– Василю, ти провів дебютний повноцінний відрізок у дорослому футболі. Які враження від другої половини 2015-го року?
– Можу відразу сказати, що мені є, куди рости. Розумію це і намагаюся постійно прогресувати. В порівнянні з матчами в командах U-19 і U-21, гра за основу суттєво відрізняється. Ліга Парі-Матч є турніром високого рівня і мені подобається виступати в найвищому дивізіоні, адже в кожному турі «Карпатам» протистоять сильні суперники, з якими цікаво грати. Тут не можна діяти впівсили, бути не до кінця сконцентрованим. Дуже вдячний Ігорю Йовічевічу, що повірив у мене і дає мені шанс. Хочу віддячити йому своєю грою.
– Твій перший матч в еліті відбувся у травні, коли ти вийшов на заміну у грі з «Чорноморцем». Ті три хвилини є найщасливішими у твоєму футбольному житті?
– Я запам’ятав той момент на все життя. На поле я вийшов на заключні хвилини, але добре їх запам’ятав. Проте не маю бажання зупинятися лише на цьому. Сподіваюся, що в моєму житті буде ще багато позитивних миттєвостей.
– Про вихід на поле у зелено-білій футболці ти мріяв ще з дитячих років?
– Так, тренер мені завжди казав: «Працюй щодня і колись ти досягнеш висот. Лише в першій команді ти зустрінешся зі справжнім футболом». Так і сталося – треба пройти всі сходинки футбольної драбини і лише в головній команді відчуваєш, що досягнув певного рівня. Футболом я розпочинав займатися у селі неподалік Городка. Старші хлопці часто пропонували поганяти м’яча. Згодом я переїхав до Львова, вступив до карпатівської школи і потрапив у клас до Василя Леськіва.
– Ти провів більше десятка матчів у Лізі Парі-Матч. Проти кого було грати найважче?
– Проти футболіста «Ворскли» Санжара Турсунова. Непросто було проти Марлоса і Едуардо. Срна? Про нього більше може розказати Костевич, адже я грав у захисті, тому з Даріо зустрічався на полі не часто.
– Стосовно твого зіткнення з воротарем «Сталі» Юрієм Паньківим було багато розмов і критичних висловлювань. Що сталося у тому моменті?
– Якщо чесно, то я не бачив, що Паньків так боляче приземлився. Думав, що він просто впав на спину і вдарився. Я попросив пробачення і побіг до своїх воріт. Гравці суперника почали мені щось кричати... Коли глянув на повторі той момент, то зрозумів, що Юрій невдало приземлився. Я не хотів завдавати йому травми і, якби з ним трапилося щось серйозне, мені було б дуже важко на душі.
– Ти уважно слідкуєш за тим, як саме характеризує твою гру преса і що пишуть вболівальники?
– Майже не слідкую за цим. У мене є головний тренер, який завжди підкаже і зверне увагу на мої помилки. Я повністю йому довіряю. Після матчів мені телефонує мій перший тренер Василь Леськів і ми розбираємо мою гру. Врешті-решт, я сам критично ставлюся до своїх дій на полі. Якщо роблю щось не те, то хлопці в команді також підкажуть. Буває, що дивлюся футбольні передачі, але не можу сказати, що це має постійний характер.
– Хто з партнерів підказує найбільше?
– Напевно, Кожанов і Голодюк. Загалом всі старші хлопці постійно щось корисне підказують (посміхається).
– Що скажеш про підтримку львівських вболівальників?
– У мене є кілька друзів серед фанатів, з якими я часто проводжу час. Львівські вболівальники є дуже важливими і для мене, і для команди. Коли вони нас підтримують, то отримую шалене піднесення від цього. Навіть болі не відчуваю. Вони у нас найкращі в Україні. З ними можуть позмагатися лише фанати київського «Динамо». Ми всі дуже хочемо віддячити нашим вболівальникам. Намагаємося зробити так, щоб вони поїздили Європою (сміється).
– Позаду залишився напружений період, що безумовно забрав у тебе чимало сил. Відчуваєш втому?
– В жодному разі. Я провів на полі не так багато часу, тому не можу нарікати на втому. Маю достатньо моральних і фізичних сил, щоб грати у такому ж ритмі. Головне, що є багато емоцій.
– Які плани на відпустку?
– Ще не вирішив. Планував з дівчиною провідати Мар’яна Шведа в Севільї. Але виникли певні проблеми з документами. Тому плануємо вирушити в подорож хоча б Україною.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
