Звідки тренер знає?

Я не хочу бути ще одним Азаровим. Вважаю, що потрібно розмовляти на рідній мові, а спотворювати іншу - неприйнятно, некрасиво.

Я - фанат снукеру. Ронні О'Салліван мені подобається дуже. Як Федерер в тенісі, він - у більярді. Геній.

Проколов вухо на зборах в Рюйті. Пішов, як дав - і все. Дружині сподобалося і нормально. Потім не забувай: у Марадони також сережка була. Залишилося хіба що грати, як Марадона.

Я їжджу в Запоріжжя, там є батюшка-провидець. Він каже, що я повинен зробити. Я дуже стараюся. Прощати вдається. А ось мат не вдалося поки ще прибрати.

Ходжу в церкву нерегулярно - тільки коли відчую потребу. Я не знаю жодної молитви.

Пам'ятаю день, коли кинув палити. Фінал Євро-2008, німці проти іспанців.

Якось йшов за хлібом, завернув у ювелірний - купив дружині золотий ланцюжок. Але я не підкаблучник якийсь. Я ж можу і матом пройтися. Причому і по доньці.

Те, що про мене говорять - мені байдуже. Я вже історія.

Олег Бабій