- Матч за Суперкубок УЄФА в ті роки був неофіційним – можна було грати, а можна й ні. Це зараз чітко проводиться одна гра. Пам'ятаю, влітку того року Валерій Васильович (Лобановський – прим.ред.) на тренуванні зібрав усіх на полі та сказав: «Ось, є така пропозиція зіграти за Суперкубок УЄФА проти «Баварії». Орієнтовно у вересні-жовтні місяцях. Одна гра в Мюнхені, а друга – в Києві». Старші хлопці в нашій команді, зрозуміло, погодилися. Так і вирішили.
У «Динамо» тоді були кадрові проблеми. Ми приїхали до Німеччини фактично з 11-ма гравцями у складі. У запасі, згадую, залишилися Володимир Мунтян та воротар Валерій Самохін. У другому таймі нас притиснули пристойно. А як забили м'яч? На моєму фланзі відібрали м'яча, була вільна зона – покотив його вперед. Але в нападі потрібна підтримка, а Блохін один залишився (сміється). Сил у нас залишалося небагато, переважно в обороні відпрацьовували, плюс Колотов фактично на «одній нозі» грав. Блохін подивився, взяв гру на себе та створив диво. Пройшов чотирьох захисників, та ще й яких захисників! Подивіться лише на склад тієї «Баварії». Шварценбек, Беккенбауер... Він їх зібрав, «розкрутив» по сторонах...
На матч-відповідь у Києві ажіотаж був неймовірний, люди приїхали з усієї України. Коли вийшли на поле, між трибунами навіть проходів не побачили. Темно, й лише вогники від цигарок та хмара диму. Подумали, ну як, стільки людей прийшло нас підтримати, й втратити перемогу? Віддали всі сили, які були. Блохін від усіх захисників тікав, швидкість у нього була неймовірна. Вдома ми почали грати активніше. Блохін тоді забивав багато. Коли призначили вбік воріт німців штрафний, пробити міг Мунтян. Але до м'яча підійшов Блохін. Результат є, 2:0! Після цього тягар відповідальності спав, хотілося грати та грати.
Нам вручили великий Кубок. Сфотографувалися, нас привітала «Баварія» та тодішній президент УЄФА Артеміо Франкі. До Кубка налили шампанського, напевно, ящик вмістився. Кожен зробив по ковтку-два. Наступного дня нам дали вихідний. Потім почалися збори, здається, збірна грала, основу якої складали наші гравці. Часу на святкування вже не було.
Тоді ми зробили людям свято. Ось, 40 років із тих часів минуло, а люди пам'ятають! Зробили свою справу, та й усе. Ніхто з нас не вважав себе якимись зірками.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
