Щороку в грудні UA-Футбол формує різноманітні символічні збірні. Кращих по позиціях в чемпіонаті України зазвичай обирали читачі, однак цього разу ми вирішили відійти від традиції і сформувати команду на підставі вражень журналістів, які, скромно зауважимо, не пропустили жодного матчу наших клубів у Прем'єр-лізі, національному Кубку або єврокубках.
Звичайно ж, ми не претендуємо на об'єктивність, будь-яка символічна збірна - це питання смаку. Однак редакція, ризикнемо припустити, все ж таки менше залежна від клубних симпатій і керується в першу чергу ігровими достоїнствами і результатами на полі. Що з цього вийшло, судити вже вам. А починаємо, як завжди, з позиції воротаря.
У році що минає Денис Бойко попри очікування не став першим воротарем національної збірної. Втім, його вини тут немає. Андрій Пятов у складі національної команди грає виключно надійно і підстав змінювати себе Михайлові Фоменкові не дає. Навіть за умови, що в резерві залишається голкіпер рівня Дениса Бойка. Голкіпер, який ледь не самотужки в травні переграв у двох матчах півфіналу Ліги Європи проти «Наполі» одного з найсильніших нападників світу Ґонсало Іґуаїна.
«У минулому сезоні Бойко був фундаментом нашого успіху в Лізі Європи, його гра стала для «Дніпра» надійною опорою» - то слова наставника «синьо-біло-блакитних» Мирона Маркевича. Зважте, що на персональну похвалу тренери стосовно своїх підопічних розщедрюються вкрай рідко. Той же Маркевич цьогоріч робив виняток для двох людей – воротаря Бойка і нападника Євгена Селезньова.
Після завершення фінального матчу Ліги Європи, у якому «Дніпро» поступився іспанській «Севільї» 2:3, Денис непорушно стояв, охопивши обличчя руками на газоні «Народового», впродовж хвилин 15-ти. Одні святкували, інші плакали, обслуговуючий персонал готувався до церемонії нагородження, глядачі переварювали те, що ледь завершилося. І лише Бойко, видається, виглядав спустошеним.
Сезон-2014/2015 був для Дениса феноменальним загалом, але надто – його весняна частина і матчі єврокубків. У дев’яти матчах плей-офф Ліги Європи Бойко пропустив вісім м’ячів, відразу п’ять поєдинків провівши «на нуль». У поєдинках з «Наполі» Денис виглядав непрохідною стіною, пробити яку не вдавалося ні з допомогою наступальної агресії, ні завдяки індивідуальній майстерності. Один лише Іґуаїн виходив з Бойком на побачення чотири рази і щоразу дуелі воротареві програвав.
У варшавському фіналі Денис пропустив тричі, проте винити воротаря бодай в одному з тих м’ячів було б помилкою. Більше того, за рахунку 2:3 Бойко здійснив сейв, який спеціалісти визнали одним з найефектніших у сезоні-2014/2015. То коли по-гандбольному, широким розмахом рук відбив над головою м’яч, вколочений з другого поверху впритул Карлосом Баккою.
«Відсотків 70-80 успіху цьогорічного «Дніпра» - то гра Дениса Бойка, - це вже думка видатного півоборонця дніпрян 80-90-х Володимира Багмута. – Те, що наш воротар творив в окремих матчах Ліги Європи – щось надзвичайне. Власне, талановитим Бойко вважався давно, але стабільності йому бракувало. Думаю, позитивно позначилася на грі Дениса співпраця з тренером воротарів Валерієм Городовим. Я сам грав із Валерієм, знаю, який жорсткий у нього характер, наскільки суворі у нього підходи до роботи. Найперше Бойко додав завдяки Городову в плані психології. Крім того, треба згадати, за рахунок чого сам Валерій свого часу вибив з основи Сергія Краковського. Вдала гра на виходах. Ось тепер і Бойко став у цьому компоненті дуже переконливим. Він вигравав верхові єдиноборства у багатьох майстровитих нападників, зокрема в Іґуаїна. У грі Дениса стало менше зривів, майже зникли невиправдані вибігання з воріт».
Восени Бойкові було складно не менше, ніж решті його партнерів по команді. Фізична й емоційна втома, накопичена після попереднього сезону, втрата трьох провідних футболістів наклалися на кризу у власне клубі. У цей складний період, коли тренер регулярно висловлював бажання піти, а поспіхом запрошені новачки заміною колись ключовим гравцям не стали, воротар залишався однією з тих опор, завдяки яким «Дніпро» не посипався зовсім.
Так, Денис грав вже не так феєрично, як навесні, але зустрічі проти «Шахтаря» в чемпіонаті України, а також проти «Лаціо» в Дніпропетровську і «Русенборґа» в Тронгеймі Бойко провів прекрасно. А гра-відповідь проти норвезців на «Дніпро-Арені» стала для голкіпера своєрідним яскравим фіналом важкого й дуже насиченого року. Яким чином Денис зреагував і відбив запущений на силу Полем-Андре Гелланом з одинадцятиметрової позначки м’яч, збагнути важко.
Зрештою, відзначився Бойко і у вирішальному з точки зору боротьби за путівку на Євро-2016 матчі для збірної України. Відзначився, щоправда, не на полі, але Денисів не дуже пристойний жест на адресу знервованих і від того надзвичайно грубих словенців став своєрідним підсумком до суто ігрової домінації, яку підопічні Михайла Фоменка демонстрували впродовж усіх 180-ти хвилин поєдинків у Львові і Маріборі.
Між тим, конкурентів у Бойка у боротьбі за звання «воротаря року» було вдосталь. Не дарма в продовж 2015-го футбольні спеціалісти в унісон говорили, що хвилювань у нас не може бути стосовно єдиної позиції – воротарської. «Гірник» Андрій Пятов, так само красиво, як Бойко в зустрічі з «Русенборґом», відбивав пенальті у матчі Ліги чемпіонів проти шведського «Мальме», а також в зустрічі відбору до континентальної першості проти іспанців від Сеска Фабреґаса у Києві. Окремо вартує згадати також суперсейв Андрія у поєдинку Словенія – Україна. То коли за рахунку 0:1 на користь суперників П’ятов у дивовижному стрибку вийняв з-під самісінької стійки м’яч після удару головою капітана балканців Боштяна Цесара.
Та Андрій здебільшого виблискував лише у складі збірної, а в клубі Мірча Луческу останнім часом більше довіряє Антонові Каніболоцькому. Натомість досвідчений Олександр Шовковський, котрий ще на початку 2015-го побив усі можливі клубні рекорди «Динамо» за кількістю проведених матчів, за національну команду не грає вже давно, а в зустрічах за клуб у внутрішньому чемпіонаті роботи найчастіше не має. Проте факт залишається фактом: в осінній частині 40-річний голкіпер відіграв 14 з 16-ти поєдинків Ліги чемпіонів і внутрішнього календаря «на нуль».
Та на відзнаку ж Шовковський заслуговував би навіть не через те. Достатньо згадати єдиний матч – кубковий фінал між «Динамо» і «Шахтарем» на початку літа. Ігровий час тоді завершився нульовою нічиєю, а серія післяматчевих одинадцятиметрових розпочалася для киян катастрофічно – після промахів Міґела Велозу і Віторіну Антунеша вони поступалися 1:3.
Ще один точний удар суперника означав завершення боротьби. Та Шовковський спершу відбив удар Тайсона, а потім своєю впевненістю змусив невлучно пробити Ярослава Ракицького. Власне, капітан реанімував команду ледь не самотужки. У серії до першого промаху донеччани виглядали деморалізованими. Шовковський припинив ці страждання, відбивши удар Олександра Гладкого. Подвиг Вічно Першого, котрий тоді проводив 600-й матч у кар’єрі, приніс «Динамо» 11-й, а їхньому воротареві десятий Кубок України.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
