«Я не казав Хорватії «прощавай»
- Хорватію не складно було покидати, чи не казали їй «прощавай»?
- Я не казав їй «прощавай». У мене чудові стосунки з Гораном Саблічем залишилися, з його дружиною. І взагалі, у мене там друзі є. Я пообіцяв, що обов'язково приїду влітку як мінімум в гості до них, відвідаю їх. Обіцяв. І я свою обіцянку дотримаю. Я дуже полюбив це місто, і воно назавжди залишиться в моєму серці. Це 100%.
- Сабліч вас хотів бачити в команді, ви хотіли до нього. Як це все у вас зав'язалося, адже були інші пропозиції?
- Вийшло так, що він поговорив з президентом. Ми домовилися, але після всієї цієї історії, яка сталася, яка мене дуже хвилює. Хвилювала, можна сказати. Вона була неприємною для мене і весь цей бруд, який вилили на мене хорватські ЗМІ, а саме «Вечірній лист». Це було дуже неприємно. Загалом, вийшло як вийшло.
- Як було насправді?
- Насправді було так, що мені треба було виїхати за межі Хорватії протягом 30 днів. Були вихідні, я полетів спокійно просто прокатати візу, полетів до Риму. Трошки треба було там на шопінг, і так - на місто подивитися, на Колізей. І вийшло, що повертався з аеропорту. І був якийсь рейд, просто зупинили, у мене не було прав, які я втратив. Вони вже ось-ось були готові в Києві, мені повинні були хлопці передати. Але ми проїхали до відділку. Побули в поліції, оформили документи, я заплатив штраф через пару днів. В принципі, мене відпустили. Але я не потрапив на тренування в цей день, і почалися розмови про це, якісь непорозуміння. Плюс до всього два чи три тижні я думав про те, щоб повернутися додому. І в підсумку вийшло так, що я з Саблею поговорив і пояснив, що ось така ситуація. І він каже, що президент дуже засмучений цією ситуацією. Загалом, що сказати. Вийшло як вийшло - не дуже... Якось так все швидко. Розірвали контракт, за обопільною згодою. Я сказав: спасибі і вибачте, що так сталося. Насправді все це перебільшено на 200%. Побажали один одному удачі, в нормальних стосунках роз'їхалися. Я зібрав валізу і прилетів до Мінська. От і все.
- Робимо висновки лише з того, що читаємо в хорватській пресі. До іноземців там ставляться жорстко?
- До іноземців там дійсно ставляться не дуже. Найменші якісь заковики або якісь непорозуміння - у них відразу таке прискіпливе ставлення. Тому, може, це і стало однією з причин. До своїх там ставляться набагато краще.
- Кажете, що все перебільшено. Але ми читали, що ви перебували в стані алкогольного сп'яніння...
- Такого взагалі не було. Це все вигадана історія, вигадана загребським «Вечірнім листом». Не хочу коментувати цю тему і повертатися до неї.
- Щоб закрити тему, розкажіть, як так сталось, що ви втратили права? І чи довго їздили без них?
- Я їх загубив, не пам'ятаю вже, може, місяці два було. Я їздив, розумію всю відповідальність, що я був без прав. Я не порушував правила, не їздив на червоне світло. Я все це розумів, що потрібно їздити акуратно, що я і робив. Так вийшло, що зупинили, перевірили документи. Прав не було, от і все. Розійшлись в нормальних відносинах. Просто незрозуміла ситуація сталася... І якось все швидко. Потиснули руки і до побачення - все.
- В Україні було інше ставлення?
- В Україні все трішки по-іншому у нас. Не настільки, напевно, перебільшують. У нас це простіше. Можна якось поговорити російською мовою, зрозуміти, що від тебе хочуть. Там я нормально не знав хорватської мови - вони англійською мені кажуть. Плюс треба знати дуже багато дрібниць в їх законах, яких я теж не знав. Все це дало про себе знати. І так сталося.
- Тим не менше, Хорватія назавжди залишиться в серці?
- Там справді дуже добре, сонячно, тепло. Ось ми зараз говоримо «Хорватія», я згадую, що зараз там 20 градусів... Це дійсно кайф. А коли в листопаді, у січні 20 градусів - дуже круто. Всім раджу поїхати подивитися. Особливо Спліт, Дубровнік, на південь, в Далмацію. Це супер!
- Ми знаємо, що туди ви їхали не заробляти...
- Так, це правда.
«Це дуже круто, коли у Моніки і Горана бігають діти, постійно галас»
- Але були інші тоді варіанти, більш апетитні. Що зараз у вас буде стояти на першому місці? Адже вам 30 років. Можливо, будуть на першому місці стояти фінанси?
- Я думаю, так. Не хочу нічого приховувати. Якщо їхати і міняти на інший континент, то одне з ключових питань - це фінанси. Я не хочу навіть тут нічого приховувати. Цікаво інший континент подивитися. Але, в першу чергу, це фінанси, спосіб заробляння грошей. Це нормально для футболіста.
- Торкнулися теми про вас як про бізнесмена...
- Ну, бізнесмен ще рано говорити. Бізнесмен - це...
- Ви заінтригували своєю лінією...
- Я просто хочу грати ще у футбол і паралельно просто якусь справу робити, яка у мене в голові є, лінія, може, якогось одягу чоловічого. Яка мені цікава, яку я бачив в Римі, у Відні, бачив, як люди одягаються у Хорватії. І порівнював. Мені не байдуже, що я одягаю. Я щодня думаю, що мені одягти. Дивлюся якийсь час. Мені це цікаво і хочу це втілити в життя.
- Напевно, це буде розраховано на людей зі смаком?
- Для людей зі смаком, але це не буде коштувати якісь шалені гроші, повірте мені. Це буде індивідуальний стиль, якому повинен відповідати добре доглянутий молодий чоловік. Скажімо так. Це в розробці.
- Київ, так розумію, було обрано не випадково? Оскільки там ви найбільш популярні.
- Так, у Києві багато друзів, багато і помічників, і помічниць, багато зв'язків. Тому Київ - основне місто для мене, якщо щось робити.
- Ви наразі місяць у Мінську. Тренування будете чергувати з перебуванням вдома. Немає спокуси маминих пиріжків наїстися, а потім поправитись? Чи все-таки стежите за цим?
- Звичайно ж, не хочеться роз'їдатися і повніти від їжі. Хоча у мами дуже смачно. Так що я відразу сказав, що буде дієта якась. Це буде відварна їжа. З цим проблем не буде.
- Мама не сказала: «Ой, такий худенький приїхав?»
- Сказала-сказала! Так і сказала: «Ой, такий худий приїхав, що зараз тебе треба відгодовувати місяць». Кажу: «Мамо, дай мені спокій» (посміхається).
- Але все одно ви зараз під впливом південної кухні після Хорватії. Зараз теж шукаєте такі заклади і в Мінську?
- Ні, я періодично їм вдома, що мама готує. Тому поки нікуди не виходив. Насичений тиждень. Із сестрою були в декількох місцях, торгових центрах. Треба було взяти собі білоруський номер, таке, по дрібницях.
- Можливо, для вас пікантна тема. Але всіх українців цікавить, всі чекають, коли Артем Мілевський одружиться... Що у вас з особистим життям?
- Особисте життя на те і називається особистим. Я не хочу розповідати зараз якісь байки, щось вигадувати, казки. Але скажу, що поки я не зустрів ту людину, з якою можна було б прожити все життя. Хоча дуже цього хочу, скажу так. Хочу знайти людину, щоб було весело вранці, вдень, ввечері, бігали діти. Бо скільки я дивився, це дуже круто, коли у Моніки і Горана бігають діти, постійно галас. Той упав, той встав. Там вже обід готується. Це класно, дуже класно. Мені цього теж хочеться. Як і будь-якій молодій людині. Тому бажання є. Головне - зробити правильний вибір.
- Як давно ви до цього прийшли?
- Може, рік-два. Після того, як я пожив у Горана, поспостерігав за ними, як вони дружно живуть. Як вони все встигають разом, як один одному допомагають. Це дуже приємно, знаєш, на це дивитися. І цього теж хочеться. Тому що дійсно це дуже круто!
- Тобто ви зараз більше шукаєте сімейного життя і затишку. Більше нема бажання жити бурхливим життям до 30-ти років?
- Бурхливе життя було в минулому. Зараз хочеться якогось затишку. Хочеться якогось свого спокою. Щоб мало хто впізнавав, щоб мало хто чіпав, мало ставив запитань якихось безглуздих, на які не хочеться відповідати взагалі. І чим старшим стаєш - тим більше нервів через всякі дрібниці. Щось не так, і це жахливо. Хочеться спокою, хочеться якогось сімейного стану. Все це «бум», «бах»... У Києві туди виїхали, сюди приїхали, там ресторан, там вже інший. Це було, але цього вже не особливо хочеться. Це можна, але лише по святах якихось, зібратися з друзями.
- Багато хто хотів би прожити ваше життя. Небагато людей їздило на «Феррарі». Ви продовжуєте шокувати чи вже немає такого?
- Немає такого. Хочеться просто бути якось трошки непомітним. Трошки заспокоїтися. Щоб ніхто не звертав на тебе уваги.
- Тобто не хочеться зараз їхати на червоному «Феррарі», щоб всі дивилися «О, Мілевський поїхав»?
- Якось хочеться трошки бути непомітним. Хочеться не виділятися з натовпу. Принаймні, прийшов такий настрій. На скільки воно буде - подивимося.
«Було на що подивитися, коли ми грали вдвох з Алієвим»
- Ви завжди ставили перед собою мету повернутися в збірну України. Ця мета ще живе?
- Зараз важко відповісти. Залежить від того, яка буде у мене команда, як я буду грати, де я продовжу свою кар'єру. Так що це питання важке. Звичайно, хотілося б побачити старих друзів, зіграти на «Олімпійському», зіграти у Львові, в якому я, по-моєму, забив перший гол в історії цієї арени, на відкритті. Звичайно, цього хотілося б. Ці питання не обговорюються. Побачитися б з хлопцями і всім персоналом.
- Це більше мрія чи мета?
- Мета. Для мене це було б як бальзам на душу. Приїхати, зіграти, побачитися з друзями. Це було б дуже класно! Женя Коноплянка молодець зараз, рве «Реал». Рвеш, Жека, «Реал», рвеш на ганчірки мій улюблений клуб... Але гаразд, залишимо «Севілью» і «Реал». Хочу і Андрюсі Ярмоленку, і Селі, і всім-всім побажати удачі. Давайте!
- Вам подобається гра збірної України зараз?
- Так, подобається. Хлопці молоді. Справжній капітан - Руля Ротань. І дуже цікаво спостерігати за командою. Взагалі супер все. Дай Боже, щоб другий плей-офф виграли - перший раз не вдалось з французами. Хоча були взагалі за крок від виходу. Так що, думаю, може, з другого разу вдасться.
- Зараз можна і тренерську ліцензію отримати. Ви не думаєте про кар'єру тренера?
- Про що, про що, про тренерську кар'єру треба. Але я поки не думав. Не знаю, з чим це пов'язано. Поки що ні. Не те, щоб не бачу... Просто не думав поки про це.
- Тренерську ліцензію отримав Андрій Шевченко. Шева - як тренер збірної, можна про це говорити?
- Мені здається, найімовірніше, так і буде. У мене є певна інформація, що Шева буде наступним головним тренером збірної.
- Оце так інформація!
- А ви що думали! Я хоч і живу в Мінську, все знаю, інформація є.
- А як часто взагалі з хлопцями зідзвонюєтеся?
- З Сашою Алієвим постійно в WhatsApp списуємося. Дізнаємося один у одного, як справи. Звичайно, можливості немає так, як раніше, зідзвонюватися. У багатьох сім'ї, у кожного своє кіно. У кожного своє життя. З тими, з ким спілкувалися, то, звичайно, стараємося.
- Дует Алієв-Мілевський - це була гроза всіх суперників. Цей дует ще може запрацювати?
- Не знаю, це важке питання. Запитайте у Саші. Сань, ну як, побачать ще нас? Не знаю, де нас побачать. Якщо серйозно, все можливо в житті. Я ніколи не думав, що опинюся у Спліті, в Хорватії, в «Хайдуку»... Все може бути.
- Ви навіть номер у «Спліті» вибрали 88-й через Алієва. Сумуєте за його пасами?
- Було на що подивитися, коли ми грали вдвох. Класно було.
- А за чим найбільше сумуєте в житті?
- Напевно, найбільше сумую за Лігою чемпіонів, яку зараз дивлюся. Це неймовірне змагання. Навіть, може, не так за чемпіонатом світу, де я грав, ні за чемпіонатом Європи. А все-таки за Лігою чемпіонів! Це фантастичний рівень. За гімном Ліги чемпіонів найбільше.
- Коли ви брали паузу в кар'єрі, подорожували. Бували й на матчах «Реала». Що вам дав той час?
- Відмінно проводив час, їздив у Валенсію, їздив у Франкфурт, потім був на Мальдівах. Їздив до Іспанії. Весь світ практично об'їздив. Подивився, як люди живуть. На людей подивився, себе показав.
- В якій країні найкомфортніше?
- Напевно, в Італії. Італія найбільше підходить, так.
- А італійський футбол - це ваше?
- Мені подобається дивитися, це, напевно, моє.
- У вас же був шанс, був варіант...
- Був та загув, як то кажуть (сміється). Треба було вчасно відпускати. А зараз проблеми. І Андрюху Ярмоленка зараз. Хочеться, щоб він поїхав, пограв десь у Європі.
- Це порада українцям не затримуватися в нашому чемпіонаті?
- Звичайно, треба їхати за першої ж можливості. І намагатися пробувати себе в Європі. Там дуже круто жити. Хороший рівень життя.
- Якби повернути час назад, поїхали б раніше?
- Звичайно, хотілося б виїхати до Європи, грати і жити там залишитися. Але склалося, як склалося. Що вже зараз говорити про це...
Розмовляв Ігор Бурбас
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
