У всіх журналістських звітах, аналітичних програмах практично після кожного матчу львів’ян стержнем для дискусій упродовж усієї першої частини чемпіонату була тема нападника Карпат, а точніше – його відсутності. Тривалішу частину цього відрізку змагань більшість із нас не знала про неофіційну заборону (таке можливо лише у нас) для клубу реєструвати нових футболістів через старі борги. А навіть коли й дізналася, що команда вариться у своєму соку другий сезон поспіль вимушено, все одно час від часу ця «деталь» відходила на другий план, і від команди ІгораЙовічевіча повсякчас вимагали більшого. Однак, якщо зануритися в питання глибини складу, то висновки дозволяють зробити припущення, що результати та якість гри команді восени – максимум, який хорватський наставник левів до своєї честі зумів витиснути з цього добору виконавців.
Звичайно, Карпати та персонально Йовічевіч залишили після себе за підсумками 16 турів масу запитань про справжній рівень та перспективи цих футболістів, у цій команді, з цим тренером. Подекуди навіть виникали питання щодо самовіддачі гравців (як ось в Олександрії чи в окремих ігрових відрізках ще кількох матчів), а цим у Львові занепокоєні після кількох провальних безвольних років найбільше. Втім, мабуть, справедливо було би говорити про те, що і тренер, і окремі молоді футболісти, і команда загалом, знайшли нових своїх симпатиків і принаймні задовольнили постійних своїх шанувальників. Восьме місце – не найгірше, що траплялося з клубом за останні кілька років. Тож відсутність повноти вражень перекриває нестача передумов для об’єктивного аналізу, а також хоч і не цілісні, та все ж світлі плями в грі та результатах на тлі донедавна злиденних за футбольною суттю Карпат.
Чемпіонат почався для левів з поразки в Харкові. Втім, Металіст зразка середини липня та зразка вже навіть серпня-вересня – дві різні команди. Тому Металісту програти було несоромно, хоч і небажано (до слова, то була єдина перемога харків’ян). Зважаючи на амбіції та відносний фінансовий порядок у Львові на тлі клубу Курченка, подумалося, що Карпати вже з першого туру показали – команда не зможе претендувати на більше, ніж звичну середину турнірної таблиці. Втім, наступні три матчі команда Йовічевіча перемагає, перевертаючи все з ніг на голову. І головне питання журналістів до тренера з тепер мало такий вигляд:«зона Ліги Європи – нові реалії та амбіції Карпат?».
Однак, на превелике розчарування вболівальників зелено-білих матч проти Металіста виявився показовішим. Бо він сходу оголив проблему номер один, жити з якою тренеру довелося в постійній боротьбі та пошуку компромісів. Якісного нападника, котрий міг би завершувати доволі непогану роботу команди в конструктиві, не вистачало, як повітря. Ця проблема поступово переросла в тактичну кризу. Нічого дивного, що після серії з перемог Карпати отримали нову – шість матчів без перемог (з них – виліт від Зірки в Кубку країни), і більше команда не перемагала бодай двічі поспіль. Остаточний же хрест на єврокубкових амбіціях (власне, про це могли мріяти вболівальники, Йовічевіч же, здається, залишався реалістом) поставили лобові матчі з суперниками приблизно того ж рівня: Карпати поступилися вдома і Волині, і Ворсклі.
Відтак, коли поглянути на звитяги команди, можна констатувати: леви перекушували горлянки заздалегідь слабшим. Програвали суперникам дещо амбіційнішим та багатшим за складом. Нічого не змогли протиставити грандам, програвши обом з рахунком 0:3. Отож саме перемоги над проблемними Металургом, Чорноморцем і Говерлою, а також над Олімпіком та Сталлю ще на старті сезону дозволяють зелено-білим перебувати в середині турнірної таблиці. Якби команда грала не зі Страшкевичем чи Худоб’яком на вістрі – все могло би бути інакше. Проте Йовічевіч змушений був після відмови від послуг Сергійчука (оренда в Говерлі), використовувати в ролі нападника саме Вадима та Ігоря, з часом – перейти на гру без номінального форварда, а закрити першу частину сезону з Гуцуляком на цій позиції. Власне, нічого екстраординарного й у тому, що жоден гравець команди не зумів за 16 турів забити більше двох м’ячів (Сергійчук у складі Говерли, до речі, забив стільки ж) у той час, коли, наприклад, Хльобас забив чотири рази, а Шарпар – п’ять у десяти матчах ліги. Нічого дивного й у тому, що Карпати не могли замахнутися на більше, бо вся сімка клубів із верхівки табелі про ранги все ж сильніша.
Наразі ж Карпатам важливо зрозуміти всередині керівництва, як клуб рухатиметься далі. Існує невизначеність як із тренером, так і з забороною на заявку нових футболістів. Мабуть, більшість із нас, говорячи про Карпати та Йовічевіча, схильна до того, аби побачити роботу хорвата на чолі до кінця укомплектованої команди. Це дозволило би робити об’єктивні висновки. Наразі ж відповіді на питання про те, чи правильно вчиняє Юрій Дячук-Ставицький та компанія, не бажаючи йти на компроміс із Ігорем Йовічевічем щодо нового контракту, немає, тому що ніхто з нас не знає, який подальший вектор розвитку обрав клуб. Однак те, що за Карпатами взимку цікаво буде спостерігати – факт. Зачин у виконанні команди був інтригуючим та неоднозначним. Хочеться отримати відповіді на всі запитання саме від цього тренера та футболістів у дещо покращених умовах для роботи наставника.
Анатолій Волков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
