Футбол, як і, до прикладу, філософську книгу, кожна індивідуальність сприймає по-своєму. Гра є настільки багатогранною та глибокою, що інколи важко знайти навіть двох людей з однаковою думкою про той чи інший матч. Хтось помічає тільки верхівку айсберга, а хтось здатен зануритися до найглибинніших нюансів найпопулярнішого на планеті виду спорту.
Втім, звісно, бувають і винятки. Деколи трапляються такі матчі, що сприймати по-різному їх просто нереально. То у випадку, коли гра відходить на другий план, а владу на стадіоні беруть якісь непрямі футбольні фактори: поведінка вболівальників, примхи погоди, збої у роботі техніки, неадекватні дії футболістів… Останнє, власне, стосується матчу Словенія – Україна, який ознаменував для «жовто-блакитних» історичний момент виходу на чемпіонат Європи. Словенці обрали такий стиль, що навіть далекі від футболу люди (а матч, з урахуванням його статусу, дивилися навіть такі) здатні проаналізувати події на полі майже на одному рівні з експертами та фахівцями. «Було мало футболу, і дуже багато боротьби… грубої, брудної, провокативної боротьби», - то цілком вичерпна характеристика «сутички» у Маріборі. Словенці били, щипали, топтали, провокували гравців збірної України, організувавши для них справжнісіньку перевірку на зрілість та витримку.
Спробуйте в центрі міста зачепити підлітка або юнака, а потім - дорослого чоловіка. Більша імовірність, що молодик на вашу провокацію відповість більш метушливо та хворобливо, аніж людина в солідному віці. Чому? Юнаки зазвичай психологічно не стійкі, а самодостатні дорослі чоловіки здатні піднятися вище ваших провокацій. Збірна України точно не вела себе в стилі збудженого підлітка: підопічні Фоменка у відповідь на провокації «брудних» суперників не застосовували відмашки, не били словенців за спиною арбітра, не наступали опонентам на п’яти. Та чи змогли українці піднятися вище словенських гидких витівок?
Піднятися вище – значить, задавити суперника суто футбольними елементами. Якщо дивитися на ситуацію в цілому, то Україна вказала словенцям їхнє місце і не дозволила «противній» (с) команді здобути перепустку на футбольне свято. Але якщо дивитися на дії окремих індивідуальностей, то ситуація не така однозначна.
Ні, мова не про Євгена Хачеріді. Оборонець з репутацією «запального» якраз таки дуже й дуже гідно пройшов випробування. Перш за все, Хачеріді був одним з кращих (якщо взагалі не найкращим) футболістом на полі, що вже підіймає Євгена вище словенців. Та не менш важливим є факт доволі стійкої поведінки Хачеріді. Зайвий раз нагадувати громадськості про характер уродженця Мелітополя не потрібно, та потрібно зауважити, що цьогорічна осінь радше утверджує стереотип, аніж відображає буйний норов Євгена. Проблем з дисципліною боялися перед дуеллю з «Челсі», але Євген зі спокійністю пітона виключив з гри одного з найбільш брудних нападників сучасності Дієго Косту. Проблем з дисципліною боялися перед матчем-відповіддю проти словенців, але Євген прибрав огріхи, допущені у львівському поєдинку (тоді Хачеріді таки не зміг відіграти цілком спокійно і кілька разів ризикував наразитися на санкції з боку арбітра) і в Маріборі відіграв на дуже пристойному рівні.
Денис Бойко можливості вступити в гру не отримав, зате свій відбиток на враженні про матч залишив. Відбиток, якщо відверто, досить тьмяний. Минулого сезону Денис в рамці «Дніпра» творив дива і, напевно таки, для когось з тих, хто пізнає ази воротарського ремесла, став кумиром. Можна було захоплюватися не тільки грою в рамці, а й поведінкою Бойка на полі: завжди сконцентрований, завжди впевнений у собі, завжди покірний перед небесами (судячи з того, що Денис налаштовувався на матчі в манері, притаманній набожній людині). Аж тут жест, притаманний вуличному розбишаці… Після того «виступу» на брівці пригадалися не воротарські подвиги Бойка, а його неврівноважена поведінка у минулому (інцидент в нічному клубі у 2008-му році, «файєр-шоу» на стадіоні тощо).
Витівки Андрія Ярмоленка нагадали поведінку поважного бразильця Роналдіньо, який навіть у вирішальних матчах почувався розкуто, події на полі сприймав з посмішкою і створював шоу. Андрій трохи подратував словенців, то вщипнувши одного з них за шию, то «смикнувши» за ніс «людину в масці». Насправді, Андрій грався з вогнем і ризикував знову вляпатися в неприємну історію, так само, як нещодавно вляпався в скандал через кинуту / забуту футболку півзахисника «Шахтаря» Тараса Степаненка. Та, на щастя, Андрій в дуелі проти словенців знав міру, адже в питанні «футбольної грайливості» важливо не перегнути палицю. Гонсало Хара на останньому Кубку Америки дратував Едінсона Кавані торканням до сідниць та «п’ятої точки» уругвайця, що в підсумку стало основою досить резонансного скандалу. Кавані покарали за відмашку, Хару – за провокацію; в результаті – програли обоє. А найбільше постраждав футбол…
Зразком, напевно, залишився капітан української команди Євген Коноплянка, незважаючи навіть на ранню жовту карточку за неспортивну поведінку. Хачеріді грав добре, але без спортивної злості, Ярмоленко стояв за честь колективу, але загравався… А от Коноплянка, вгамувавши стартові емоції, зумів знайти баланс. Попив словенської крові Євген достатньо, а після матчу адекватно, доречно і по-чоловічому вказав не зовсім гідному опонентові його місце: з такими провокаціями, бійцівськими прийомами – в регбі. В світлі таких дуже й дуже гідних дій найяскравішої зірки української збірної пригадалися слова Гусєва на адресу БАТЕ. Колись білоруси добряче допекли «динамівцям» в першу чергу словами, за що кияни покарали суперника розгромною поразкою, а вже після поєдинку - і, що найважливіше, в статусі переможця, - Олег Гусєв присоромив білорусів за необачно кинуті фрази про ім'я «Динамо».
Футбол – це гра зі шкіряним м’ячем на прямокутному зеленому газоні з білою розміткою. Гра, в якій є переможці, і є переможені. Аби здобути повагу, не обов’язково бути тріумфатором. Обов’язково – грати у футбол.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
