В середньому людина слухає радіостанцію 16 хвилин. А ті, хто любить Говарда Стерна, слухають 1 годину 20 хвилин. - І як вони це пояснюють? – «Цікаво, що він скаже далі». А ті, хто не любить Стерна, слухають його 2 години 40 хвилин! - А чим вони це пояснюють? - «Цікаво, що він скаже далі».
З фільму режисера Бетті Томаса «Частини тіла»
Найбільше принижує байдужість… Якщо тебе люблять – значить, ти успішний актор / артист / комік / спортсмен. І якщо тебе не люблять – ти все одно успішний актор / артист / комік / спортсмен. Ти невдаха – якщо до тебе ставляться байдуже… Дуже яскраво стосунки публічної людини з громадськістю висвітлені в фільмі режисера Бетті Томаса «Частини тіла». Головний герой автобіографічної стрічки - Говард Стерн – легенда американського радіоефіру, який зумів протримати своє шоу на вершині різноманітних рейтингів завдяки пікантним та шокуючим деталям свого особистого життя. Говарда Стерна любили і терпіти не могли, висміювали і зневажали – але не ставились до нього байдуже.
Українським Говардом Стерном від футболу є Віталій Кварцяний. Забавляють балачки про можливе призначення Віталія Володимировича на посаду головного тренера збірної України. Ця роль – не для Кварцяного. Роль Кварцяного – бути душею, колоритом, родзинкою середнього класу вітчизняного клубного футболу.
Колись Фергюсон бутсою жбурляв в Девіда Бекхема; колись Лоран Блан лобизав лисину Фаб'єна Бартеза; колись Валерій Лобановський хитався на тренерській лаві наче маятник… Все це – колорит, завдяки якому футбол вийшов за рамки спортивної гри і перейшов в площину шоу.
Але якщо ти робиш шоу, погано при цьому граючи в футбол – то радше видаватимешся клоуном, аніж спортсменом. Ти мусиш добре розуміти / грати в футбол – і тільки тоді твої витівки сприйматимуться як частина гри, яка для мільйонів людей є способом життя. Віталія Кварцяного «клоуном» назвати може тільки недалека особа. Витівки Віталія Володимировича – це не окремий елемент, це – похідні від продуктивної футбольної роботи кваліфікованого спеціаліста. Кварцяний відкрив шлях у великий футбол Анатолію Тимощуку, при Кварцяному починали грати Олег Лужний, Марко Девіч, Папа Гуйе, Євген Хачеріді, Кварцяний повірив у Василя Сачка. Кварцяний відвідує майже всі матчі молодіжних і юнацьких команд «Волині», керує місцевою федерацією, в кризових економ-умовах утримує на плаву головну команду області. В першу чергу, Віталій Володимирович –кваліфікований футбольний функціонер, а вже потім – футбольний актор. Витівки Кварцяного не роблять його клоуном; вони додають роботі Віталія Володимировича колориту та родзинки; змушують громадськість любити або ненавидіти - але не залишають байдужими.
Послухайте прес-конференції Маркевича і Кварцяного. Люди однією мовою, з однаковим рівнем компетентності в однакових умовах зовсім нарізно говорять про футбол. Якщо для Мирона Богдановича розмова з пресою – данина регламенту, то для Віталія Володимировича – це частина улюбленої роботи і додаткова можливість реалізувати себе в справі, якій присвятив все життя.
Так, методи, якими Кварцяний «виховує» своїх підопічних (згадуємо «касетний скандал», прочухан Політилу перед телекамерою, рапорт арбітра з поєдинку U-19 про удар бутсою та обливання водою), ніяк не вписуються в рамки ХХІ століття. В часи розквіту толерантності виховання «міцним слівцем» або ж «рукоприкладством» сприймається громадськістю наче варварський підхід. Та будьмо реалістами і визнаймо, що наше суспільство ще не дозріло до того, аби у процесі виховання відмовитися від «кнута», використовуючи тільки «пряник». Що стається з молодиками, які, абсолютно нічого не добившись в професії футболіста, вважають, що схопили Бога за бороду, ми бачили за інцидентом «звони Ринату». Будь в «Шахтарі» свій Кварцяний, п'яні дебоші навряд чи мали б місце.
Толерантність прийнятна там, де толерантним є абсолютно усе суспільство – від президента країни до жебрака. А вибіркова толерантність – таке ж зло, як і вибіркове правосуддя. Це зараз шістнадцятирічний шмаркач має змогу заявити до поліції на своїх батьків, які, спіймавши підлітка за сигаретою, замість «толерантних методів» використали метод «підзатильника». Тому саме зараз діти помирають на уроках фізкультури, тому саме зараз проводяться гей-паради, тому саме зараз в 14 років інфікуються венеричними захворюваннями. З підлітком, який завдяки блату зайняв в футбольній школі місце талановитого, але не заможного хлопчини, і який в футбол прийшов? аби «дівчата любили та гроші капали», іноді корисно поговорити «методом бутси». Скажете, що немає фактів, що гравець U-19 заслужив на таке ставлення? Але й немає фактів, що не заслужив. Тому як мінімум засуджувати Кварцяного ми не в праві.
І коли Віталій Володимирович вривається до суддівської кімнати, погрожуючи арбітрові «фізичною розправою», толерантне суспільство обурюється. Але чому ж тоді це саме суспільство обурюється, коли на дорослому рівні без покарання залишаються відмашки (привіт Даніло Сілві), симуляції, провокації (привіт Даріо Срні), нецензурна лексика (привіт Денису Гармашу)? А саме такі, як Олександр Шандор, з юних років привчають футболістів до суддівського свавілля, провокуючи ті самі симуляції, відмашки, апеляції. І якщо погрози Кварцяного здатні бодай на дещицю очистити український футбол – про толерантність потрібно забути.
Український футбол варто любити за емоції Віталія Кварцяного.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
