Рік збірної. А те, чи варте наше діло, хай скажуть люди, скаже час

Добре те, що добре закінчується. Михайло Фоменко таки виконав завдання і вивів збірну України до фінальної частини чемпіонату Європи. Нехай і не напряму з відбірної групи, а через раніше непрохідну стадію плей-оф, але досягнення це виглядає історичним. Базилевич/Сабо/Коньков, Сабо, Буряк, Блохін – жодному з цих тренерів під час попередніх євровідборів подолати відбірного раунду не вдавалося.

«Вони вже не хлопчики, а дорослі чоловіки», - сказав Фоменко про своїх підопічних невдовзі після повернення команди з Марібору. Цими словами тренер вочевидь хотів підкреслити не лише природній процес дорослішання підопічних, а найперше відзначити завершення етапу формування тої команди, яку він хотів би бачити і яка стане хребтом для подальших звершень.

Інша річ, чи дасть тренерові довести розпочате до якогось логічного фіналу нинішнє керівництво Федерації. Очільник ФФУ Андрій Павелко в своєму ейфоричному післяматчевому коментарі, підсилюючи фрази згадками про хвилювання чинного президента і героїзм воїнів АТО, уникнув відповіді на пряме запитання про майбутнє нинішнього наставника збірної.

Впродовж усього часу, який минув з моменту забитого Андрієм Ярмоленком на стадіоні «Людскі врт» голу, жодна відповідальна особа не промовила очікуваного: «У нас немає підстав не довіряти тренерові, який вперше вивів збірну до фінальної частини чемпіонату Європи крізь сито кваліфікації». Вони думають, а заступник комітету національних збірних Семен Альтман анонсував, що доля наставника збірної вирішиться на засіданні виконкому ФФУ в грудні.

Разом з тим, теперішній керівний штаб ФФУ намагається всіляко підкреслити в успішному виступі збірної у євровідборі власну роль. Нині про це говорити не прийнято, але вартувало б нагадати людям, які захлинаються в хвилях переможної ейфорії, що Фоменко на посаду наставника збірної власним вольовим рішенням призначив попередник пана Павелка Анатолій Коньков. Той самий, якого зміщували з посади, пригрозивши вже начебто відкритим кримінальним провадженням, під глузування придворних писарів і заздрісні, з бажанням вислужитися перед новими-старими керівниками, висловлювання окремих колишніх партнерів за «Динамо» 70-х.

Естети з числа вітчизняних поціновувачів «щирого футболу» критикували Фоменка невпинно і натхненно, зі стін Храму футболу на Лабораторному провулку з’являлися чутки про майбутніх кандидатів на посаду наставника збірної, а команда, нехай іноді й натужно і долаючи кадрові труднощі, грала. І здобувала очки. Ось таблиця, яка характеризує діяльність Михайла Фоменка на посаді наставника збірної найліпше. Тут зібрані показники усіх без винятку тренерів, які очолювали нашу національну команду в різні роки. Відсоток здобутих у поєдинках очок – фактор найкрасномовніший.

У попередньому відбірному циклі Фоменко прийняв збірну, яка за лічені місяці до його приходу виглядала немічною і не могла перемогти в Кишиневі молдованів. Навесні ж, із початком роботи нового наставника у Варшаві були биті поляки, пізніше – в Подгориці чорногорці. Тоді в українських футбольних колах панувала ейфорія. Бо результат поєднувався з яскравою і результативною грою. Але настали трудові будні й всього через півроку Фоменкові не могли пробачити ні київської нічиєї проти збірної Англії, ні 0:3 на «Стад де Франс» після домашніх 2:0 у ранунді плей-оф відбору до мундіалю-2014 з французами.

Підготовка до нового відбірного циклу була фактично провалена. У постреволюційний період колишнє керівництво ФФУ, котре опиралося на попередній режим внутрішньої окупації, про збірну практично не дбало, заледве спонукавши панів із «України Футбол Інтернешнл» на проведення в період з січня по вересень 2014 року трьох товариських матчів.

Ось і вийшло, що в новий відбірний цикл збірна увійшла підготовленою неповноцінно, та ще й без п’яти травмованих основних виконавців – Євгена Коноплянки, Євгена Хачеріді, Дениса Гармаша, Руслана Ротаня і Анатолія Тимощука. Саме за їх відсутності на київському «Олімпійському» і був програний стартовий поєдинок відбору до чемпіонату Європи-2016 словакам. Як виявилося, ця зустріч була з точки зору розподілу прохідних місць вирішальною.

Ще три поєдинки відбору, котрі за календарем відбувалися в 2014-го, українці виграли, але дуже натужно. Команді бракувало стрімкості, розмаїтості тактичних варіантів ведення атакувальної гри, котра опиралася виключно на вінґерів Ярмоленка і Коноплянку. Грати одноманітно Фоменка змусили обставини. За відсутності травмованого Гармаша, а потім ще й Едмара, котрий зник із поля зору разом із проблемами в «Металісті», тренерському штабові банально бракувало креативного центрального хавбека, здатного з однаковою ефективністю відберати і вести атакувальну гру, стрімко вриваючись до володінь суперника з глибини.

Після першого ж у 2015-му році матчу Фоменко фактично залишився без нападника. Роман Зозуля травмувався в середині першого тайму зустрічі з іспанцями. А інших варіантів у тренера фактично не було з двох причин – дефіциту форвардів відповідного рівня в українському чемпіонаті й неможливості випробувати інші варіанти через брак товариських поєдинків. І винен у цьому вже не стільки старий очільник Федерації Коньков, скільки до 6 березня 2015-го виконувач обов’язків президента ФФУ Павелко. Вочевидь за процесом міфічних аудитів і внутрішніх перевірок, про результати яких суспільство не дізнається, мабуть, ніколи, федераційні чиновники про національну збірну банально забули.

Ось і вийшло, що до першого в році офіційного матчу проти іспанців у Севільї українці не провели жодного контрольного спаринга. Дебютну в році товариську зустріч українці провели лише через чотири дні після поразки 0:1. Другий товарняк проти збірної Грузії був зіграний напередодні поєдинку з командою Люксембурґу в червні. Це й усе. Більше нагод випробувати потенційних новачків у матчах без турнірної ваги тренер не мав. А всезнаючі критики, котрі на своїх сторінках у «твіттері» ледь не щодня сколихують уяву вразливих вболівальників чутками, більшість із яких у підсумку не отримує підтвердження, вимагали в складі Сергія Рибалку, Руслана Малиновського, Олександра Гладкого.

Фоменко ж між тим не мав певності навіть із позицією, на якій нову людину він шукати був змушений. У період, коли Євген Селезньов забивав «Наполі», збірна не грала, а зустріч проти Люксембурґу Євген пропустив через травму. Добре, що не підвів Артем Кравець, котрий до основи команди київського «Динамо» пробивався нерегулярно. Не підвів і в поєдинку з аутсайдерами. І в першій зустрічі осені проти білорусів.

Проте проблеми напередодні ключового з точки зору боротьби за друге місце у групі поєдинку проти словаків прийшли майже нізвідки. Денис Гармаш, котрий нарешті повноцінно відновився після травми і видав проти збірної Білорусі фантастичний матч, незадовго до фінального свистка отримав безглузде друге попередження за симуляцію і зустріч у Жиліні відповідно пропустив.

Рівноцінної заміни Денисові, найперше з точки зору участі в атакувальних акціях, як було сказано вище, в обоймі збірної немає. Можна лише здогадуватися, наскільки гострішою атака української команди у зустрічі зі словаками була б, вийди на поле Гармаш. В умовах же, які склалися, можемо згадувати лише про момент Коноплянки на початку тієї зустрічі, коли Євген наважився на індивідуальний прохід, змістився зліва в центр, але пробив на виконання поруч із дальньою «шісткою».

За матч проти іспанців на київському «Олімпійському», перемога в якому могла зробити Україну найкращою поміж третіх команд усіх відбірних груп, нашу збірну прийнято хвалити. Мовляв, створили безліч моменти, але великий і жахливий Девід Де Хеа переграв нас самотужки. Так, але й не так. Так, бо Де Хеа в тій зустрічі справді діяв фанатстично. Але поряд із тим треба згадати, що за рахунку 0:1 експериментальний склад чинних чемпіонів Європи заробив право на пенальті й Андрій П’ятов, відбивши удар Сеска Фабреґаса, зіграв не менш неймовірно, ніж його іспанський колега. Реалізуй гості одинадцятиметровий, інтрига в зустрічі померла б ще в першому таймі. Але П’ятов залишив команду в грі. Наша команда грала старанно, створили вдосталь гольових моментів, але вигадки, вибухової сили, чогось такого, що поставило б «червону фурію» в безвихідне становище, українці не створили.

За підсумками гри проти збірної Іспанії Фоменка знову критикували за пізні заміни, якими вплинути на результат було вже неможливо. Представники ж одного дуже відомого клубу, чий тренер у концепції розвитку місця для українських креативних українських футболістів у своїй команді категорично не бачить, навіть знайшли у діях наставника збірної злий умисел. Мовляв, випустивши наприкінці матчу юного Олександра Зінченка з російської «Уфи», тренер свідомо зіграв на руку конкурентам, до лав яких молодий гравець має перебратися. Власне, Фоменко й сам не приховував, що випускав Зінченка для того, щоб заграти його в офіційному матчі і позбавити наших жадібних до всього чужого сусідів непотрібних ілюзій. Проте чиясь хвора уява спотворила благий у цілому намір, підвівши його під обмежну палку містечкових інтересів.

А час демонструє, що Фоменко і ті, хто вочевидь радив йому вчинити саме так, прийняли вірне рішення. До заявки на континентальну першість потрапляє 23 футболісти. Можна не сумніватися, що наші захланні сусіди, скориставшись українською неуважністю, знайшли б нагоду включити до цієї когорти 19-річного гравця. Нехай користь він принесе не зараз, а в перспективі.

Між тим, на матчі раунду плей-оф проти словенців Фоменко Зінченка не викликав. У бій були кинуті виключно перевірені бійці. Таким можна вважати навіть вище згадуваного Рибалку, котрий впродовж року хоч і грав у складі національної команди не постійно, але виклики отримував. Фоменко підходить до комплектування надто ретельно, щоб задіювати в офіційних матчах тих, хто з його точки зору, в колектив ще не вписався. Переконавшись, що Рибалка – людина, яка йому потрібна, тренер навіть змінив під Сергія ігрову концепцію. І саме дії опорного хавбека в матчах проти Словенії стали однією з тих опор, які дозволили українцям переконливо команду Сречко Катанця переграти.

Власне, свої найліпші риси в обох матчах проти словенців продемонстрували усі футболісти, котрим тренерський штаб довірив місце на полі, без виняку. Звісно, без окремих індивідуальних помилок не обійшлося. Їх не допускав хіба що воротар П’ятов, чию гру у двох вирішальних зустрічах можна назвати бездоганною. Інші помилялися, але головне – на полі була команда. На полі й поза його межами. Не дарма, за підсумками цього поєдинку вболівальники поряд із тими, хто був на полі, згадують і воротаря Дениса Бойка. За його красномовний жест на адресу словенських грубіянів.

Бойко, як і решта футболістів, знаходячись на лаві запасних, теж був у грі. Й це, мабуть, і є найліпшою характеристикою правильності обраного тренером шляху ретельного відбору. Бо команда – то одне ціле. Марко Девіч може бути тричі талановитим і забивати «Ліверпулю» бодай у кожному матчі, але чи потрібен команді гравець, котрий, не потрапивши до основного складу, демонстративно не бере участі в розминці поміж решти запасних; чи потрібен їй футболіст, котрий вириває м’яч з рук двох партнерів за командою, щоб пробити пенальті? Хіба не показовий приклад того ж Селезньова, котрий в осінньому матчі з македонцями попрохав Ярмоленка і Коноплянку, щоб ті дали йому змогу вдарити з одинадцяти метрів і відзначитися за збірну після великої паузи? Попрохав, а не вирвав м’яч із рук, наголошую.

Ще один приклад – Ярослав Ракицький, котрий раніше їздив у збірну не дуже охоче. Попри заклики відмовитися від послуг Ярослава, Фоменко донеччанина викликав, але демонстративно не виставляв того у складі впродовж майже усього попереднього відбірного циклу. Виглядало, наче виховна робота. Робота, яка подіяла на Ракицького ідеально. Настільки, що він теж став невід’ємною часткою цього колективу. За час тренерства нинішнього керманича збірної питання приїзду-неприїзду Ракицького не стояло жодного разу.

Фоменко свою справу зробив і може нею пишатися за будь-яких обставин. Незалежно від того, яке рішення прийме виконком ФФУ. Можна лишень відзначити, що тренера, котрий вивів команду до фінальної частини, змінюють хіба в африканських країнах. У європейській практиці схожі аналоги відшукати складно.

Збірна України у 2015-му: 10 матчів, 5 перемог, 3 нічиїх, 2 поразки, різниця м’ячів 14-6

ЧЄ-2016 відб. Іспанія – Україна – 1:0 (Мората)

Товариський матч. Україна – Латвія – 1:1 (Ярмоленко – В. Максименко)

Товариський матч. Грузія – Україна – 1:2 (Вацадзе – Кравець, Коноплянка)

ЧЄ-2016 відб. Україна – Люксембурґ – 3:0 (Кравець, Гармаш, Коноплянка)

ЧЄ-2016 відб. Україна – Білорусь – 3:1 (Кравець, Ярмоленко, Коноплянка – Корніленко)

ЧЄ-2016 відб. Словаччина – Україна – 0:0

ЧЄ-2016 відб. Македонія – Україна – 0:2 (Є. Селезньов, Кравець)

ЧЄ-2016 відб. Україна – Іспанія – 0:1 (Ґаспар)

ЧЄ-2016 відб. Україна – Словенія – 2:0 (Ярмоленко, Є. Селезньов)

ЧЄ-2016 відб. Словенія – Україна – 1:1 (Цесар – Ярмоленко)

Примітка. У графі «матчі» зірочками позначена кількість виходів футболістами з капітанською пов’язкою

Оптимальний склад