Ще минулого року нападник міг стати динамівцем, але перехід відбувся лише цього літа. Новачок без проблем влився в команду й став одним із основних атакувальних гравців. Про те, як це йому вдалося, а також про поточні справи та найближчі перспективи була наша розмова для журналу.
- Для мене в «Динамо» головне, щоб команда з моєю допомогою досягала найкращих результатів. Поки все складається непогано: ми показуємо хорошу гру й маємо результат. Ділимо перше місце з «Шахтарем» у чемпіонаті України, пройшли до чвертьфіналу Кубка України, у груповому турнірі Ліги чемпіонів не зазнали жодної поразки…
- Але ж могло бути й краще!
- Ви про гру з «Шахтарем»? Я навіть не можу сказати, що сталося з нашою командою в цьому матчі. Маємо гідно приймати такі програші. Слід дивитися вперед. Ця поразка стала для команди болючим ляпасом, але вона має загартувати та ще більше згуртувати нас.
- На початку минулого року вам довелося залишити Донецьк. Маєте надію що вдасться повернутися?
- Насправді, мені дуже шкода, що так сталося. Ніколи не подумав би, що опинюся в подібній ситуації й утікатиму від війни. Я іноземець, а що говорити про людей, які змушені були залишити свої домівки й усе, що зароблялося роками?.. Мені дуже хочеться повернутися до Донецька, на стадіон та базу «Металурга», але найближчим часом усе ж не ризикну їхати туди.
- Які емоції відчували, коли забили свій дебютний м’яч у Лізі чемпіонів?
- Це було невимовне щастя! Отримав багато привітань, у тому числі й від моїх друзів та колишніх партнерів по «Сантосу», донецькому «Металургу», софійському ЦСКА. Кожен гол у складі «Динамо» є ніби підтвердженням правильності зробленого мною вибору. Я мав багато пропозицій від клубів Китаю, Еміратів, Катару, але щасливий зараз перебувати в Києві та грати за такий великий клуб, як «Динамо».
- Як, маючи невисокий зріст, вам удається боротися з габаритними захисниками, у тому числі й на «другому поверсі»?
- Не завжди потрібно мати високий зріст, аби переграти опонента. Іноді досить зробити на один крок більше або вистрибнути на долі секунди раніше, щоб опинитися першим на м’ячі. Далеко по приклад ходити не потрібно: наш наставник Сергій Ребров теж невисокого зросту, але, коли він грав, захисникам було дуже важко стримати його у штрафному майданчику.
- Чекаєте ще на виклик від тренерів збірної Бразилії чи вже давно втратили надію коли-небудь одягнути футболку національної команди?
- Я щиро вірю, що завдяки виступам із «Динамо» в чемпіонаті та Лізі чемпіонів тренери збірної все ж звернуть на мене увагу. Безперечно, конкуренція дуже-дуже висока, але буду робити все від мене залежне, аби мрія здійснилася.
Минулого року одне з найвпливовіших спортивних видань Бразилії відзначило найбільш талановитих нападників, які виступають у Європі, але ще жодного разу не грали в національній збірній. У цьому списку, окрім мене, були також Роберто Фірміно та Луїс Адріано. Після цього хлопці дебютували в складі збірної, а мене, на жаль, вивела з ладу травма. Я оговтався від неї, проте викликів до збірної не отримував. Але мрію та вірю, що незабаром це все ж таки станеться.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
