Крім того, Богдан уже забив у Юнацькій лізі УЄФА. Тож настав час читачам офіційного динамівського журналу ближче познайомитися з талановитим гравцем.
- Усвідомив, що стану футболістом, мабуть, ще в шість років, коли почав займатися футболом. Любив його з раннього дитинства, подобалась італійська «Рома», а улюбленим футболістом був Франческо Тотті. Мій старший брат Тарас тренувався в Борисполі під керівництвом Олександра Курилка. Ми з батьком часто приїздили дивитися на заняття, і згодом тренер запропонував мені попрацювати з ними. Я погодився й записався в групу до цього ж наставника. Залучався до занять із хлопцями, на 3-4 роки старшими за мене. Звичайно, грав мало, але цей період багато мені дав. Так я займався кілька років, після чого був запрошений до команди «Княжа» – туди ми теж переїхали разом із братом.
Пробувши років три в «Княжій», отримав запрошення від «Динамо». Після першого кола чемпіонату мене помітив Павло Кікоть та забрав у свою команду, мені тоді було десь 13-14 років. Першу гру за «Динамо» у своїй віковій групі я провів проти «Шахтаря».
- Минулого сезону ви провели вже 20 матчів у складі команди U-21 та забили 8 м’ячів. Непогана результативність як для флангового півзахисника?
- Завжди хочеться ще більше забивати, особливо коли граю в нападі. Це потрібно робити майже в кожному матчі. А якщо не забивати, то слід віддавати результативні передачі. Останні півроку в мене це не дуже добре виходить, але, упевнений, тимчасово, адже я працюю не покладаючи рук. Цього сезону також хочу забити щонайменше вісім м’ячів, поки що маю у своєму активі лише два.
- 8 квітня ви дебютували в першій команді «Динамо», зігравши повний матч чвертьфіналу Кубка України проти «Зорі». Що відчували в той момент?
- Новина, що вийду в стартовому складі, стала для мене несподіваною. Думав, посиджу на заміні, може, вийду на 15 хвилин наприкінці зустрічі. Звичайно, дуже переживав у роздягальні та коли виходив на поле. Перед грою зателефонував батькам. Потім трохи заспокоївся, хлопці підбадьорили, підтримали, сказали, що всі колись починали. Грав на позиції лівого нападника. Мабуть, якби був трохи впевненішим, проявив би себе краще.
- Коли ви дізналися, що потрапите до основного складу? Чи стала ця новина приємним сюрпризом?
- Ще за тиждень до гри ми тренувалися всі разом: дубль і основний склад. Наприкінці заняття Сергій Ребров підійшов до мене й сказав, що я залишаюся з ними. Так я цілий тиждень працював із першою командою. Звісно, було важкувато. Але всі хлопці добре до мене поставилися, підказували. Якось прийшов на обід, до мене звернувся Рауль, запитав, чи я готовий, чи зможу грати. Запевнив, що впораюся, що все буде добре. А в день гри Женя Чумак повідомив, що Ребров мене викликає на бесіду. Думав, він жартує, але потім це підтвердив наш адміністратор Ігор Нечаєв. Бесіда була недовгою, тренер сказав, що я виходжу в стартовому складі, аби не хвилювався, аби грав так, як у дублі. Відзначив, що Вісенте задоволений моєю роботою. Ось так і дебютував.
Надихає той факт, що Сергій Ребров присутній на наших матчах, спостерігає, слідкує. Це така мотивація! Приємно, що він приділяє увагу кожному гравцю, заходить до роздягальні після матчів, дякує. Помітно, що він зацікавлений у молодих футболістах. Раніше подібного не було.
- Цього сезону динамівська команда U-19 стартувала в Юнацькій лізі УЄФА. Які враження від європейського досвіду?
- Чесно кажучи, не очікував такого рівня. Зізнаюся: дуже важко. Не даремно всі мріють пограти в цьому турнірі. Навіть порівнюючи зі збірними 1996, 1997 років народження, у Лізі УЄФА рівень набагато вищий. Сильні гравці, команди... Не думав, що з «Маккабі» буде так важко. Навіть проти «Порту» та «Челсі» було виступати не так складно. Можливо, це через погодні умови, спеку, але ми теж погано дотримувалися структури та зіграли не кращим чином. «Челсі» – чемпіон Юнацької ліги, може, статус вплинув, ми поступилися їм.
Повну версію інтерв’ю з Богданом Михайличенком читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№5)
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
