Він прокинувся з глибокого сну. Сьогодні йому знову наснився футбол. Калейдоскопом пробігали якісь із 533 м'ячів, забитих за «Баварію», вперемішку із сімома десятками голів за національну команду. Які саме - вже й не пам'ятав. Стільки забито, що всіх і не втримаєш у голові. Та й пам'ять останнім часом підводить. Недуга здійснила нищівний підкат, зігравши проти футбольних правил, зате за правилами життя. А воно - жорстоке. Навіть до Герда Мюллера.
Зробив над собою зусилля і протер повіки. Підвівся з ліжка і підійшов до вікна. За склом - сумний осінній пейзаж території дому пристарілих. Віднедавна цей специфічний будинок став домівкою для «Бомбардира нації». Мюллер майстерно уникав контролю своїх опікунів на футбольному полі, однак хвороба Альцгеймера - це до біса нав'язливий опонент. Його обіграти не-ре-аль-но.
Про життя Герда Мюллера поза футбольним полем відомо не так вже й багато. Від природи скромний чоловік уникав шаленої до себе уваги всіма можливими способами. Коли його епоха в «Баварії» добігла кінця (абсолютно некрасиво, до речі: тренер Пал Чернаї замінив Герда достроково та ще й кинув легенді у спину «Ти грав проти команди»), переїхав аж за океан, у США. У клубі «Форт-Лодердейл» він, звісно, також був примою, але в Америці, з її прохолодним ставленням до соккеру на початку 80-х, дихалося значно легше.
«Мені подобалося в Штатах. Сезон там тривав усього лише півроку, тому була можливість жити «на два будинки», курсуючи між Америкою і Мюнхеном, - пригадував Мюллер. - Та й гроші я там отримував солідніші, ніж у «Баварії».
Зрештою, Герд, його дружина Урсула і донька Ніка настільки прив'язалися до США, що продали мюнхенський будинок і переїхали за океан на постійне місце проживання. Штати - країна безмежних можливостей, тож Мюллер, накопичивши упродовж кар'єри кругленьку суму, вирішив вкласти частину грошей у розвиток бізнесу. Бомбардир відкрив власний ресторан, однак в якийсь момент щось пішло не так. Можливо, у легенди «Баварії» просто не виявилося підприємницької «жилки». Словом, власна справа Мюллерів зазнала краху.
Невдачі у ресторанному бізнесі, помножені на ностальгію за ігровою кар'єрою і розгубленість перед життям без футболу вганяли Герда Мюллера у депресію. Знімати стрес він вирішив давнім та перевіреним методом - перехиливши чарчину-другу. Негатив накопичувався, періодичність алкотерапії частішала. Видатний футболіст потроху спивався.
А тут ще й кохана Урсула, втомившись від щоденних вмовлянь, нотацій і гучних сварок, спакувала речі і, взявши Ніку за руку, пішла від Герда, залишивши його наодинці з власними демонами. Чемпіон світу остаточно пустився берега і одного вечора допився до алкогольної коми. У реанімації Мюллера повернули до життя буквально з «того світу». Кажуть, що Улі Хьонесс, давній товариш і одноклубник, не відходив від постелі Герда упродовж кількох діб.
Цей інцидент став поворотним моментом у житті «Бомбардира нації». Він, зціпивши зуби, поборов згубну звичку, а його поверненню до цивілізованого існування надзвичайно посприяв рідний клуб - «Баварія». Мюнхенці запросили Мюллера на посаду тренера юнацької (згодом і молодіжної) команди, де Герд працював практично донедавна. До того, як...
Сьогоднішній ювіляр виховав для німецького футболу дуже гідне покоління. Достатньо сказати, що серед його учнів - Філіп Лам і Бастіан Швайнштайгер. Одного разу Херман Герланд, асистент Гвардіоли, при зустрічі із сивочолим Гердом передав йому вітання від Швайні, Алаби і Томаса Мюллера. Це настільки зворушило грізного бомбардира, що він ледь стримав сльози... Старість - вона, знаєте, сентиментальна.
«Баварія» - дуже гуманний клуб. Мюнхенці знову не залишили свою живу ікону наодинці з проблемами, піклуючись про Мюллера, забезпечуючи його усім необхідним для щонайкращого медичного нагляду. Це підтверджує і професор Ханс Ферстль, головний лікар, який «веде» Герда. За його словами, усі - починаючи від «Баварії» та вболівальників і закінчуючи журналістами - з надзвичайною повагою і трепетом ставляться до недужого Мюллера.
Клуб навіть звернувся із закликом до ЗМІ поважати приватне життя «Бомбардира нації» і не смикати його з нагоди 70-річчя. А сім'я Мюллера повідомила, що не влаштовуватиме ніяких офіційних заходів. Сумно. Не до помпезних церемоній.
...Одним з улюблених спогадів дружної баварської сім'ї 60-70-х є момент знайомства команди із тоді ще нікому не відомим новачком з провінції - на тренуванні перед стартом сезону 1964/65. Ось як це описав голкіпер Зепп Майєр у своїй книзі: «Товстий, невисокий, коротконогий хлопець мовчки дивився на нас кілька секунд. Потім сказав: «Я - Мюллер, бомбардир із Ньордлінгена». Так і сказав - бомбардир. Нас схопив регіт: Звідки-звідки? Із Ньордлінгена? Ну, якщо із Ньордлінгена, тоді безперечно! Я реготав більше за всіх, а через 15 хвилин мені стало не до сміху...»
Хвороба Альцгеймера - це, насамперед, втрата пам'яті. Нестерпно сумно від думки, що цей епізод, як і сотні інших, Герд Мюллер невдовзі безповоротно забуде. Було - і нема.
Олег Бабій, Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
