Спогади про попередні зустрічі із збірною Словенії - далеко не найкращі. Український вболівальник чудово пам'ятає м'ячі Шевченка та Реброва, що дарували надію, і три словенські голи, які шрамами на жовто-блакитних серцях досі кровоточать, хоча з тих часів минуло вже 16 років.
Владислав Ващук, безпосередній учасник двоматчевої дуелі за право виходу на Євро-2000, розповідає, що намагається якомога швидше позбутися лихих спогадів і пам'ятає тільки про хороше. Тим не менше, нам все ж вдалося з його слів частково відтворити події, що відбулися 13 та 17 листопада 1999-го.
- Владиславе, чи довго вас мучили кошмари після тих трагічних для нас матчів?
- Та я вже не пам'ятаю, чи мене мучили кошмари. Але ще довго згадував окремі епізоди.
- Олександр Головко вважає, що була недооцінка суперника. Невже у колективі справді проскакували репліки «та ми їх однією лівою»?
- Я не пам'ятаю. Не пам'ятаю, що було до матчу, після матчу. Епізоди матчу в пам'яті залишилися, а от що відбувалося за межами поля... Ну, розчарованими всі були - це я й так пам'ятаю. Після 1999-го ще стільки важливих ігор відбулося! Всього - не запам'ятаєш. Зараз часто крутять відеофрагменти цих матчів, то трохи «освіжив» пам'ять. Зрештою, логічно, що запам'ятовувалися перемоги, а на поразках намагався не зациклюватись.
На фото: Гусін проти Павліна у Любляні
- Як колектив відреагував на грубу помилку Шовковського у випадку з голом Ачімовіча? Були претензії, чи навпаки - морально підтримали голкіпера?
- Та які претензії можна було йому висувати? Він сам себе звинувачував. Тому варто було підтримати Шовковського. Попереду ж матч-відповідь. Тобто, акцент робився на те, що потрібно якомога скоріше відіграти той гол. Після м'яча Реброва подумалося: «Слава Богу - забили». Ми не могли навіть подумати, що потім пропустимо.
- Чим «брала» Словенія? Якими були аргументи і козирі цієї команди?
- Такі команди беруть своє завдяки неймовірній самовіддачі. Особливо - у домашньому матчі вони її продемонстрували. Плюс - у Любляні була сильна і відчутна підтримка трибун. Нам, зрештою, теж було гріх скаржитися: у Києві на «Олімпійському» в ті часи за нас вболівали просто шалено.
- Йожеф Сабо любить наголошувати, що у другому таймі словенського матчу головного арбітра Урса Майєра наче підмінили. Він, нагадаю, вилучив Парфьонова і Гусіна.
- Так, справді, я згадав - там були вилучення. Не пам'ятаю, щоправда, в яких моментах хлопці отримали червоні картки. Ми не впадали у відчай, бо були впевнені: рахунок такий, що вдома обов'язково вирвемо перемогу. Але, звичайно, суддівський фактор у таких матчах - немаловажливий.
- Інтервал між двома стиковими матчами - три дні. Чи не замало для того, щоб відновитися психологічно після невдачі у першій грі?
- Насправді, один день чи два - це ні про що не говорить. Тобі потрібно відіграти один м'яч на своїй домашній арені. Просто образливо було пропустити такий м'яч. А сам рахунок 1:2 ні про що не свідчив. Відігруйтесь і проходьте на Євро. Тобто, усе розчарування пов'язувалося лише з м'ячем Ачімовіча, який не обов'язково було пропускати. От і все.
- Невже ні в кого не викликав тривоги білий м'яч, з яким команди виходили на засніжений газон «Олімпійського»?
- Ні, я не пригадую, щоб хтось хвилювався через це. Білий м'яч на білому полі? Особисто мені не було дискомфортно. Не пам'ятаю, щоб через це виникли якісь проблеми.
На фото: Косовський, Федоров і Головко накривають лідера словенців - Златко Заховіча
- Головко розповідав, що після матчу в роздягальні дехто плакав, а хтось навіть трощив меблі...
- Можливо, Головко це бачив. Я не бачив нічого такого. Зрештою, вже й не пам'ятаю. Не акцентував на цьому свою увагу.
- Чому нам так хронічно не щастить у «стиках»? П'ять спроб - і всі «повз касу»...
- Я вже неодноразово казав, що ми після деяких із цих спроб з'їздили на чемпіонат світу, були на чемпіонаті Європи. Ніхто нам не перешкоджає - це нові ігри. Подивимося.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
