Артем Мілевський: «Якщо мені надійде дзвінок - я зберу валізу і приїду в «Динамо»

«Є відчуття, що потрібно побути з батьками. Відчуваю себе з ними дорослою дитиною»

- Трошки прохолодно тут, у Мінську, після Спліта, незвичний клімат. Але допомагає те, що вдома мама, сестра. Постійно бачу їх, щодня. Знайомлюся з містом, з тренером. Але я дуже радий, що приїхав. Це треба було зробити. Так що я в хорошому, відмінному настрої. Готуюся до продовження кар'єри.

- Удома можна піддатися спокусі, коли мама приготує щось «шкідливе»...

- Прошу маму, щоб вона мені дієтичне більше готувала. З цим проблем точно не буде.

- Якою на сьогодні є ваша фізична готовність?

- Можливо, 55-60 відсотків. Але є два місяці. Я тут все знаю, кожен день буду тренуватися. Нікуди не поспішаю. Головне зараз - привести голову в порядок. Побути з батьками. Далі продовжувати грати.

- Немає втоми від щоденних тренувань?

- Та ні, стільки років цим займаюся, вже звик, сподіваюся, й надалі буду продовжувати. Коли розмовляв з лікарем, він мені радив взагалі різко не кидати спорт, тому що це дуже погано для серця. Тому не можна різко кидати цю справу.

- Який у вас зараз етап у житті?

- Мені необхідно було приїхати додому до сім'ї. 15 років я тут не був. Був дуже рідко, і є відчуття, що потрібно побути з батьками. Побути в тому місці, де народився. На даний момент мені тут комфортно. Думаю, це те, що мені зараз потрібно.

- Це у вас потреба повернутися додому, чи обставини, коли сім'я потребувала вас?

- І так, і так. Зрозуміло, я не буду розповідати, які у мене сімейні обставини. Не буду розповідати, що у мене там відбувається. Але я про це думав вже давно. І сім'я постійно дзвонила і питала, як ти. Тут ситуація така - і сім'я потребувала, і мені дуже хотілося повернутися і побути вдома з батьками.

З матір'ю Марією

З батьком Володимиром

- Період після України. Як вважаєте, правильні напрямки вибрали?

- Я завжди казав, що ні про що не шкодую. Ні про жодні напрямки. Ні про свої кроки в житті, які я приймав. Мені було цікаво і в Туреччині, мені потім було цікаво жити поза футболом, де я провів 7 місяців. Потім чудово було в Хорватії. Зараз тут. І я впевнений, що на цьому життя не закінчується, і через місяць, думаю, у Новому році, всі дізнаєтеся ім'я мого нового клубу. Я з ентузіазмом на все це дивлюся. У мене дуже позитивний зараз настрій. Я готовий грати далі і, думаю, це найголовніше - щоб у футболіста була мотивація. І в 30 років, і в 33, якщо він відчуває в собі віру, відчуває в собі сили продовжувати грати. Залежить, звичайно, на якому рівні. Але це будемо думати, вирішувати.

- Це був в першу чергу новий життєвий досвід чи футбольний?

- Природно, два в одному - і життєвий, і футбольний. Скажу вам, що турецький чемпіонат для мене став одкровенням. Один з найцікавіших чемпіонатів. Там виступає дуже багато зірок, гравців топ-класу. Супер взагалі. Єдина там була проблема - гроші не платили довго. Але врешті-решт, ми написали листа з хлопцями, і гроші виплатили. Потім була дуже така величезна перерва. Після цього була Хорватія, зараз - Мінськ.

- Тобто, не сидите зараз без грошей?

- Все добре, життя триває. Я живий-здоровий, сім'я поруч.

- Кажете, що ні про що не шкодуєте. Але чи був такий момент, котрий хотілося б повернути і змінити?

- Я не звик про таке думати, згадувати, щоб щось повертати. Життя я проживаю так, як хочу. І мене абсолютно не хвилює, хто і що буде про мене говорити. Повторюся, що сім'я для мене на першому місці. І моє здоров'я. В іншому я вирішив для себе і завжди так казав - не хвилює, хто що думає, хто що буде говорити, повірте мені. Головне, я перебуваю в Мінську зі своєю сім'єю, працюю, насолоджуюся цими днями. Це для мене зараз головне.

У Білорусі - холодно

- Повернулися до Мінська, де не були 15 років. Можна сказати, у дитинство повернулися? З батьками і в Мінську відчуваєте себе дитиною?

- Я себе з ними почуваю трохи дорослою дитиною. Справді, тому що відвик. І від мене відвикли, напевно. Якісь моменти для них і для мене нові. Тому є час притертися, заново пізнати один одного, може, це голосно сказано. У мене зараз все добре, мені приємно, що перебуваю з ними.

«Повертатися в якийсь інший клуб в Україні, крім «Динамо», буде для мене неприйнятним»

- З України від'їжджали, казали - хочеться в теплу країну. Зараз перед менеджером Олександром Панковим ставите критерії, умови - це повинна бути тепла країна, це повинен бути топ-клуб?

- Саша - людина грамотна і дуже розумна. І взагалі, він дуже багато для мене намагається робити. І робить це. За це йому величезне спасибі. Він великий молодець, що займається мною, допомагає, шукає варіанти. Тому те, що він запропонує - будемо обговорювати і вирішувати, де продовжувати мою кар'єру.

- Ви самі в який бік дивитесь?

- Звичайно, хотілося б жити біля моря, грати там, як ось я був у Спліті останні півтора роки. Все було чудово. Просто прийшов момент приїхати додому, побути з батьками.

- У своєму житті вигравали багато чемпіонств, грали в Лізі чемпіонів. Чи настав такий момент, коли потрібно їхати в такі країни, щоб заробити і забезпечити собі майбутнє?

- Можна і так сказати. Вік такий вже не маленький. Я все прекрасно розумію, я не маленький хлопчик. Розумію, скільки мені років і що я хочу далі від футболу... Люди виїжджають грати і в МЛС, і в Катар, і в Дубаї, і в Китай. Тому...

- Ви себе там бачите?

- Я себе там бачу. Чому ні? Так! Все залежатиме від умов, пропозицій.

- Крім України і Білорусі?

- Так, Україна і Білорусь, думаю, навряд чи. Тому що в Білорусі я себе не бачу. Тут тільки живуть мої батьки. І все. Словом, не дуже я бачу себе тут. В Україні я грав у «Динамо», і повертатися в якийсь інший клуб в Україні - буде для мене неприйнятним. Неправильно якось. Я не можу перейти в якісь інші клуби - у мене буде боліти душа і серце. У мене завжди було хороше ставлення до «Динамо» Київ. Я там виріс, і грати в іншому клубі, не в «Динамо», я не буду, напевно...

«Хворою у «Динамо» була лише одна людина, по-моєму. Це тренер»

- А повернутися в «Динамо»?

- У «Динамо» Київ мене вже навряд чи покличуть, напевно. Тому що все добре зараз у хлопців. Новий колектив, все нове. Я їм бажаю тільки добра. І Сергію Реброву. У них все чудово виходить, складається. Звичайно, якщо мені надійде дзвінок в один прекрасний момент - я зберу валізу і приїду в «Динамо» Київ. Але треба дивитися правді в очі. Давно такого не було. Напевно, з часів, коли у нас був Газзаєв, коли я був, коли була відмінна команда. Коли був Саша Алієв, Єрьоменко, Мілош Нінкович, Каддурі, Юссуф, Тарас Михалик, Бетао, Вукоєвич, Олег Гусєв. Знаю своїх 11 гравців. Це була команда, коли грали на рівних з «Порту», «Арсеналом», «Фенербахче». Потім прийшов Валерій Георгійович. У нас була цікава група з «Інтером», з «Рубіном». Є що згадати. І мені подобається згадувати. Я почав знаходити ці ігри, дивитися.

- Здається, у вас ось-ось сльоза потече.

- Ні, сльози не потечуть. Просто я можу розмовляти на цю тему дуже довго. Я віддавав серце цьому клубу. Мені там багато чого зробили, багато допомагав Ігор Михайлович.

- Тобто тема «Динамо» не є хворобливою?

- Не хвороблива абсолютно. Хворою там була лише одна людина, по-моєму. Це тренер. Так би мовити, не дуже адекватний. І всі ми знаємо, до чого це все призвело. А на тему «Динамо» я можу розмовляти хоч до завтра.

- Деякі футболісти, де починають кар'єру, там хочуть її закінчити. Зараз ви поїдете в теплі країни, а потім може статися, що закінчувати будете в Білорусі, в Україні?

- У мене такої мети немає, і ми трошки далеко заходимо. Зараз головне - підготуватися і знайти хороший варіант. Дуже хороший, доступний і щоб він підходив нам. У мене вагон сил, серйозно. Я вже почав тренуватися вдома і перебуваю в такому стані, що хочеться постійно щось робити.

- В Україні вас би так просто не пропустили, накинулися би за автографами. Тут, напевно, призабули в Білорусі?

- Призабули. Але не те, щоб призабули, не забувайте, що у мене український паспорт. Я завжди це говорив. Трохи я тут чужий. Я нормально до цього ставлюся, розумію і нікого не звинувачую. І мені насправді тут трохи спокійніше, що ніхто не впізнає. Я можу пройтися по вулиці, де я можу сходити попити кави спокійно. І то я так придивляюся іноді. Вони роблять вигляд, що не впізнають або справді не впізнають, бо призабули. У цьому плані ще краще. Я зосереджуся на сім'ї і на тренуваннях.

«Планую один бренд, який називатиметься дуже цікаво, пов'язаний з моїм ім'ям, прізвищем»

- Ви годинами можете говорити про «Динамо». А як щодо Києва? Збираєтесь пов'язати долю свою колись ще з ним чи, може, в старості бачите себе на березі моря?

- Окрім футболу, відкрию вам маленьку таємницю, зараз планую ще один бренд, який буде називатися дуже цікаво, пов'язаний з моїм ім'ям, прізвищем. Не буду говорити, про що він і який. Тому що він в розробці. І це буде пов'язано з Києвом. Скоро всі дізнаються, що це і як це. Так що у мене плани досить цікаві. Думаю, повинно вдатись.

- Я так розумію, скоро весь Київ буде одягатися в бренд Мілевського?

- Чому відразу одягатися? Подивимося. Ніхто нічого ще не знає. Так що не треба тут розкривати секрети. Поживемо - побачимо. Крок за кроком, степ бай степ.

- Як ця ідея прийшла в голову?

- Мені це цікаво. Я побув у Європі, подивився. Нещодавно ось був у Римі... (сміється) Напевно, всі знають цю історію. Побув у Європі, познайомився з дружиною Горана Сабліча, Монікою. Вона дуже добре заробляє собі на життя. Вона - дуже успішний дизайнер. І, в першу чергу, дуже хороша людина, чудова мама. І взагалі - у них сім'я чудова. Їм теж дуже великий привіт передаю з Мінська - приїжджайте в гості! Дивлячись на неї, так складалося, що... Я з нею дуже багато спілкувався. І прийшла така маленька ідея, думка, яку хочу в майбутньому втілити.

Із сином Горана та Моніки Сабліч

- Можна сказати, ви себе бачите бізнесменом?

- Я, в першу чергу, футболіст і ще хочу заробити гроші, граючи у футбол. Але одне іншому не заважає, як то кажуть. Ця ідейка у мене в голові. І я хочу її розвивати. І довести до пуття те, що у мене в голові.

- Зараз той же Роналду випустив фільм про себе...

- Я знаю, стежу за ним в Інстаграмі. Як і півсвіту, напевно.

- Це один з тих, кого ви наслідуєте?

- Я не наслідую. Мені просто цікаві такі люди, які знамениті і плюс - люди з харизмою, які вміють звертати на себе увагу. Я нікого не наслідую в житті. А просто цікаво, як хто одягається. Як хто поводиться. Це не можна назвати якимось наслідуванням. Це, напевно, більше інтерес стежити за людьми, дуже люблю спостерігати за людьми. Припустимо, в тому ж кафе, на тренуваннях. Просто на вулиці.

- У вас не одноманітна, а різноманітна кар'єра. Багато країн, багато трофеїв, турнірів. Чи немає ідеї в майбутньому хоча б для себе зробити кіно?

- Мабуть кіно - це занадто. Але ось читаю книгу про Златана Ібрагімовіча. Думаю, багато її читали. Мені це дуже цікаво, я прочитав уже половину. Дочитаємо до кінця. Може, і я щось напишу, свою автобіографію. Повірте мені, там написати ого-го скільки можна! Одкровення. А значить - буде ще більше продаватися. Цікаво людям буде, що я робив в цьому житті. Головне - треба придумати хороший заголовок.

Початок. Закінчення - завтра

Розмовляв Ігор Бурбас