— Чи правда, що керівництво київського «Динамо» та Федерації футболу України вказувало коментаторам, як говорити про той чи інший епізод у матчі і взагалі як коментувати матчі?
— Можливо, керівництво комусь іншому говорило — і потім коментатор наступний матч цієї команди, за дивним збігом обставин, не обслуговував. Це було. Напевно, і зараз таке є. Особисто мені керівництво не говорило. Воно говорило, напевно, моєму керівництву. Мені говорив, наприклад, Льоня Буряк, коли команда грала чи Кубок УЄФА, чи Кубок Кубків із польською командою. Там були післяматчеві пенальті, він поставив бити Діму Парфьонова, який перед цим не забив молодіжній збірній Хорватії, через що, можливо, наша молодіжна збірна не потрапила на Олімпіаду 1996 року в Атланті. Я в репортажі сказав: «Мені здається, я розумію, що він хоче навпаки, йому довіряють. Але він не забив такий вирішальний пенальті в матчі з Хорватією... Напевно, в нього є якась психологічна травма. Я б на місці тренера на даний момент не поставив його бити пенальті». Буряк сказав: «Ти за тренера все можеш вирішувати».
І один раз мені це сказав Вітя Колотов, який свого часу теж був тренером молодіжної збірної України. У «Кривбасі» був молодий футболіст, який дуже добре грав. Коментуючи матч молодіжної збірної, я сказав: «Як вдало він виглядав би на цій позиції». Я бачив декілька матчів, де він був нормальним плеймейкером. Вітя Колотов зустрів і також сказав: «Пойдем в федерацию, скажем, что ты будешь тренером молодежной сборной». Навіщо ображатися? Я висловив свою точку зору, яку ви можете приймати або не приймати.
— Були футбольні люди, які хвалили Вас?
— Не знаю, хвалили чи ні. Я знаю, що Семен Альтман завжди схвально відгукувався. Можливо, тому, що це футболісти і тренери покоління людей, яким вже під 70. Можливо, тому, що їм коментарі того часу були ближчими, зрозумілішими. Альтман ніколи не відмовляв у післяматчевих флеш-інтерв'ю. Деякі тренери: «Я зараз піду, потім прийду». Куди вони підуть, якщо прямий ефір? Ми ж не триматимемо ефір. Альтман з розумінням до цього ставився. Років два чи три тому я був запрошений до Львова. На «Арені Львів» у рамках фестивалю «Альфа Джаз» завжди організовуються футбольні турніри. Чотири команди бізнесменів, зіркові тренери. Тоді тренерами були Олександр Заваров, Володимир Мунтян, Володимир Трошкін і Семен Альтман. Я ходив по полю і коментував цей матч. Чотири команди грали паралельно. Ми нормально з ними спілкувалися, хоча вони старші за мене на 8-9 років. Але все одно це одне покоління. Ми завжди на зустрічах приємно спілкуємося.
— Взагалі можна товаришувати з футбольними людьми і об'єктивно оцінювати їх роботу?
— Звичайно, можна.
— Кого Ви можете назвати своїм другом?
— Не можу сказати, що це друг. Ми завжди були в гарних стосунках із Сергієм Шматоваленком, Андрієм Балем. З Балем ми співали гарні українські пісні. Так сталося, що наші мами Катерини і навіть народилися в один день, але в різні роки.
— Хто з футбольних особистостей Вас вразив? З ким цікаво поспілкуватися на будь-які теми?
— Я говорив про Андрія Баля, з ним цікаво було поспілкуватися. Він з Львівщини, там люди завжди такі колоритні, вони більше люблять все українське. Мені цікаво спілкуватися із Володимиром Федоровичем Мунтяном, із Володимиром Миколайовичем Трошкіним. Я пригадую, якось нас з Мунтяном запросили в університет на зустріч. Ще там були дві дворазові чемпіонки з гандболу Таня Макарець і Люда Бобрусь. Настільки Володимир Федорович залишився тим, ким він був — Мунею... Наступного року йому буде 70, але як він бігав по сцені, розповідав...
— Вам вдалося попрацювати із Лобановським. Яка згадка про нього? Важко було з ним спілкуватися?
— Якщо відверто, в перших післяматчевих флеш-інтерв'ю був певний остах. По-перше, він сам по собі великий як футбольна постать, і у фізичному плані — він високий. Коли «Динамо» вигравало — тоді, звичайно, легше було спілкуватися. Коли «Динамо» програвало — дуже складно, інколи він не погоджувався давати інтерв'ю. Прес-офіцери потім говорили йому, що це потрібно. Але коли прес-офіцер казав йому: «Валерій Васильович, треба дати інтерв'ю, тому що може бути штраф», з якою душею він вже йде на те інтерв'ю? Коли ми говорили, що не спрацював захист, півзахист чи напад, Лобановський завжди говорив, що ми неправильно розуміємо футбол, тому що в сучасному футболі команда — це єдине, треба бути одночасно і в захисті, і в нападі.
Що мене вразило? Після матчу «Арсенал» — «Динамо» (Київ), який закінчився з рахунком 1:1, я взяв флеш-інтерв'ю у Лобановського, яке, на жаль, в ефір не пішло. Транслювали англійські режисери, вони були налякані. Як правило, спочатку потрібно показати трибуни, потім поле, на полі — титри, графіку. Поки вони це показували, асистент режисера на видачі програми у нас на каналі, напевно, бачив, що щось довго затягується. А такого зв'язку не було. І вимкнули. Виник страшенний скандал, коли сказали, що ми програли 0:1. А в тому інтерв'ю Валерій Васильович гарно сказав: «Нет, ну Вы согласитесь, ну кому еще удавалось так, как нам, мордой повозить их по этому «Уэмбли?». Хоч «Динамо» тоді ніби зрівняло, Валерій Васильович сказав, навпаки, що «Динамо» втратило два очки, тому що «Динамо» виглядало солідніше.
Валерій Васильович стояв в аеропорту, підійшов до мене і почав знову говорити зі мною про цей матч: «Я за полторы минуты не мог всего сказать, но Вы согласитесь, какая была игра!». Я не знаю, чому саме мене призначили коментувати ці матчі київського «Динамо». Можливо, це пішло від Валерія Васильовича. Вирішувало керівництво «Динамо», хто коментуватиме його матчі в Лізі чемпіонів. Хоча Григорій Михайлович Суркіс у 1998 році перед матчем-відповіддю чи то з «Арсеналом», чи то з «Панатінаїкосом» сказав мені: «Ну що, не боїшся? Якщо «Динамо» програє, то винен буду я, президент клубу, і коментатор». Я відповів: «Не боюся, бо «Динамо» виграє». Тоді «Динамо» виграло три матчі поспіль.
— Півфінал Ліги чемпіонів «Динамо» — «Баварія» з рахунком 3:3 — мабуть, найбільш важливий матч, який Ви коментували, пам'ятний? Чи був якийсь інший?
— У Лізі чемпіонів саме цей матч — найважливіший. Тоді ми ще не знали, що він буде і найболючіший. Ми вигравали 3:1 і дали «Баварії» зрівняти рахунок 3:3. Тоді «Динамо» було на такому ходу, що могло виграти Лігу чемпіонів. Ми ж пам'ятаємо фінал «Баварія» — «Манчестер Юнайтед»...
— Ви думаєте, це через Ваші емоції та думки «Баварія» програла той фінал?
— Я коментував той матч теж, під картинку. Коли за 10 хвилин до кінця матчу замінили Маттеуса, я сказав, що це просто тренерський ідіотизм. Маттеус на той час був стержнем «Баварії», 10 хвилин він дограв би. А що сталося? «Баварія» вигравала 1:0. Тільки замінили Маттеуса — і вони 1:2 програли. Які бувають помилки... Він ніби впустив свіжу силу, але разом із тим за мить зруйнував хребет. Я постійно наголошував на тому, що «Баварія» сама віддала перемогу.
— Але трошки пораділи тому...
— Можливо, не треба було б радіти. Яка б звучала фраза? Київське «Динамо» у півфіналі програло лише переможцю Ліги чемпіонів. А так — фіналісту. Вже не так звучить. Хай би «Баварія» вигравала.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
