Вчора Самсону Годвіну виповнилося 32 роки. Нігерійський улюбленець вболівальників «Карпат» міг би ще грати і грати, але зав'язав із футболом у 30-річному віці. «Як Кантона», - задоволено посміхається Самсон. Король Ерік і «Манчестер Юнайтед» вже давно стали головними кумирами для Годвіна. Тож затишний львівський паб «Кантона» ми обрали для розмови невипадково. Тут іменинник почувався, наче вдома, і виклав нам на диктофон кілька неординарних історій.
«Рух»? Я б пограв серед аматорів»
- Самсоне, чим зараз займаєтеся?
- Моєю метою було отримання тренерського диплому категорії С. Працюватиму з дітьми, а далі - побачимо. Хочу дійти до тренерської ліцензії категорії А. Поки що лише починаю, але думаю, що все буде нормально.
- За регулярними виходами на поле ностальгуєте?
- Іноді. Але я вже два роки, як зав'язав із футболом. Спочатку було важко. Зараз - більш-менш.
- Як зараз почуваєтеся у фізичному плані? Могли б ще вийти на поле і продемонструвати футбол пристойного рівня?
- Я, звичайно, міг би ще грати. Але це вийде не так, як я хочу. Вже не зможу зіграти на максимумі.
- І тому ви вирішили вчинити, як ваш кумир - Ерік Кантона. Закінчили у 30 «з копійками»...
- Саме так (Сміється).
- У Винниках під Львовом функціонує аматорський клуб «Рух», який запрошує до себе відомих футболістів. Якщо б вам запропонували там пограти, погодилися б?
- Це футбол значно нижчого рівня. Там спокійно можна ще виступати 5-10 років. Мені це нецікаво? Чому ж, я б пограв серед аматорів.
- Ви, напевно, уважно слідкуєте за українським чемпіонатом, зокрема - за виступами «Карпат». Чи відчутно впав рівень нашого футболу?
- Чесно кажучи, рівень дійсно впав. Все це - через ситуацію на сході України. Дуже мала кількість клубів може зараз здійснити серйозний трансфер хороших футболістів, як це було раніше.
- На ті ж «Карпати» у Львові майже ніхто не ходить. Сумно вам бачити порожні трибуни?
- Та не тільки на «Карпати». Я дивився «Сталь», Луцьк... Скрізь порожні стадіони! Я не знаю, чому людям раптом стало нецікаво. Все це можу пов'язати хіба що із ситуацією в країні. Адже до війни вболівальники ходили на стадіони, як на свято. Але тепер ніхто не знає, що його чекає завтра. Футбол відійшов на другий план.
- Можливо, «Карпати» втратили глядача, бо у Львові грає ще й «Шахтар», який привіз у місто Лігу чемпіонів і футбол значно вищого гатунку?
- Не думаю. Люди ходять не на «Шахтар». Коли приїжджають такі команди, як «Реал» чи ПСЖ, львів'яни йдуть на Златана Ібрагімовіча, Анхеля Ді Марію. Можливо, це для них єдиний шанс у житті побачити таких зірок.
- Як вам «Карпати» в цьому сезоні? Чи задоволені виступом команди Йовічевіча?
- Так! Цей сезон однозначно кращий, ніж попередній. Результат роботи Йовічевіча помітний і на полі, і в турнірній таблиці. Кожного сезону потрібно щось змінювати, щоб існувала конкуренція, а у футболістів команди була мотивація. Тривалий час «Карпати» не могли здійснювати трансфери, але все одно є прогрес. Це величезний плюс.
- Дуже не вистачає команді забивного форварда...
- От! Це помітно. Але все одно вони навіть за таких умов набирають очки. Думаю, коли все налагодиться, Йовічевіч запросить кількох хороших футболістів, і справи у «Карпат» підуть ще краще.
- Чи реально «Карпатам» за підсумками сезону 2015/16 пробитися в Лігу Європи?
- Їм туди ще зарано. Тим паче, є «Ворскла», «Волинь», «Зоря». Ці команди на ходу. А ось в наступному сезоні, можливо, перед командою вже поставлять завдання виходу в єврокубки.
«Кровопролиття, вбивства, стрілянина - все було»
- Яким було ваше дитинство в Нігерії?
- Я виростав у великій сім'ї. В моєї матері було семеро дітей - два сини і п'ятеро доньок. Дуже швидко почав грати у футбол. Але в Нігерії, як і в інших африканських країнах, діти швидко дорослішають. В одинадцять років ти вже повинен вміти на рівних зіграти проти 16-річних суперників. Одразу після закінчення школи відіграв сезон в місцевій команді, а потім потрапив на олівець польському агенту і переїхав у Європу.
- Які шкільні предмети вам подобалися?
- Я навчався непогано. Середньо, якщо можна так сказати. Дуже любив вивчати англійську мову.
- Ким працювали ваші батьки?
- У мене тільки мама. Вона - бізнесвумен.
- Свого часу ви розповідали, що у Нігерії було небезпечно жити - на кожному кроці траплялися злочинці.
- Це не всюди так було і не завжди. Але якраз у моєму рідному місті справді існувала серйозна небезпека. Минув час, і зараз, наскільки мені відомо, ситуація змінилася в кращий бік. Стало спокійніше і безпечніше.
- Найекстремальніший випадок, який стався з вами на вулиці рідного міста?
- Багато, багато, багато всього відбувалося специфічного. Але я не хочу про це згадувати.
- Читав про ваше місто Варрі. Наприкінці 90-х там відбувалися етнічні сутички між іджо, ітсекірі та урхобо. Ви були свідком цих подій?
- На щастя, Бог милував. В цей час я виступав за команду іншого міста. Але ці розбірки були дуже небезпечними. Конфлікт - просто шалений. Ітсекірі, урхобо... Кошмар! Кровопролиття, вбивства, стрілянина - все було. Капець! Зараз все гаразд. Хлопці помирилися між собою - вони ж разом живуть.
- Але 90-ті для Нігерії - це не тільки кровопролиття. У той час футбольна збірна пристойно виступала на чемпіонатах світу, стала чемпіоном Африки. Хто з плеяди зірок був вашим улюбленцем?
- Джей-Джей Окоча. Коли грала збірна Нігерії - в країні наставало свято. Спочатку на вулицях панувала могильна тиша, вони різко порожніли, адже всі всідалися перед телевізорами. Але якщо збірна перемагала - народ вибігав на вулиці і площі з піснями, танцями. Свято неймовірне! І так - завжди, доки в нас була хороша збірна. Але не зараз.
- Чому ж? Ось кілька днів тому Нігерія U-17 перемогла у фіналі Кубка світу.
- Так. Хороше покоління підростає.
«Розберемося з расистом, як мужики»
- Якими були ваші перші відчуття від європейського холоду, від польської зими?
- До польського клубу я потрапив влітку, тож спочатку все було добре. Потім поїхав до Нігерії у відпустку. І ось коли вже повернувся назад, сніг накрив Польщу. Я його побачив вперше в житті. Холодно було - просто капець!
- Як зігрівалися? Трьома шубами одночасно?
- (Сміється). Ні-і-і. Були куртки. Багато курток. Їдеш на тренування, промерз до кісток. Жах!
- У ті часи за збірну Польщі феєрив ваш співвітчизник Еммануель Олісадебе. Ви бува не знайомі?
- Ні. Ми з ним мешкали в різних містах. Він - у Варшаві, я - в Катовіце.
- Польські фанати відомі своїми расистськими штучками. Що ви можете пригадати з власного досвіду?
- Я не знаю, ймовірно, мені просто пощастило, але я з расизмом стикався лише кілька разів. Кричали на мою адресу: «Мавпа!» Можливо, просто п'яні були. Знаю, що існували значно гірші випадки. Мені ж поталанило, якщо можна так сказати.
- Як реагували? Це доводило вас до шаленства, чи ви навпаки - ігнорували расистів?
- Я намагався не звертати увагу. Бо коли почнеш на цьому зациклюватися - настане моральний спад. Тож я ігнорував. Зіграв матч - і поїхав додому. Але якщо ти підійдеш до мене на вулиці - буде по-іншому. Я з тобою поквитаюся за образу. Один на один - розберемося, як мужики.
- Можливо, ваш клуб намагався вас захистити, вимагав покарання для расистів?
- Мені про це нічого не відомо.
- Дуже неприємна історія відбулася під час матчу «Динамо» - «Челсі», коли на «Олімпійському» побили темношкірих хлопців...
- Зачекайте, я цього не розумію. Я не бачив цього матчу. Я дивився чи то «Баварію», чи «Манчестер Юнайтед». Наступного дня зателефонував мій товариш і запитує: «Ти чув, що сталося на стадіоні»? - «Ні, що трапилося?» - «Расисти!» Я сів і переглянув фотографії, новини. Ці «вболівальники»... Як можна так чинити?! Я ще б, можливо, зрозумів, якщо б побиті хлопці прийшли у футболках «Челсі», з шаликами «Челсі». Але ж цього не було. Як можна так чинити? Поясни. Важко пояснити, правда? Темношкірих відлупцювали не через футбол. Це чистої води расизм.
- Кого потрібно покарати за цей інцидент?
- Чесно кажучи, клуб «Динамо» не має до цього жодного відношення. Тим паче, у команді грає багато темношкірих, латиноамериканці. Це потрібно розшукати цих придурків, затримати їх і покарати. Питання буде закрите. А покарати треба довічною забороною відвідувати матчі. Нехай дивляться футбол по телевізору. Для суспільства вони дуже небезпечні.
- Чи здивував вас цей показовий випадок? Адже раніше в Україні таке траплялося не так вже й часто.
- Я в шоці був. Пригадую, ще перед Євро-2012 іноземні журналісти в мене цікавилися, що і як. Я відповідав: «В Україні живу десять років. Тут немає расизму». Я був готовий закласти свою голову для переконливості. Зараз мені соромно.
- Сол Кемпбелл тоді говорив зовсім інші речі, пригадуєте?
- Так! Я спростовував слова Сола Кемпбелла. Я був проти Сола Кемпбелла. «Кого ви слухаєте, - казав журналістам. - В Україні нема расизму». Зараз у мене вже немає аргументів. Це дуже погано для українського футболу і для іміджу клубів.
«Матюки і крики - це Кварцяний»
- Пригадується ваше знамените протистояння із Артемом Мілевським, коли він плюнув у вас, а ви - в нього.
- Це емоції. Ми ще на полі помирилися. Я знаю його характер. Мілевський завжди хоче перемагати. Якщо щось не вдалося - одразу починає нервувати. Я теж такий. Натрапила коса на камінь. Згодом перетиналися на полі неодноразово - не було жодних проблем.
- Міля - хороший хлопець?
- Він мені подобається як людина. Артем - футболіст від Бога. Він мені не товариш, звісно. Але на полі завжди було приємно побачитись.
- Чи чули про неприємний інцидент, який спіткав Мілевського в клубі «Спліт»? Зараз Артем залишився без команди і на деякий час призупинив кар'єру...
- Ні, не чув. Шкода, дуже шкода його. Ще раз кажу - це футболіст від Бога.
- Вам узагалі поталанило на оригінальні особистості. У «Карпатах», наприклад, виступали разом із Михайлом Кополовцем. Кажуть, що він - душа компанії.
- Завжди приємно було його бачити. Міша постійно заряджений на позитив. Йому не потрібно було влаштовувати якісь розіграші партнерів чи травити анекдоти. Він міг розповідати що завгодно - і усі сміялися. Програли матч, Кополовець бере слово - і атмосфера вже не така напружена. Він дуже добрий.
- Одного разу Кополовець зайшов у німецький гей-клуб. Абсолютно випадково.Розповідав потім, що йому було дуже гидко. А як ви ставитеся до секс-меншин?
- Я не знаю, що відповісти, чесно кажучи. В принципі, я не проти них. Можливо, такими їх зробив Бог, можливо, так сталося. Думаю собі, що у мене не виникне жодних проблем - ні з геями, ні з лесбійками.
- Які враження залишилися від роботи під керівництвом Віталія Кварцяного?
- Матюки і крики - це він! Без цього Кварцяний не міг. Бувало, що у вівторок-середу він на тренуваннях - дуже грізний, «піхає», зате у четвер було легко, а в п'ятницю взагалі могли нічого не робити. У суботу - матч. Мене такі тренерські методи Кварцяного не влаштовували.
- Петро Димінський - одна з найзагадковіших постатей українського футболу. Як можете охарактеризувати почесного президента «Карпат»?
- Коли я був гравцем, зустрічався із ним неодноразово. Димінський дуже любить футбол і дбає про команду. Адже поруч із «Шахтарем» та «Динамо» «Карпати» - один із найстабільніших клубів України, навіть попри складну економічну ситуацію в державі. Він виконує всі обіцянки. Каже: «Я тобі дам 100 гривень» (до прикладу). Виграй - і він тобі дасть. Димінський прагне, щоб команда грала у красивий футбол. Іноді ми могли зіграти погано, але перемогти - Петро Петрович приходив сердитий: «Я за такий матч не дам премії». Через кілька днів заспокоювався і команда отримувала винагороду. Бувало, що «Карпати» програвали, але при цьому показували хороший, змістовний футбол - і президент не скупився на преміальні. Я тобі кажу!
«Не люблю сало!»
- Ще хочеться поговорити про вас. Ви, якщо не помиляюся, вже громадянин України?
- Що? (Сміється). Ні-і-і, поки що ні. Я тільки збираю документи. Подаватиму на громадянство наступного року. У мене дружина тут, сім'я тут. Чому б ні? Синові ось виповниться чотири роки наступного місяця. Він вже дорослий. Віддали його у садок. Навчаємо трьом мовам: українській, російській та англійській.
- У садку, напевно, всі в курсі, що він - син відомого футболіста?
- Так, знають. Іноді доводиться роздавати автографи (Сміється).
- Чи є у вашому меню горілка, борщ і сало?
- (Сміється). Не люблю сало! Не можу його їсти, воно несмачне. Горілку пробував - не підходить.
- Як часто буваєте в Нігерії?
- Востаннє їздив туди з дружиною ще п'ять років тому. Чекаємо, поки нашому синові виповниться п'ять рочків - і тоді поїдемо. Там дуже спекотний клімат, тож якщо поїхати у Нігерію прямо зараз, є ризик, що малюк захворіє.
- Чи слідкуєте ви за новинами із фронту на Донбасі?
- Те, що там відбувається, - це крок назад для України. До початку конфлікту відчувався прогрес, але тепер усе розвалилося. Потрібно знову розпочинати спочатку. Новини дивлюся, так. Дещо дружина розповідає. Чи змінив я своє ставлення до росіян? У мене там нема товаришів. Потрібно, щоб українці дивилися на себе замість того, щоб звертати увагу на Росію.
Олег Бабій, Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
