Три роки Михайла Івановича

Осінь 2012 року. Збірна України стартує у відборі до чемпіонату світу-2014 з виїзної нічиєї з Англією, проте після візиту на Уемблі все йде наперекіс. Блохін полишає національну команду, йдучи в Динамо. Його змінник Баль опиняється сам в скрутній ситуації. Наша збірна слідом за нічиєю з англійцями розділяє очки і з молдованами, а затим – вдома, на НСК Олімпійський, прикро поступається чорногорцям. Ситуація виглядає настільки кризовою, що в успіх бразильської кампанії припиняють вірити навіть найвідданіші шанувальники України.

Федерація оголошує про створення робочої групи з пошуку нового головного тренера для головної команди країни. Її очолює одноклубник Конькова і Блохіна – 64-річний Михайло Фоменко. Чутки ходять різні: Гаррі Реднапп і Свен-Йоран Ерікссон називаються серед офіційних кандидатів. Активно згадують і «наше все» – Андрій Шевченко нібито є одним із найреальніших претендентів, і першим місцем його тренерської практики стане якраз національна збірна. Інтрига розвіюється перед самим Новим роком: 26 грудня 2012 року робоча група знаходить головного тренера у вигляді свого голови. Михайло Фоменко після 33 років тренерської кар’єри стає на чолі національної команди України.

Йому дісталася досить збалансована, але не безпроблемна команда. Під керівництвом Блохіна Україна зіграла на Євро і намітила шляхи оновлення. Уже не було Шевченка, Вороніна, Назаренка. Зате якраз входили у золотий вік зрілості ті, хто ще кількома роками раніше увійшли в національну команду із яковенківської молодіжки. До певної міри, в кадровому плані Фоменко плинув за течією: скажімо, на позиціях крайніх захисників, де вибір апріорі невеликий, йому було важко щось вигадати, а ось у центрі поля, де є певна варіативність (хай не завжди за якістю, то хоч за кількістю), можна було й пробувати щось нове, і саме там попервах було найбільше його креатур.

У пізні блохінські часи збірна мала усереднено такий вигляд: П’ятов – Гусєв (Бутко), Хачеріді, Ракицький, Селін (Шевчук) – Тимощук, Гармаш, Ротань – Ярмоленко, Коноплянка, Зозуля (Девич). На час, коли збірну очолив Фоменко, Бутко та Селін уже втратили стабільність, а в Дніпрі набрав хід Федецький. Тож, цілком логічно, фланги оборони оновилися згідно з вимогами часу. В іншому ж збірна лишалася, за іменами, приблизно тією ж. Варто пам’ятати: збірна – це не клуб, сюди не купиш новачків, та й не наростиш їх за час тривалих зборів і по ходу сезону. Тому Фоменко, природно, залежав від форми збірників – від того, чи вони мають постійну ігрову практику в своїх клубах і чи витримують належну конкуренцію.

Назагал, кадровий добір збірної України при цьому наставнику виглядав наступним чином:

46 гравців задіяно – найнезаміннішими виявилися Пятов, Шевчук, Ярмоленко, Коноплянка і Федецький. Не грали за збірну при Фоменку Коваль, Рибка, Худжамов, Бутко, Кобін, Кривцов, Михалик, Чигринський, Алієв, Гай, Кожанов, Кулаков, Худоб’як, Яковенко, Гоменюк, Мілевський, Шиндер.

Дебютантами Фоменка з біля півсотні викликаних виявилося 18 – Гречишкін, Дедечко, Богданов, Ордець, Хомченовський, Громов, Ковальчук, Макаренко, Болбат, Бойко, Вернидуб, Пилявський, Будковський, Ксьонз, Рибалка, Сидорчук, Караваєв, Зінченко. Викликалися, але ще чекають свого дебюту М.Шевченко, Малишев, Коваленко, Петряк, Каменюка. Тобто, радше за все, можемо констатувати, що винятковий кадровий консерватизм Фоменка – міф. Михайло Іванович пробує, шукає. Інша справа – що з новачків гравцями основи або хоча б постійними гравцями ротації стало, щонайбільше, чверть із перелічених.

Якщо судити із переліченого списку, важко звинувачувати тренерський штаб у необ’єктивності. У вітчизняному чемпіонаті, напевно, не знайдеш більше гравців, яких можна було б назвати готовими до збірної тут і зараз. Так, як і не можна стверджувати, що готові до неї найрозкрученіші «юні зірочки» – Соболь кількарічної давнини, Бурда – річної, Лучкевич – весняного зразка або Коваленко – нинішній. Зважаючи на те, що уже з першого туру поразка від Словаччини підвісила над нашою збірною дамоклів меч результату, тим більше не доводилося говорити про експерименти із зовсім молодими й малодосвідченими – Юрченком, Шведом, Харатіним…

Утім, прецедент Зінченка не лише підірвав клубні розбірки, але й змусив після «А» вимагати «Б». В інтересах нашої збірної справді варто загравати найталановитіших юніорів, і в цьому контексті викликає запитання, чому не лише цей гравець, а й перелічені вище Коваленко, Петряк, інші таланти не грали, скажімо, проти Люксембургу, де єдиним «експериментом» виявився хіба Морозюк у якості правого латераля…

В цілому, під кінець цього року встановився як оптимальний приблизно такий варіант складу: Пятов – Федецький, Хачеріді, Ракицький, Шевчук – Степаненко (Рибалка), Гармаш (Сидорчук), Ротань – Ярмоленко, Коноплянка, Селезньов (Кравець – при травмі Зозулі й невикликах Девича).

З точки зору результату, збірна Фоменка продемонструвала непогану ефективність, вигравши дві третини зіграних матчів (щось біля 73% очок із 90 можливих). Що цікаво, вдома програно не менше матчів, ніж у гостях (по два). За кількістю проведених на чолі збірної матчів (30) Фоменко уже вийшов на третє місце після Сабо (34) та Блохіна (64). А ось за відсотками набраних очок (73,33%) він є найкращим серед тренерів, які пропрацювали зі збірною більше 5 матчів. До слова, провівши вдвічі менше матчів за Блохіна, Фоменко майже наздогнав його за кількістю результативних замін (10 проти 14-ти). Причому, якщо спершу «джокером» був Безус (4 м’ячі), то нині вже частіше таким ставав Кравець (2 голи й 1 асист після виходу на заміну).

Найкрупнішою поразкою Фоменка стали 0:3 на Стад де Франс у плей-офф чемпіонату світу 2014 (це єдиний матч при цьому тренерові, у якому Україна пропускала більше м’яча за матч). Найбільшою перемогою – 9:0 із Сан-Марино тієї ж осені 2013 року (це загальноісторичний рекорд нашої національної збірної).

Ось баланс матчів збірної України ери Фоменка та її взаємин із суперниками:

Що варто відзначити ще. При Фоменку збірна України не здобула жодної вольової перемоги, проте лише раз втратила виграш, ведучи в рахунку (нічия в товариському матчі з Латвією). А ось виїзна нічия зі Словенією стала першою вольовою нічиєю при цьому наставнику (мається на увазі результат, у якому наша команда відігрувалась би, програючи по ходу матчу).

Середня результативність збірної при Фоменку – 1,93 гола за матч.

Середня кількість пропущених м’ячів – 0,43.

Відразу 19 матчів із 30 Фоменкових (63,33%) завершилися без пропущених м’ячів, у той час, як без забитих – 8 (26,67%).

5 перемог з розгромним рахунком при лише одній поразці з крупним рахунком.

65 попереджень (2,17 на матч) при шести вилученнях (половина з яких – напряму).

12 м’ячів із 58 (20,68%) забито зі стандартів і всього 2 (!!!) пропущено.

22 м’ячі забито у перших таймах (37,93%) – 36 у других таймах (62,07%).

7 пропущено у перших таймах (53,85%) – 6 у других таймах (46,15%).

Найпопулярніше завершення матчів – 2:0 (відразу 7 разів).

Збірна відзначалася відносною стабільністю, видавши шість відрізків із трьома перемогами поспіль.

Найуспішнішим при Фоменку для неї виявився 2013 рік (11 матчів без поразок аж до паризького фіаско). Найгірший відрізок припав на осінь 2014 – весну 2015 (три матчі без перемог – нічиї з литовцями та латвійцями, мінімальна поразка в Іспанії).

Найбільше забиває збірна Фоменка у відрізку з 50 по 65 хвилини (17 м’ячів), найбільше пропускає між 15 і 30 хвилинами (5).

Із шести пенальті підопічні Фоменка не реалізували тільки один (Ярмоленко у матчі з македонцями), а от суперники з трьох змогли забити нам лише раз (двічі виручав Пятов).

Попри стереотип про «нудну» гру команди Фоменка, саме при ньому збірна отримала перший хет-трик (Девич – Сан-Марино), а за ним – і другий (Ярмоленко – Люксембургу).

Найкращим бомбардиром збірної Фоменка є Ярмоленко (14 голів у 28 матчах), асистентом – він же (8 при трьох у групі найближчих переслідувачів).

Найшвидший гол в активі Ярмоленка (на 2 хвилині виїзного матчу з Польщею), найпізніший – у нього ж (90+7 у матчі-відповіді зі словенцями). До слова, цей гол – найпізніший за всю історію нашого футболу.

Найбільше попереджень у Федецького та Хачеріді (по 8).

752 «сухі» хвилини Пятова у 2013 році при Фоменку є загальним рекордом збірної України за всю історію (заледве не на півгодини більше, аніж у Шовковського десять років тому).

Наймолодшим гравцем Фоменка є Зінченко (18 років 300 днів на день дебюту), найстаршим – Тимощук (36 років 232 дні).

Найменше вболівальників на українських теренах зібрав товариський матч Україна – Нігер (8000 глядачів на Динамо імені Лобановського). Найбільше – 69 890 на матчі з Англією (НСК Олімпійський). У гостях – 78 000 на Сен-Дені.

За клубною належністю збірників при Фоменку лідируюча трійка лишається незмінною – Динамо, Дніпро і Шахтар у різних варіаціях. Відзначимо також прогрес Зорі, яка почала наближатися до цієї трійки. Легіонерами збірної були представники клубів Голландії, Німеччини та Росії.

…Звісно, наразі, станом на пізню осінь 2015 року, це лише записки на полях. А найважливішу главу цієї історії Михайлові Фоменку та його підопічним належить написати уже наступного року, на смарагдових полях чемпіонату Європи.

Артур Валерко, Sport Arena