«Я на рулетку жизнь свою поставлю,
Я в казино фортуне дань оставлю.
Пусть говорят, что ты в судьбу не веришь
I want believe in your dream» (с)
Михайло Іванович Фоменко увійде до історії українського футболу хоча б тим, що породив на своїх устах невідану раніше крилату фразу на кшталт тих, які вже давно забавляють наївну і відкриту душу українського вболівальника («это ж, …, совсем другой турнир», «будем разбираться», «та то таке»). А от чи впише Фоменко своє ім'я до золотих сторінок літопису вітчизняного футболу першим в історії виводом української збірної на чемпіонат Європи (в 2012-му туди ми пройшли автоматично), стане відомо вже в середині листопада, коли відбудуться матчі плей-офф.
Так, саме плей-офф. Чи хтось вірив, що нам вдасться в останньому турі здійснити диво і обіграти іспанців? Чи, можливо, хтось вірив, що ми зможемо зіграти в своєму коронному стилі: відстояти нічию 0:0, а вже Люксембург «порішає» за нас зі збірною Словаччини? В світі є місце для дива, але диво зазвичай стається там, де для нього створений бодай якийсь фундамент (сильна молитва, незламна віра, сила волі). Збірна України цього фундаменту не створила, хоча в старанні хлопцям дійсно не відмовиш.
Не хотілося б, аби всім, що залишив після себе як після головного тренера Михайло Фоменко, була фраза «ми не в казино». Людина три роки трудиться на посаді, яка стала проклятою для десятка вітчизняних футбольних фахівців, і заслужила поваги хоча б тим, що витиснула із себе максимум. Але ж першочерговим завданням Михайла Івановича було витиснути максимум зі збірної. З цією задачею Фоменко не впорався.
Коли мова йде про «витиснути максимум», це не означає – обіграти сильнішу за нас збірну Іспанії (хоча, невже ми другосортні? Чому ми заздалегідь кидаємо рушника, а збірна Ірландії, для прикладу, обігрує збірну Німеччини?). Це означає зіграти на перемогу з прямим конкурентом, а не боятися втратити нічию; це означає прохідні матчі з аутсайдерами використовувати не тільки як плацдарм для здобуття очок, а й як поле для маневрів і напрацювання нових схем. Фоменко дійсно має дуже гарні показники в матчах проти аутсайдерів та середняків. Але вперте небажання щось змінювати та вдосконалюватися, залучати новачків, почати невідворотний процес зміни поколінь відповідає ганебному принципу «після нас хоч потоп». Хай ми не пройдемо на чемпіонат Європи… Але ж ми могли мати основу, з якою заступати у новий відбірковий цикл. Чи над виходом на чемпіонат світу-2018 працюватимуть 36-річний Шевчук, 33-річний Ротань, 30-річний Федецький, 36-річний Тимощук? Чи, можливо, виконання Фоменком вказівки заграти за Україну Зінченка виправдовує «консервування» на лавці Малиновського, Караваєва, Пилявського та інших людей, які тепер змінюватимуть ветеранів не поступово, а за принципом «з місця в кар'єр»?
Чому, цікаво, в грі збірної України часів Фоменка стільки контрастів? І зміна циклів відбувається наче по шаблону. Першу гру проти французів зіграли якісно – другу провалили. Обидва матчі проти Іспанії відіграли на хорошому рівні – обидва матчі проти Словаччини провалили. В першому таймі білорусів розчавили, в другому – відсиджувалися на своїй половині поля. Чи не свідчать такі контрасти про невміння тренерського штабу виводити команду з-під тиску? Коли на нас ніхто не ставив в протистоянні з французами – ми придушили їх на «Олімпійському». А коли від нас чекали доведення справи до логічного завершення вже у Парижі – у нас просто тремтіли коліна. Коли нас завчасно списували в матчах проти іспанців, ми обидві гри провели весело і натхненно. Коли очікували активності в боротьбі зі словаками – ми просто боялися перейти центр поля. Чи не схоже це на синдром другосортності, яким хворіють аутсайдери Ліги Парі-Матч?
В казино Михайло Іванович Фоменко опинився саме зараз, коли доводиться проходити плей-офф. А під час матчів групового етапу була можливість від «рулетки» себе убезпечити, не чекавши дозволу від Словаччини зіграти в свій футбол, а змусивши словаків просити дозволу у нас.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
