Футбол завтрашнього дня

«В інтернеті зробити швидко набагато важливіше, ніж зробити правильно», — Юрiй Розанов.

Рой Ходжсон визначається з гравцями, які йому потрібні на ЧС-2014. При виборі лівого захисника робить ставку на досвідченого Лейтона Бейнса і юного Люка Шоу. Ешлі Коул, який щільно сів на лавку «Челсі», бачить у цьому привід попрощатися зі збірною. Звичайна історія? Не дуже.

Справа в тому, що заявив про своє рішення Коул не на якийсь там прес-конференції, а в твіттері. Прямо зараз його читають 2,56 мільйона чоловік – рідкісне онлайн-видання і майже жоден журнал, присвячений футболу, не мають такої масштабної аудиторії. Коли Ешлі набирав символи на клавіатурі, він міг бути точно впевнений, що його слова ніхто не спотворить і не зробить біле чорним (наприклад, придумавши конфлікт Ходжсона і Коула). Та й взагалі, такий формат дозволяє не напружуватися: процес створення новини зайняв у футболіста лічені секунди, ніхто його не мучив «додатковими» дурними питаннями.

Більше півроку я розповідав про зміни в професії тренера і футболіста – значущi, але не вирішальнi. Між тим, саме моя професія в останні пару десятиліть змінилася чи не найсильніше. З 1995-го спортивні журналісти змінилися не менше, ніж брокери або розробники програмного забезпечення.

До кінця XX століття люди бачили малу частину життя спортсменів. Кумири були помітні тільки на місцях змагань: треках, кортах, футбольних полях. Ніхто не знав, які ці люди в повсякденному житті – радянський футболіст міг у себе вдома напиватися до поросячого вереску. І був прошарок людей, які з цими кумирами спілкувалися – якраз вони і могли знати, хто з ким п'є, і хто мохер за кордон возить. Зрозуміло, до них ставлення було особливим, шанобливим: адже журналісти знали набагато більше людей, які просто бачили спортсменів по телевізору.

Послідовне поширення: а) інтернету; б) соцмереж; в) мобільних пристроїв стало трьома цвяхами в кришку труни такого укладу речей. Роналду не треба вистежувати, з ним не треба тусити, щоб дізнатися, що він відзначив вихід на Євро поїздкою в Марокко. Кріштіану сам виклав фотографії про це у своєму інстаграмi з 32 мільйонами фоловерів. Де Хеа повідомляє про перехід в «МЮ» за пару тижнів до офіційних новин – він просто демонструє фото з Фергюсоном в твіттері. Ексклюзив перестав продаватися журналістами за гроші – він віддається самими гравцями і без прямої (але з відчутною непрямою) вигоди.

Справа, звичайно, не тільки в «доступі до тіла». Гугл вбив цінність і винятковість знання як таку – кожна людина з доступом до інтернету не поступиться в ерудиції Друзю, не те що будь-яким журналістам. Зрозуміло, що людина, яка дивиться футбол «професійно», по 40+ годин на тиждень, буде «в темі» сильніше, ніж більшість, але... з мільйонів людей завжди буде хтось, хто знає ще більше. На нашому сайті у свій час активно писав фанат «Сосьєдаду» з багаторічним стажем – ясно, що не мені йому щось розповідати про клуб із Сан-Себастьяна.

Окрема історія – те, як журналісти намагаються зберегти вплив (точніше, його видимість) за рахунок «інсайдів». Це виглядає просто смішно: виходячи з подій на полі, просто підбираються найбільш ймовірні сценарії розвитку подій – з яких «інсайдер» намагається вгадати. Наприклад, погана гра «Челсі» стає приводом писати про відставку Моурінью і призначення на його місце найкращого тренера з вільних. Панове, рішення звільняти тренера приймає особисто Абрамович особисто з Особливим! Йому не потрібні ніякі радники та погоджувачi – і навіть якщо він завтра вижене Жозе заради Анчелотті, це буде означати тільки те, що багато ресурсів вгадали з прогнозом. Так само, як вгадали звичайні вболівальники в інтернеті.

Зараз, коли інформації в секундному доступі океан, успішним стає той, хто може взяти найбільш цікаву, красиво її обіграти і подати. Після гри «Еспаньйол» – «Реал» по інету дуже оперативно поширилася новина: «Роналду в АПЛ оформив один хет-трик, а в Прiмері 28». Ця інформація лежала на поверхні (нехай у форматі 1:25, 1:20 – несуттєво) роками, але її не здогадувалися ємко сформулювати і розшарити. Хто здогадався – молодець. Навіть якщо це школяр, який написав такий твіт, він отримав кілька зайвих тисяч фоловерів.

У новий час зіркою стає не той, хто найбільше знає, а харизматичний і гострий. Загалом-то, зірки журналістики – це і є артисти; запам'ятовують і асоціюють їх за схожими діями. Зараз Василь Уткін обурюється, що редакцію спортивного каналу очолила нефутбольна людина, але коли він сам приходив на спортивне ТБ, то говорив: «Я, ведучий програми про футбол, не зобов'язаний у футболі розбиратися. Я зобов'язаний розбиратися в телебаченні. Моє завдання – шукати інтригу, сюжет, варіант подачі теми, а футболісти все одно зіграють так, як зіграють».

Всі ці образи один одного, провокаційні і деколи просто маячні висловлювання, педалювання найбільш «гарячих» тем - від бажання привернути до себе увагу. Юрій Розанов - обдарований і в журналістській роботі просто блискучий, але Уткіна, Черданцева й Губернієва знає на багато мільйонів людей більше саме завдяки «гарячим» історіям з їх участю. Принципи роботи Артема Франкова критикують не перше десятиліття, але саме завдяки непересічності його в 2015-му році і пам'ятають.

Але всі ці «інсайди» і «медіасрачі», насправді, деталi. Професія не може зникнути моментально, за одну секунду – її представники будуть використовувати будь-яку можливість подовше залишитися в трендi. Добре, що тут хоча б не виникли луддити, що провокують теракти у серверів соцмереж:-)

Журналісти поступаються місцем авторам і технічним працівникам. Улюблені особисто вами тексти, які лайкабельнi, пізнавальні та приємні оку – вони ж не зав'язані на інсайдах і особистому спілкуванні з Шевою, вірно? Їх пишуть просто люди з гарним почуттям стилю – і, до речі, все частіше вони пишуть не тільки про спорт. Знову-таки, раніше про кіно писали ті, хто щільно знайомий з Чапліним/Хепберн/Спілбергом (залежно від епохи) – зараз кордони між спеціальностями стираються. «Не обов'язково усюди бути! Пушкін писав турецькі вірші і ніколи не був в Туреччині» (с).

Це, звичайно, має дуже слабке відношення до журналістики в розумінні XX століття. Напевно, буде чесним це журналістикою і не називати – щоб не змішувати з заняттям тих, хто, наприклад, працює на лінії фронту. Набагато ближче це до професії письменника – авторам, які спеціалізуються на коротких нарисах, точно буде про що говорити зі спортжурами. І навпаки, найбільш рейтинговий текст в кар'єрі Василя Уткіна – не стільки спортивна словотворчість, скільки сатиричне оповідання.

Інтернет залишає свій відбиток. Індексуємiсть в гуглі, просування в соцмережах, СЕО-оптимізація – без ретельної уваги до всього цього інтернет-ресурс не стане популярним, хоч усіх геніїв на ньому збери. Авторам доводиться ділити великий текст на частини, згадувати в тексті побільше зоряних прізвищ, вчити поняття «тайтл» і «дескріпшн». Це не так критично – коли між закінченням матчу (десяти, двадцяти матчів) і здачею номера до друку люфт на годину, втрати в якості набагато бiльш істотні.

А непотрібність професійних журналістів найкраще відображає телебачення. Англійське ТБ заплатило космічні гроші Тьєррі Анрі, запросивши його на роль експерта. Не Джонатана Вілсона, не Майкла Кокса, а Анрі, шо місяць тому повісив бутси на цвях. Людям приємніше бачити в ролі експертів зірок футболу: так, вони можуть бути недорікуватими, але зірки журналістики запросто можуть бути занудами – і ще питання, що губить ТБ-картинку більше. Перевага у вигляді ексклюзивних пізнань про футбол спортжури втратили, а інших вирішальних у них і немає.

Дуже рано покинув наш світ Борис Талиновський. Він був гаряче любимим усіма вболівальниками. Він не пив на брудершафт з Нетцером і Беккенбауером, але розповіді про них назавжди увічнені в літературі. Людина, яка прийшла в журналістику на шостому десятку, за іронією долі, став відмінним прикладом нового віяння в ній. Якщо ти володієш достатнім смаком, вмієш цікаво подавати інформацію і (бажано) маєш нестандартний погляд на Гру – двері у спортивну журналістику для тебе відкриті.