- Я дивився бій Кличка, - починає розмову Олексій Андронов, який по праву вважається найбільш проукраїнським серед усіх російських спортивних коментаторів. - Вів свою суддівську карту поєдинку - практично завжди так роблю. Сказати, що я здивований - не сказати нічого. Я аж ніяк не очікував, що Кличко буде виглядати настільки слабко. Вже був поганий бій з Дженнінгсом, і здавалося, що після поганого бою він зобов'язаний провести хороший. Багато всього наговорив британець і мав вивести Володимира з себе. Але те, що ми побачили - це дуже слабкий рівень. Вже опублікована статистика: за 12 раундів така низька кількість ударів - це щось немислиме.
Я не знаю, в чому причина, і чи можна говорити про те, що він виявився неготовим до габаритів суперника. Але з першого раунду стало зрозуміло, що бій йде не за тим сценарієм, який влаштовував би команду Кличка. Було чутно, що Володимиру говорив Віталій, і стало зрозуміло, що почалася невелика паніка, яку виправити по ходу бою практично неможливо. За весь поєдинок він разів зо два по-справжньому влучив у Ф'юрі - цього, звичайно, дуже мало, щоб говорити про перемогу.
Мені не дуже подобається те, що почалося в контексті обговорення цього бою і якісь спроби знайти теорію змови. Говорити про те, що Кличко всім набрид і його злили - це неправильно. Я повністю згоден з Олександром Бєлєньким - ні в кого не повернеться язик сказати, що Кличко виграв бій. Він його програв. Навіть я, який вболівав за Володимира і ставлюся до нього з симпатією, це визнаю. Тепер буде дуже цікаво, тому що активізуються людей 20 у важкій вазі. У всіх є шанси. Я абсолютно впевнений, що Ф'юрі - це чемпіон ненадовго. Якщо він буде боксувати з Повєткіним, я вважатиму, що Олександр - фаворит. А Володі треба трохи переосмислити те, що сталося, і зрозуміти, чи готовий він повернутися. Бо якщо він повернеться, щоб боксувати так само, то краще цього не робити.
«Було б нерозумно, здійснивши кілька подвигів, не обіграти «Маккабі»
- У 5 турі Ліги чемпіонів «Динамо», як барон Мюнхгаузен, саме себе висмикнуло з трясовини, обігравши «Порту». Чи можна цей матч назвати найкращим для киян у сезоні і які складові успіху ви б виділили?
- Я не можу сказати, що це найкращий матч, хоча по результату - безперечно. І взагалі, «най-найкращий» - це для уболівальників. Зрозуміло, що «Волинь» зіграла в неділю свій найкращий матч, напевно, в житті. Зрозуміло, що «Динамо» провело дуже хороший матч. Я тут багато дискутував з колегами і мені ніхто не вірив, що «Динамо» може впертися і обіграти «Порту» (адже там нічия не влаштовувала - треба було грати тільки на перемогу). Це дуже важливий матч для команди і для Сергія (Реброва - прим. «Футбол 24») в тому плані, що мало мати можливість, потрібно ще цими можливостями користуватися і самого себе переконати, що ти можеш це зробити. Ця перемога дуже сильно відрізняється від тієї, яка здобута при Сьоміні. Тоді все вирішив один шалений штрафний удар, а зараз «Динамо» саме по грі переграло «Порту». Я читав розбір Олександра Головка (дуже люблю його читати!). І головний висновок, який у нього є, і напрошується у мене: «Динамо» продемонструвало власний футбол, придуманий тренерами і здійснений гравцями. Проти «Порту» в цій Лізі чемпіонів ще ніхто нічого подібного не показував.
- На скільки відсотків ви впевнені в тому, що «Динамо» обіграє «Маккабі» і вийде в плей-офф Ліги чемпіонів?
- Близько 100 (Сміється). Було б нерозумно, здійснивши кілька подвигів, не обіграти «Маккабі» і не пройти далі. Я розумію, що гра буде без глядачів. Я розумію, що не той подразник, але футболісти «Динамо» вже не раз показували свій професіоналізм. Це саме той момент, коли нічого, крім професіоналізму, їм не потрібно, щоб обіграти «Маккабі». Я впевнений - вони це зроблять.
- Ви вже згадали про покарання від УЄФА - два домашніх матчі єврокубків без глядачів. Справедливо?
- Ну, дивіться. По-перше, в «Динамо» погана кредитна історія. Не перший раз щось незрозуміле відбувається на іграх київського клубу. Мені здається, що тут велику роль зіграла вже репутація клубу та стадіону, ніж саме ця конкретна і вкрай неприємна історія. Звичайно, цілковитим нонсенсом стало інтерв'ю директора «Олімпійського» з якоюсь дивною пропозицією. Вирване воно з контексту чи ні - в даному випадку не важливо, тому що ті слова, які він говорив - вони самі по собі були дуже дивними, незалежно від контексту. Все-таки настає той момент, коли треба серйозно задуматися і розібратися в тому, що відбувається. Тому що наступного разу це будуть не порожні трибуни, а зняття очок або навіть дискваліфікації з турніру.
- Востаннє «Динамо» грало в плей-офф ще при Лобановському - в 1999-му. Чому виникла така велика прірва, яку не зуміли подолати ні тренери динамівської династії, ні титуловані росіяни Сьомін і Газзаєв?
- Насправді всі історії аболютно різні і їх важко порівнювати. Що Михайличенко, що Дем'яненко, що Сабо, що Газзаєв з Сьоміним - щоразу була якась інша історія. Напевно, є певний символізм у тому, що якщо «Динамо» вийде в плей-офф, то це трапиться з представником нового тренерського покоління.
- Серед деяких уболівальників «Динамо» досі прийнято картати Газзаєва і Сьоміна. Чи є за що, як вважаєте?
- Чесно кажучи, я з таким не стикався. А за що їх картати? Що не влаштовує уболівальників «Динамо»? Просто спортивний результат? Так він був відповідний і в інших тренерів. Треба розуміти, в який момент історії ми зараз живемо, і що відбувалося у попередні десять років (маю на увазі, в основному, чемпіонат України і те, як іноді в ньому вирішувалися деякі питання). Я думаю, що Газзаєву вболівальники «Динамо» точно повинні бути вдячні за кілька тоді ще зовсім юних футболістів, а зараз - зірок, без яких складно собі столичну команду уявити. Це і Ярмоленко, і Гармаш, і Хачеріді. Сьомін теж зробив певний важливий поворот для «Динамо», тому що він дав якийсь новий вектор розвитку. Що-що, а докорів на свою адресу він точно не заслуговує.
Як, до речі, і Блохін - ви його не назвали. Його теж прийнято критикувати. Над Блохіним потішається (якщо не вжити більш грубе слово) Артем Мілевський, наприклад, у своїх соцмережах. Але зрозумійте: Блохін приходив з бажанням зробити краще. Інше питання, що не співпали можливості його, тренерські, і колективу, людські. Якби Юпп Хайнкес слухав все, що про нього говорять і закінчив кар'єру в 2005-му, як йому всі рекомендували зробити, ми б не побачили «Баварію» володарем Кубка чемпіонів. Тому не бачу, за що їх лаяти. Я б навіть сказав, що теперішнє досягнення «Динамо» пов'язане з попередніми наставниками.
- Зараз у «Динамо» і «Шахтаря» - повна рівновага за очками в чемпіонаті України. Чия гра вас більше вражає?
- В обох команд трапляються різні ігри, немає стовідсоткової стабільності. Наприклад, в останньому турі «Шахтар» у «Говерли» виграв розгромно, а «Динамо» трохи натужно провело гру з «Чорноморцем». Але якщо відштовхуватися від гри між ними, то «Шахтар» вразив тоді більше. Вся боротьба - попереду, і мені здається, що як би не закінчилися ігри, що залишаються до зимової перерви, вони не мають великого значення. «Динамо» зараз думає не про «Чорноморець» чи «Шахтар», а лише про «Маккабі». Тому що це важлива гра і для клубу (з фінансової точки зору), і для кожного гравця. Це зараз матч №1 для них. А «Шахтар» буде навесні.
«Гол Шеви багатьом російським уболівальникам досі завдає болю»
- В українському чемпіонаті вже немає не те що «четвертої сили», а навіть і третьої. Після «Металіста» здувся «Дніпро». Як оцінюєте сьогоднішній рівень УПЛ?
- Він відкотився на кілька років назад. Я ж пам'ятаю український чемпіонат, коли ніякого «Дніпра» і «Металіста» навіть в думках не було поруч. І, по суті, вони ніколи поруч не стояли. Сплеск одного або двох років - це трохи не те. Все одно чемпіонат залишався чемпіонатом двох команд. Але говорити про те, що він став якийсь неповноцінний, я б не став. У Шотландії, наприклад, давним-давно чемпіонат двох команд і втратив інтригу, коли «Рейнджерс» перевели в нижчий дивізіон. В Іспанії хіба не чемпіонат двох команд ми спостерігаємо? Просто немає зараз тих, хто поруч, і хто може кинути виклик. Хоча мені дуже цікава «Зоря» і я із задоволенням спостерігаю за роботою Юрія Вернидуба. Без великих вливань, без серйозних легіонерів людина дає результат. Саме тренерську роботу там видно.
- А якщо подивитися в нижню частину турнірної таблиці?
- Моя особиста думка (я її нікому не нав'язую): чемпіонат України повинен проводитись у форматі десяти команд. Це не пов'язано з політичною ситуацією останніх років, і було зрозумілим ще до того. Ми вже бачили прецеденти команд, що виходять з Першої ліги, які не хочуть грати в Прем'єр-лізі. Вони не відповідають найвибагливішим параметрами і вимогам. У форматі десяти команд було б цікавіше. Який сенс грати в сьогоднішньому форматі? Що «Шахтарю» або «Динамо» може дати гра проти так званої команди «Металург» (Запоріжжя)?
- Чи відчутно російський чемпіонат випереджає українську першість?
- Тут щоразу ми повинні зазначати, що саме порівнюємо. Якщо ми беремо рівень найсильніших команд, то я абсолютно не впевнений, що випереджає. Навіть незважаючи на 15 очок, які набрав «Зеніт» в Лізі чемпіонів. Все-таки у нього група дещо простіша, ніж у «Динамо» і тим більше у «Шахтаря». Якщо порівнювати 4-і, 5-і, 6-і команди - звичайно, Росія набагато сильніша. Якщо брати аутсайдерів, то, напевно, теж буде сильніша. Але мені здається, що це питання трохи штучне - не бачу сенсу в будь-якій відповіді на нього. Хтось вважає, що Росія краща, тому що середній рівень вищий. Хтось каже, що Україна краща, тому що її топ-клуби сильніші. Ось ці об'єднані турніри, які, на жаль, припинилися у зв'язку з вельми недоречною наполегливістю в контексті створення Об'єднаного чемпіонату, показували, що українські клуби - потужніші. Зараз у нас немає можливості перевірити, бо уявити собі гру між нашими командами важко. Але я думаю, що на зимових зборах щось схоже все-таки відбудеться.
- Нещодавно ми запитали Василя Уткіна, чи пам'ятає він гол Андрія Шевченка на «Лужниках». Напевно, Уткіну болить досі, тому що він досить роздратовано відповів. А які спогади у вас?
- Дуже добре пам'ятаю! І сам матч, і гол. Чесно кажучи, головний мій спогад пов'язаний з, на жаль, моїм покійним близьким другом Андрієм Гусіним. Він тоді після матчу вийшов до журналістів і, коли його попросили прокоментувати гол, сказав: «А що ви на мене так дивитеся? Не я ж у вас на воротах стою». З Шевченком я також досить близько спілкуюся. Ми, звичайно, багато разів згадували цей момент. Не можна розвернути футбольну історію, так? Це момент, який багатьом російським уболівальникам досі завдає болю. Точно так само Україна почувається, коли згадують про Словенію і той гол, який пропустив Шовковський з центру поля.
- Ви цікавитеся Україною, вболіваєте за «Динамо» і збірну, маєте тут багато друзів. З чого все почалося?
- Напевно, важко буде якийсь один момент взяти і виділити. Коли з'явився «НТВ-Плюс» і ми стали показувати Лігу чемпіонів, це, по суті, збіглося з поверненням Лобановського до Києва. Ми почали їздити в Україну на матчі. Для людини, яка народилася не в 1990 році, «Динамо» (Київ) - це певна марка і історія нашого футболу. Був один прекрасний день: ми приїхали перед грою на базу «Динамо» і сталося так, що мені довелося приблизно півтори години з Валерієм Васильовичем поспілкуватися один на один. Багато для себе абсолютно нового і недоступного в моїй країні вдалося побачити і почути. Потім виникли дружні стосунки з гравцями «Динамо». Загалом, я радий, що в моєму житті вийшло саме так, а не інакше.
«Фоменку потрібно подякувати і навіть поклонитися в ноги»
- Цікаво, як ви дивилися гру збірної України в Маріборі? Що було під рукою - валідол чи все ж шампанське?
- Ні, під рукою у мене була склянка з пивом, яка після контратаки на 94-й хвилині змінилась пляшкою міцнішого напою. Дивився в Москві, в закладі свого друга, на великому екрані і при досить великій глядацькій аудиторії. Ті люди, які були в залі, навіть випадкові, теж дивилися футбол і вболівали, між іншим, за Україну, що для мене було дуже приємно. Я коли приїжджав до Києва на похорон Гусіна, мав розмову з Олексієм Михайличенком. Він так трошки здивовано сказав: «А ось «НТВ-Плюс» продовжує показувати матчі українських клубів у єврокубках». Я не дуже зрозумів, що його в цьому здивувало, але думаю, що наш новий канал, який створений не словами, а справами, підкреслив, що політику ми відокремлюємо.
Я радий за Толю Тимощука, нехай він зараз вже не є основним гравцем збірної, але це дуже важлива людина для колективу. Радий також за Андрія Ярмоленка і Женю Коноплянку, бо при всіх своїх особистісних репутаціях, завжди починаються запитання: «А чого досягла команда?» Про Шевченка так багато разів говорили: так, він великий форвард, але де результат його збірної? Результат був у 2006 році - найкращий за всю історію радянського і пострадянського футболу. Дуже радий, що у цих хлопців теж є така візитна картка. Це була найскладніша пара плей-офф. Адже в парі Боснія - Ірландія одна команда виявилася трохи неготова. У парі Швеція - Данія все, за великим рахунком, вирішив один талановитий великий футболіст. А тут зійшлися саме команди, і те, що матч-відповідь більше скидався на бійку, ніж на футбол, це навіть добре.
- Перед матчем у Львові ваш колега Юрій Дудь написав такі слова: «Українці, дорогі, сьогодні щосили вболіваю за вашу збірну». Чи багато ви знаєте своїх колег, які б настільки щиро вболівали за команду Фоменка?
- Достатньо багато. По-перше, я абсолютно точно знаю, що хлопці, які коментували українські матчі, вболівали, природно, за українську збірну, а не за Словенію. Приблизно те ж написав у Твіттері мій колега Дмитро Шнякін. Я ж не написав лише у зв'язку з ось цими останніми історіями і трохи недоречним інтересом до мого скромного твіттера з боку широких мас.
- На Євро у Франції перетнуться українські та російські вболівальники - як би там не старались служби безпеки.Чи загрожує це якимись інцидентами?
- Я не хотів би зараз говорити про паспорти. Неважливо, які паспорти перетнуться. Перетнуться в будь-якому випадку люди, а не паспорти. Я їздив зі своїми українськими друзями в Варшаву і вболівав разом з ними за «Дніпро». Точно так само робив це на матчі Україна - Іспанія чи іграх «Динамо» у весняній стадії Ліги Європи. Я думаю, що у нормальних, адекватних людей все буде нормально. Якісь перетини і негатив будуть - це зрозуміло. На жаль, нічого змінити ми тут не можемо. Хоча можу звернути увагу, що в інших видах спорту Україна з Росією регулярно перетинаються. Ви, напевно, прекрасно знаєте шахову історію, біатлонну історію. Рано чи пізно все одно ж доведеться зіграти і знайти вихід з цієї історії. Дуже сподіваюся, що він буде цивілізованим.
- Повертаючись до теми збірної України. Зараз є два яскраво виражених табори: ті, хто критикують Фоменка, і ті, хто завдяки виходу на Євро готовий пробачити всі образи і залишити Михайла Івановича біля керма команди. Яка позиція вам ближча?
- Я думаю, що Фоменку потрібно подякувати і навіть поклонитися в ноги за те, що в підсумку зробила збірна під його керівництвом. Безперечно, він повинен везти команду на Євро, тому що він домігся цього результату. Те, що буде після Євро - це тема зовсім іншої розмови. Не варто забувати, що, по-перше, у Фоменка досить солідний вік. Чи готовий він йти далі? Буде певне перезавантаження команди, пов’язане з цим. У наступному відбірковому циклі буде важко тому ж Тимощуку, Ротаню, Кучеру і ще кільком гравцям. Команду треба буде створювати заново - це питання, яке повинна вирішити федерація. Мені здається, що тренер в підсумку зміниться. Але говорити зараз про якусь критику Фоменка - недоречно. Хоча за минулі історії, і особливо по матчу з Англією в Києві критичні зауваження він заслужив. Зараз же ситуація інша - йому і команді треба допомогти підготуватися до Євро.
- Багато розмов з приводу входження Андрія Шевченка в тренерський штаб збірної. Чи зможе він, не маючи ніякого тренерського досвіду, дійсно бути корисним нашій команді?
- Ми нічого не можемо сказати, бо Андрій жодного дня не працював тренером. Чи може він бути в штабі? Безперечно! Вже одне його ім'я - це серйозний авторитет для гравців. Та схема, яка виглядає найбільш реалістично: він входить до штабу прямо зараз, півроку працює, а потім буде можливість і у нього, і в оточуючих оцінити цей досвід. Це досить логічний варіант. А ось якими виявляться його тренерські здібності - передбачити складно. Звичайно, великий гравець - це ще не гарантовано хороший тренер. Таких прикладів дуже багато.
- До речі, ви з Шевою вже обговорювали це питання?
- Ні.
- Як оцінюєте шанси збірної України на Євро? Яких суперників бажаєте нам в групу, а яких - ні?
- Це буде новий формат, важко зараз забігати наперед. Те, що Україна повинна боротися за вихід з групи - абсолютно очевидно. Вигадувати, з ким би хотілося, щоб вона зіграла або не зіграла – глибокого сенсу не бачу. Там дуже складно скомпоновані кошики. У третьому практично весь соцтабір зібрався. Зрозуміло, якщо Україні випаде Німеччина - одне місце в цій групі вже буде зайняте. Те ж стосується іспанців. З усіма іншими можна змагатися.
- Що скажете про Марко Девіча? Ви рекомендували його тренерському штабу ще перед матчами зі Словенією, але запрошення до збірної він так і не дочекався.
- Марко - мій приятель і дуже хороша людина. Я не хочу лізти в справи «Рубіна», але, на мій погляд, Білялетдінов несправедливо обійшовся з Девічем. Те, що він зараз повернувся і в якій формі знаходиться - заклик тренерському штабу збірної України звернути на нього увагу. Можливо, дійсно перед стиковими іграми залучати людину, якої давно в команді не було, заново вставляти її в гру збірної, було складно. Зараз є час - півроку для цього.
Девіч володіє для сьогоднішньої збірної України унікальними якостями. Адже якщо ми візьмемо нападників або кандидатів у збірну - Селезньов, Кравець, Зозуля, Гладкий - практично ніхто з них не грає в пас. Вони не займаються конструюванням атак. Девіч хороший саме тим, що він може відійти на другий план, розіграти м'яч. Я думаю, що така людина дуже потрібна. До речі, не один Девіч може бути кандидатом у збірну з нашого чемпіонату. У хорошій формі знаходиться Богдан Бутко. Він досить впевнено грає за «Амкар». Звернути на нього увагу теж варто.
«З Джулаєм я знайомий особисто»
- Наостанок хотілося б запитати, куди ви зникли з «Матч ТВ» на деякий час?
- Мені б не хотілося ворушити цю тему, яка неприємна для всіх. Думаю, що всі ми зробили потрібні вчинки, висновки, і все завершиться нормально.
- У важкий період вас підтримав український коментатор Дмитро Джулай...
- Мені було дуже приємно. Не лише Дмитро, а і Вітя Вацко. Саша Золотогорський теж написав слова підтримки у своєму твіттері. А з Джулаєм я знайомий особисто, дуже добрим приятелем його можу назвати. Напевно, я знайомий практично з усіма українськими журналістами, які мають стосунок до футболу. Тим більше, під час Євро-2008 я працював на українському телебаченні.
До слова, що означає «підтримав»? Підтримувати треба тих, хто опинився у складній і сумній ситуації. При всьому тому інтернет-галасі, який був, думаю, що в ній не опинявся. А бачити, скільком людям ти не байдужий, це, звичайно, дуже приємно.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
