Ігор Суркіс: «Загалом охарактеризував би сезон позитивно, але не можна допускати жодної ейфорії»

Нинішня команда – це результат кропіткої роботи тренерського штабу. Напевно, були вивчені помилки, яких припустилися попередники. Ребров – молодий, талановитий тренер. І не просто талановитий, а людина, яка хоче кожен день працювати, вчитися та продовжувати прогресувати.

Під час жеребкування нам випав «Манчестер Сіті». Всі розуміють, що це непроста команда, в якій зібрана достатня кількість зірок. Коли я зателефонував Реброву після жеребкування, він відреагував доволі спокійно – сказав, що підготуємося й хлопчиками для биття не будемо, а будемо боротися. У нас є шанси, й я їх розцінюю як 50% на 50%. Це додає оптимізму не лише мені, але й команді.

Якщо ми заглянемо до історії, в 1999-му році, коли команду тренував великий Валерій Лобановський, я дуже часто приїжджав на базу та питався у хлопців, як їм вдається перегравати такі команди, як «Баварія», «Арсенал», «Реал», «Барселона». А Юра Калитвинцев відповів: «Просто ми готуємося та налаштовуємося на кожен конкретний матч. Головний тренер нас запевнив, що ми нікого не маємо боятися. У нас модель та філософія гри такі, що ми маємо чітко виконувати, про що домовляємося з тренером, а як складеться на футбольному полі, ми побачимо наприкінці матчу». Це й сьогодні є в команді київського «Динамо». Я би не хотів говорити про те, що у нас усе добре, – є ще достатньо проблем із організацією гри, з подоланням масованої оборони суперника, що продемонструвала остання гра з «Маккабі». Хотілося би, щоб і психологічна стійкість у команди була кращою, хоча в цій Лізі чемпіонів із такими серйозними суперниками, вважаю, команда її показала. Я не пам'ятаю, щоб раніше у вирішальній для нас грі, коли рахунок влаштовував, команда в підсумку досягала потрібного результату. Це свідчить про клас та розуміння того, що вони роблять на футбольному полі.

Вважаю, що у футболі не може бути випадковостей, але вони можуть бути в конкретному матчі, в конкретному епізоді. Коли турнір складається з шести ігор, фактор випадковості я відкидаю. З нашими суперниками в Києві ми грали на рівних, але в бік нашої команди ніхто не наважився сказати жодного поганого слова, тому що «Динамо» боролося з першої й до останньої хвилини. Це було видно в матчах і з «Порту», і з «Челсі». Також на виїзді переграли португальців та обидва рази – «Маккабі». Головне, не зупинятися на цьому рівні, а прогресувати.

Все ж таки, у нас були й болючі провали, перш за все, це гра з донецьким «Шахтарем». Можна говорити все, що завгодно, але її було програно за всіма статтями. Якщо раніше у випадку перемоги тієї чи іншої команди ми вдавалися до виправдовувань у вигляді суддівства тощо, то тут нам навіть нема чого сказати. Думаю, ми програли ще до виходу на поле, оскільки з перших хвилин команди «Динамо» не було видно. «Шахтар» – суперник, якому не соромно програти, але зважаючи на те, як програти, як вести гру. Минулого року ми боролися за золоті нагороди у Львові – могли як виграти, так і програти. Але ми грали у футбол, команда боролася. Весь інтерес у тому, щоб глядач, прийшовши на стадіон, не знав, з яким рахунком закінчиться поєдинок, інакше, хто тоді буде ходити на футбол, якщо все буде відомо.

Загалом, охарактеризував би сезон позитивно, але не можна допускати жодної ейфорії. Ми маємо продовжувати боротися та готуватися не до матчів із «Манчестер Сіті», а на весь 2016-й рік, щоб ми могли говорити про прогрес та про те, що якість гри й результат відповідають імені команди «Динамо» Київ.

- У момент, коли приймали рішення про призначення Сергія Реброва головним тренером, ви були абсолютно впевнені у ньому або був присутній елемент сумніву та певного ризику?

- Якщо ви пам'ятаєте, відставка Блохіна сталася після гри з «Шахтарем», коли я порекомендував йому заявити про свою відставку, щоб зберегти обличчя. Причому, я про це сказав Резо Чохонелідзе – мовляв, було б правильно, щоб Олег Володимирович, який уже не керує командою, подав у відставку. В житті я звик, щоб усе було чесно та порядно, все ж таки, людина легендарна, з ім'ям. Він це сприйняв так, що я його звільняю. Але на той момент мені було абсолютно все одно, адже я розумів, що команда перебуває у глибокій ямі. І причина не в одному Блохіні. Блохін був великим футболістом, хорошим тренером збірної. Але у нього щось не склалося: або він дуже цього хотів, або не зміг розподілити свої якості.

Помічником Блохіна був Ребров, який чесно та порядно виконував свою роботу. Я бачив, як сильно він переживає за команду, я бачив у його очах біль, страждання. Але, враховуючи, що він був лише помічником, він не міг прийти до мене та сказати, що все робиться неправильно, потрібно по-іншому. Він і стосовно до Блохіна поводився порядно, й раніше стосовно до Сьоміна. Це свідчить про його людські якості. Я тоді просто замислився: а чи не дати мені йому можливість залишитися до кінця чемпіонату покерувати командою, продемонструвати свої якості, й потім визначитися. Якщо ви вважаєте, що я думав тиждень або два, то помиляєтеся – у мене була одна ніч.

Наприкінці сезону був виставковий матч за Кубок України. Адже Ребров не чарівник – за кілька тижнів він не міг підвести команду до фіналу розіграшу Кубка у всеозброєнні. Але тоді у фіналі я побачив одне: божевільний настрій та команду, яка знала, що вона робить на полі. Тренер бачив модель гри, міг керувати командою, достукатися до футболістів. Навіть не порозумівшись, «Динамо» робило з «Шахтарем» те, що не робила до цього жодна команда «Динамо», хто б її не очолював. Ми пресингували донеччан на їхній половині поля, відходили, проводили не лише контратаки, на які розраховували, а вели свою гру, тобто була стратегія.

Після цього ми з Ребровим зустрілися та спокійно поговорили. Я запитав: «Готовий?» Повірте, Сергій Станіславович не відповів, що так, завтра будуть золоті медалі. Сказав, що буде працювати чесно, що любить цю команду та спробує сам прогресувати з цією командою, теж навчатися. Я сказав, що такий тренер мене влаштовує. Ми потиснули один одному руки та уклали контракт. Найголовнішими умовами, записаними в контракті, були: перемога в чемпіонаті, Кубку та вихід до Ліги чемпіонів. Я, як президент такого клубу, не маю права експериментувати. Йому вдалося. Поки вдалося. Але тепер у Реброва є право на помилку, він на неї заслужив своєю працею, ставленням та працею. Сподіваюся, таких помилок у нього буде якомога менше. Але вони обов'язково будуть. Назвіть мені тренера без помилок. У Моуріньйо, який виграв дві Ліги чемпіонів, хіба немає помилок? Але, напевно, Абрамович тримає його за заслуги, тому що у нього є право на помилку, він легендарний тренер, і я впевнений, що, прийшовши до будь-якої іншої команди, через якийсь час вона буде на вершині.

Дуже важливо, коли є філософія, коли тренер керує по-сучасному та знає, чого він хоче. Я бачу приголомшливий мікроклімат у команді. Іноді навіть хлопці погоджуються відсвяткувати якісь події наприкінці сезону, а не впродовж нього. Раніше після якоїсь події їх можна було побачити в барах або на дискотеках. Зараз вони розуміють, що залишаються дуже важливі ігри, тому все зайве потрібно відкласти та викинути з голови. Загалом, вважаю, Ребров – той тренер, який потрібен київському «Динамо», й якого давно в нас не було. Бажаю йому не зупинятися на місці, рухатися вперед, прогресувати. Ми старіємо, а футбол розвивається й стає все більш динамічним та рухається вперед семимильними кроками. І я вам скажу так – слава Богу, що на даний момент у команди «Динамо» Київ є такий тренер, як Сергій Ребров.

- За рахунок чого «Динамо» буде прогресувати далі, адже конкуренти в національному чемпіонаті лише слабшають?

- Справді, ви маєте рацію, й це є бичем нашого чемпіонату, та й усього, що відбувається у країні. Але всі ми патріоти своєї країни, й повинні сподіватися, що війна нарешті закінчиться, все стане на свої місця, почне розвиватися економіка, й разом із цим, звичайно, буде розвиватися й футбол. Це все взаємопов'язані речі. Не можемо ми розвиватися в той момент, коли економіка падає. Так, конкуренти слабшають, але «Динамо» Київ має тримати марку й перебувати завжди нагорі.

На сьогоднішній момент ми більше уваги маємо приділяти внутрішньому резерву, й саме тому до всіх структур клубу запрошені іспанські фахівці, про що ви чудово знаєте. І це дає свої результати – невипадково команда U-19 також пройшла до наступного етапу Юнацької Ліги УЄФА. З цими хлопцями працює молодий тренер (Унаї Мельгосі Соррильї 39 років – прим.), який сповідує ту ж філософію, що й Сергій Станіславович.

Приміром, уже без перебільшення легендарному футболісту Андрію Ярмоленку знадобилося два-три роки для адаптації в першій команді, оскільки «Динамо-2», за яке він виступав, сповідувало абсолютно інший стиль гри. Для нинішніх хлопців із юнацького та молодіжного складів перехід до першої команди дасться вже доволі легко та безболісно. Звичайно, масового поповнення чекати не доводиться, але навіть якщо кілька людей з'явиться – значить, уже робота виконана не даремно. Посилення необхідно шукати за рахунок наших українських хлопців, якими багата наша земля, навіть незважаючи на те, що відбувається останнім часом, і ми будемо намагатися, щоб команда «Динамо» Київ залишалася на плаву.

Вона такою була апріорі, в першу чергу, за рахунок наших хлопців, і найгучніші перемоги здобувалися саме тоді, коли в «Динамо» грали українські футболісти. Але у зв'язку з тим, що розвалився Радянський Союз, клуб став самостійною організацією, довелося вдатися до запрошення легіонерів. Але, погодьтеся, легіонери бувають різні. Були такі, які просто приїжджали заробити гроші, але в той же час є й порядні футболісти. Згадайте хоча б Вукоєвича, який навіть зараз після кожного матчу «Динамо» пише мені повідомлення на телефон «Браво, «Динамо» Київ!» Це свідчить про те, що, навіть перебуваючи далеко, він залишив у команді свою душу та серце. Якщо після завершення кар’єри гравця в Огнєна буде бажання працювати в якій-небудь якості в нашому клубі, я би із задоволенням працював із такою людиною. Але є й негативні приклади. Не буду називати імен, та я їх і не пам'ятаю вже, але багатьох команда цікавила виключно в контексті заробляння грошей. Але добре, якщо при цьому вони віддають усього себе в тренувальному процесі та на футбольному полі, а коли отримують гроші й не виконують того, що від них вимагається, – ось це вже погано.

Особисто для себе я зробив висновок, що краще довіряти українським футболістам, які нехай поступаються у класі легіонерам, але до них можна знайти підхід, ніж наполегливо ставити й чекати результату від іноземця. Назвемо Рибалку, Сидорчука, Гармаша – тих футболістів, які формують середню лінію. При цьому Велозу, гравець національної збірної Португалії, не завжди потрапляє до основного складу. Ось це мені імпонує, й, швидше за все, найближчим часом у нас буде саме такий шлях розвитку.

- Це було відзначено й у світових ЗМІ, які порахували, що за кількістю своїх вихованців, які грають на найвищому рівні, «Динамо» посідає шосте місце у світі...

- Випадково на шостому місці не опиняються, цей показник про щось свідчить! У першу чергу, необхідно сказати слова подяки тим людям, які працювали та працюють в Академії протягом довгих років – і колишньому директору Академії Анатолію Шепелю, й нинішньому очільнику Олександру Іщенку. Звичайно, не завжди складалося, але це робочий процес. Не можна так, що ми зараз відкриємо школу, й у нас відразу з'являться молоді таланти. Для того, щоб вони виросли, спочатку жінки мають народити, потім ми маємо їх виховати, привести до школи та навчити тому, що вони будуть робити на футбольному полі. Школа почала давати плоди, й якщо раніше ми захоплювалися появою однієї-єдиної «зірочки», то зараз я дивлюся, що в кожній команді є свої лідери. Футболістам із команди U-19 я сказав, що вони зробили хорошу роботу, але сьогодні можна посвяткувати, а завтра вже необхідно ставати до роботи. Якщо вони не поїдуть засмагати на Мальдіви, а будуть продовжувати вдосконалюватися та працювати над собою, то в них будуть хороші шанси через якийсь час вписатися до першої команди. Якщо раніше цей шлях був закритий, то зараз у них усі карти на руках, варто лише скористатися цим моментом. І я буду тільки щасливий, якщо будуть грати наші українські хлопці.

- Неозброєним оком помітно, що у нинішнього молодого покоління немає страху в очах та тремтіння в колінах. Зокрема, це було помітно в матчах проти чинного переможця Юнацької Ліги УЄФА – лондонського «Челсі»...

- Абсолютно правильно ви відзначили. Я був присутній на виїзному матчі з «Челсі», який проходив на навчально-тренувальній базі клубу. Ви бачили, яка кількість полів там, яка створена інфраструктура... Лише від однієї думки, побачивши це все, хлопці можуть загубитися. Так, у нас менше тренувальних полів, але умови не гірші, ніж у Лондоні. Не 30 полів, як у «Челсі», а десять, але й цієї кількості цілком достатньо для того, щоб молодь працювала та прогресувала.

Після приходу на посаду головного тренера Сергія Реброва основна база відкрита для всіх, і сюди можуть прийти на відновлювальні процедури як гравці першої команди, так і молоді футболісти. Клуб – це одне ціле, без поділу на команди та віку. Зараз 15-річний хлопчик може спокійно підійти до того ж Ярмоленка або Шовковського, й поставити ті питання, які їх цікавлять. Якщо раніше до гравців основної команди доступу практично не було, й навіть за тренуваннями не можна було спостерігати, то зараз це єдиний механізм, і це мені імпонує. Нинішні молоді хлопці мають розуміти, що вони повинні прагнути до того, щоб у майбутньому виходити на поле НСК «Олімпійський» в основному складі «Динамо» Київ та слухати оплески вболівальників на свою адресу.

- В Інтернеті проскочила інформація, що винуватців конфлікту на домашньому матчі з «Челсі», який призвів до триматчевої дискваліфікації стадіону в єврокубках, вже знайдено та заарештовано. Чи будуть оголошені громадськості їхні імена?

- На даний момент ми подали апеляцію до УЄФА. Ми практично розібралися з тим, що там сталося насправді, й можу вас запевнити, що расизму там не було – це суто хуліганство. І ось через купку цих негідників змушені страждати справжні віддані шанувальники «Динамо» Київ, які не можуть прийти на стадіон, щоб підтримати свою рідну команду.

Я дуже розраховую на порядних чесних уболівальників, особливо це стосується ультрас, які завжди займають три-чотири сектори на «Олімпійському». Адже з ними у нас також були проблеми, але після того, як нам уже одного разу довелося грати один матч у єврокубках без глядачів, у нас із ними не було жодного конфлікту, з їхнього боку не було жодного фашистського гасла – нічого такого, за що УЄФА могло би зробити нам зауваження. Зараз же, повторюся, через купку негідників справжні вболівальники позбавлені можливості підтримати команду в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів.

Зі свого боку, ми могли би просто з цим змиритися, але у футбол ми граємо для вболівальників. Команда хоче бачити повні стадіони! Достатньо того, що на матчах чемпіонату України хлопці бачать порожні трибуни. Саме тому ми подали апеляцію. Відразу скажу, що махати шашками ми не можемо, – ми можемо лише просити, якщо треба, клястися, що це було в перший та останній раз. Але я поклястися можу за себе, за співробітників свого клубу, які будуть сидіти та щиро вболівати за команду. Навіть за ультрас можу поручитися! Але як я можу заприсягтися за купку якихось негідників, які приходять виключно для того, щоб зірвати матч?!

Ми знаємо, що три людини затримано, й вони перебувають під слідством. Не знаю, сидять вони чи ні – я же не співробітник правоохоронних органів. Їхні імена відомі, вони будуть опубліковані, громадськість буде знати про це – нехай люди не хвилюються. Ми маємо боротися з цим усі разом, і якщо якийсь негідник починає провокувати на трибуні, то десять, двадцять, сотня порядних людей, які сидять поруч із ним, мають його заспокоїти, вивести до виходу та здати стюардам. Якщо буде така філософія – тоді все буде гаразд, а ні... Ви же розумієте, що це не лише проблема «Динамо» Київ. Я був обурений, коли дану проблему намагалися перевести в ракурс того, що наш клуб не працює з уболівальниками, що у нас на стадіоні чиниться беззаконня, співробітники не працюють, й як узагалі таке могло статися.

Ви знаєте, я довго думав про цю проблему, хотів зрозуміти справжню причину того, що відбувається. І я не знайшов виходу. Адже ми не можемо біля кожного місця посадити людину від клубу, яка буде стежити за порядком. Зараз точно відомо, що потерпілий згодом молодик зняв бійку на телефон, і після відмови стерти дане відео був побитий. Тобто, має місце проста побутова ситуація, й потрібно кидати всі сили на боротьбу з цими проявами.

Але тут приходить рішення по збірній. І це вже не Суркіс із «Динамо» Київ, а Федерація футболу та вся країна. А ви можете собі уявити, що один негідник приїде з національною командою на чемпіонат Європи до Франції, де сьогодні все так напружено, з яким-небудь фашистським значком – що буде тоді... Таке враження, що вони народилися не в нашій країні, що це бидло, вибачте за жорсткі слова, яке потрібно ізолювати від суспільства. Через них справжні вболівальники змушені були вболівати за команду, сидячи по барах, а тисяча найвідданіших зустрічали команду на під'їзді до стадіону, щоб хоч якось підтримати хлопців. При цьому було доволі багато представників правоохоронних органів, але не було жодного інциденту, жодної сутички, оскільки співробітники поліції розуміли, що люди прийшли просто підтримати свою команду. Ніхто не став гасити фаєри – відстояли, поаплодували, після чого розійшлися по барах для перегляду матчу.

Ось такими й мають бути справжні шанувальники команди. Звертатися потрібно саме до них, до наших ультрас, щоб вони допомагали нам виявляти свавільників. Більше того, я казав своїм співробітникам та призначеному мною віце-президенту, що, можливо, ультрас самі дадуть мені людей, які будуть допомагати стежити за порядком, щоб не покладатися на стюардів «Олімпійського», куди наймають родичів, бабусь-дідусів. Після цього інциденту протягом 15-ти хвилин ми могли знати, хто це, вивести їх із трибун, представити делегатам УЄФА та відразу допитати – й у такому разі, я впевнений, ми навіть штрафу могли би уникнути. Але сидять там, вибачте, нероби, які пропонують, наприклад, ізолювати сектори... Чиста маячня! І ось так усе наше суспільство: один скаже, інший підхопить – і підуть чутки. Усе це й викликає в мене обурення.

- Могли би ви назвати кілька матчів минулого сезону, які можна вважати зразковими, еталонними? Прогрес кого з гравців вас найбільше вразив?

- Мене вразив прогрес майже всієї команди. Я не можу виокремити жодного гравця, тому що один гравець без команди нічого з себе не представляє. Якщо є команда, й є лідер, яким зараз, погодьтеся, у нас є Андрій Ярмоленко, при цьому всі працюють на лідера, а він – на командний результат, тоді це справжня команда.

А якщо лідер працює лише на себе, то він уже не лідер, оскільки він працює проти своєї команди. Тому я вважаю, що наша команда – це цілісний механізм. Лідер нашої команди – Ярмоленко, буду говорити про це відверто. Саме тому я залишив його в команді під час літнього міжсезоння, незважаючи на весь тиск, який на мене чинився. Розумію, що було причиною цього тиску – як внутрішня конкуренція, так і зовнішня. На сьогоднішній день Ярмоленко складає кістяк нашої команди, й навіть пан Луческу визнав, що Андрій зараз веде за собою київське «Динамо». Але він веде вперед команду, а команда – його.

Найяскравіший матч – це, мабуть, гра з «Порту» в гостях. Гідних ігор було багато, але ця, остання, найбільше запам'яталася. Якщо команда буде продовжувати грати з таким настроєм та якістю, як у тій грі, діючи компактно та швидко переходити з оборони до атаки, то, я думаю, ми можемо далеко просунутися з цією командою. Так, помилки, звичайно, були, але, повірте мені, потенціал цієї команди далеко не вичерпаний, адже там грають переважно молоді хлопці. Так, можливо, хтось піде, на якійсь позиції нам доведеться посилитися іншим футболістом. Але найголовніше, що в нас є кістяк команди.

А хороших матчів у цьому році було достатньо. Можна згадати й домашній матч із «Евертоном», і в Ліверпулі в нас була не провальна гра, хоч ми й програли. І з «Генгамом», коли ми програли в меншості в гостях, але в Києві вирішили питання на власну користь. Проте вистачало й невдалих матчів. Ми маємо називати речі своїми іменами. Це й матч проти «Фіорентини», в якому нам завадив страх, хоча я впевнений, що ми були готові проходити «Фіорентину». Це й гра з «Шахтарем» у чемпіонаті, в якому нам завадила недостатня підготовленість, я би навіть сказав, якесь «шапкозакидництво». Але тоді в нас не було оптимального складу. Це єдине, на що я роблю послаблення для себе. Не грали Рибалка та Хачеріді, а вони на сьогоднішній день є нашою основною віссю. Це провідні виконавці, які впливають на гру всієї команди. Наприклад, заберіть у «Барселони» Мессі – можливо, на грі це не позначиться. Заберіть Мессі та Неймара – це вже буде трохи інша команда. Але заберіть ще й Іньєсту – і це вже буде зовсім інша «Барселона».

Я вам більше скажу. Дуже непросто стати такою великою командою, як «Барселона». Можна скільки завгодно кричати, що наша мета – виграти Лігу чемпіонів та що ми привеземо Кубок до Києва. Можна говорити все, що завгодно. Не розумію, для чого про це говорять наші конкуренти. Потрібно йти від матчу до матчу, й тоді, можливо, нам підкориться така висота. А який сенс просто обіцяти?! Я на даний момент не бачу, що ми виграємо Лігу чемпіонів.

Я не кажу, що в нас для цього недостатньо сильна команда, недостатньо досвідчений головний тренер або слабка фінансова складова. Не бачу цього лише з однієї причини: наші хлопці не можуть грати по 30 матчів на рік на повних стадіонах, за шаленого ажіотажу та уваги преси, як у тій же Англії, де складно сказати, який для них матч важливіший – Ліги чемпіонів або Прем'єр-ліги... Там без проблем усі грають за цього тиску та повних трибун. А у нас триває матч чемпіонату країни, й тисяча людей сидить на трибунах. Звичайно, потім буде важко, хвилююче.

Наведу простий приклад: уявіть, у театрі актор виступає перед порожнім залом – мова аж ллється. І тут він відразу виступає за аншлагу, всі йому аплодують, уся увага на нього... І він від хвилювання забуває першу ж фразу.

- Тренери команд англійської Прем'єр-ліги вважають перемогу в ній пріоритетнішою, ніж навіть у Лізі чемпіонів. А які пріоритети в «Динамо» на сьогоднішній день?

- Я вам поясню, чому вони так кажуть. У них такий телевізійний пул, що якби в нас було подібне й така різниця між першим та другим місцями, ми би теж розставляли пріоритети на користь перемоги в Прем'єр-лізі. А в нас телевізійний пул дорівнює практично нулю. ливо, для інших клубів ці суми щось значать, але на формування бюджету нашого клубу він не впливає абсолютно жодним чином. Тому, звичайно, наш пріоритет – якомога далі пройти в Лізі чемпіонів. Ніхто не приховує, що, насамперед, це фінансова складова, причому не лише для клубу, але й для самих хлопців. Вийшли з групи – звична річ, отримали від клубу преміальні. І ця стимуляція буде поширюватися й на наступні етапи.

Без сумніву, виграш будь-якого європейського трофею престижний, особливо для клубу зі Східної Європи. Ліга чемпіонів та Ліга Європи абсолютно не ті, що були п'ять або десять років тому – й із фінансової точки зору, й із точки зору телевізійного пулу.

- Ви казали, що пріоритетним завданням на майбутнє трансферне вікно є збереження нинішнього складу. Наскільки це складно зробити в нинішніх умовах?

- Зберегти склад – це правильне рішення, оскільки ми вже знаємо, на що здатний цей склад. А, купляючи будь-якого іншого футболіста, ми бачимо лише ім'я та контракт, а як він буде виглядати на футбольному полі, виступаючи за наш клуб, ми не можемо знати. Він може бути відоміший за тих гравців, які є, але підійде він під нашу модель гри чи ні, я сказати не можу. Ось Юнеса Беланда я вважаю дуже сильним футболістом, але він сам усе пояснює тим, що звикнув грати по-іншому. Але він має працювати на команду, якщо хоче бути в команді, а не хоче – значить, буде грати той гравець, який на даний момент сильніший. Але у нього є чинний контракт, який він має виконувати.

Зберегти склад насправді дуже складно. Можливо, під час зимового, коротшого вікна, не буде таких уже масових пропозицій. Але нашу команду вже добре знають, і, запевняю вас, за багатьма пильно дивляться. Влітку утримувати гравців ще складніше. Пріоритет на сьогоднішній момент – зберегти склад, не відпустити жодного футболіста, при цьому не тримаючи в «золотій клітці». Але якщо до когось буде підвищений інтерес, відпустити вже влітку, підписавши із зацікавленим клубом попередню угоду. Мотивація дуже проста – якщо це топ-клуб, то він, найімовірніше, пробився до весняної стадії єврокубків. Отже, європейський сезон для гравців, заявлених за нас, у разі переходу буде для них завершено. Якщо це не топ-клуб – який сенс міняти на нього «Динамо», яке грає у плей-оф Ліги чемпіонів?

Багато хто критикував мене за продовження контракту з Ярмоленком – мовляв, мотивація у нього буде не та... Дай Боже, щоб у кожного футболіста була така мотивація, як у Ярмоленка зараз. А ще порядність, як у Андрія, що теж дуже важливо.

- Якщо за гравця вашої команди пропонують великі гроші, що втримує вас від продажу?

- Нічого, окрім результатів та успіхів команди, які дають радість уболівальникам. До того ж, у клуба є стратегічні цілі. Ми йшли до цього дуже довго. Довірилися всі разом молодому амбітному тренеру. У нього все складається. І вирвати з його команди влітку Ярмоленка, коли «Динамо» забезпечило пряме потрапляння до Ліги чемпіонів, – це все одно, що відрізати у Реброва один палець на руці. Я це апріорі не міг зробити. І Ярмоленко це зрозумів. Я довів, що йому варто залишитися. З Андрієм спілкувався не лише я, але й мій брат. А це чоловік мудрий, більше пізнав у футболі, ніж я. Нам вдалося довести йому, що існує щось вище, патріотичніше, ніж піти пограти десь у Європі, причому за менші гроші, ніж ти отримуєш у рідному клубі.

Ми поважаємо твоє бажання грати на новому, більш якісному рівні. Але ти спочатку допоможи команді, кістяк якої створювався навколо тебе. Адже ти сьогодні лідер. Завжди в команді був лідер. Був Саша Шовковський лідером, свого часу Шевченко був лідером, Андрій пішов – став Сергій Ребров лідером. У будь-якій команді є лідер, і команда це визнає. Лідер може бути більш грізний та авторитетний, наприклад, як Лужний, якого побоювалися всі. А Ярмоленко – сучасний лідер. І він це сам зрозумів та підписав контракт. Розумні люди розуміють, що торгів не могло бути. Якщо б на нього тиснули або якимось чином впливали, він би підписав контракт на півроку або на рік. Але він підписав контракт на п'ять років. Ми потиснули руки. Буде пропозиція, яка влаштує Андрія, – ми домовимося!

- Тобто ви, як президент клубу, пішли на фінансові втрати заради стратегічних цілей команди...

- А ви подивіться на це з іншого боку – можливо, я, як президент клубу, навпаки, заробив? Адже на місце Ярмоленка мені довелося би придбати іншого футболіста. А нам потрібен футболіст якщо не такої ж якості, то ненабагато нижчої. І, можливо, довелося би витратити не один десяток мільйонів, щоб знайти такого футболіста. Адже ми багато купували нападників після того, як пішов Андрій Шевченко, але так і не знайшли такого ж.

Якщо сам футболіст не проти, якщо він готовий працювати на команду, можливо, не всіх та завжди варто продавати?! Тут дві сторони медалі. Але коли на мене тиснуть, то створюють зворотний ефект. На мене цей тиск не діє. На одній із телепередач сидить колишній гравець київського «Динамо» та не втомлюється повторювати про те, що ми нікого не відпускаємо. Він каже, що і його особисто свого часу хотів придбати якийсь закордонний клуб... Я перед усією футбольною громадськістю готовий дати слово й навіть заприсягтися, що щодо нього ніколи не було жодної пропозиції, тому що п'яниць західні клуби апріорі не купляють. Невже ви цього не розумієте?!

- Зараз усе складніше запрошувати до України хороших гравців із зарубіжжя. Які аргументи ви наводите, щоб переконати їх перейти до вашого клубу?

- Якісного хорошого гравця завжди було нелегко придбати. Зараз виникли додаткові труднощі. Влітку ми збиралися підсилитися ще одним гравцем не з України, але отримали однозначну відмову. Люди дивляться на загальну ситуацію. Сьогодні є Інтернет, натиснув кнопку – та прочитав, що в сімох сотнях кілометрів від Києва на території країни точаться військові дії. У людей це викликає побоювання. Давайте сьогодні не будемо говорити про те, як мені це вдається. Важливіше те, що я надіслав меседж нашим українським футболістам – у вас є шанс. Чи буде цей шанс за рік або два – я не знаю, тому що все йде вперед, усе розвивається. Давайте будемо робити все можливе для того, щоб краще заграли наші хлопці, щоб мені не доводилося когось вмовляти їхати до України та грати за нашу команду.

До речі, для чого потрібно вмовляти? Ось Гонсалеса не довелося вмовляти. Президент «Базеля» казав, що мені важко буде переконати гравця, адже він зараз грає уШвейцарії, а у нас у країні зараз усе складно. Але я поговорив із Дерлісом, і цей хлопець мені сказав, що його нічого не лякає, адже у нього на батьківщині теж не завжди спокійно та благополучно, й що він хоче прогресувати та грати в команді, яка ставить перед собою найвищі цілі. Він підписав контракт, почав грати, й по його очах я бачу, що він дійсно хоче прогресувати та розвиватися. Ми втратили дуже сильного Ленса, за якого ми, до речі, отримали дуже хорошу грошову винагороду, але хотіли залишити під Лігу чемпіонів. Але я навіть не знаю, проявив би себе Ленс так яскраво, як цей хлопець. Він забив вирішальний м'яч у Португалії, зробив дві гольові передачі в Ізраїлі. Він дав нам можливість говорити про те, що в нас є майбутнє наступного року.

- Нещодавно в рамках програми «На відстані витягнутої руки» пройшла зустріч уболівальників із Александаром Драговичем. У ній, коли питання стосувалися можливого трансферу, Александар парирував: «Стривайте, я граю у клубі «Динамо» Київ! Тут створені всі умови для гравців, щоб зростати та прогресувати»...

- Є хлопці, так виховані батьками, які досягають успіхів. І в футбольній кар'єрі, й після її завершення. Згадайте Вукоєвича, дуже розумний хлопець, у нього завжди було «динамівське» серце. Так само, як і Срна в «Шахтарі». Драгович, Данило Сильва – це легіонери, які для мене, немов українці. Я їх не поділяю за національністю. Той же Теодорчик, до речі... Він отримав травму, але руки не опустив, відновився. Я не здивуюся, якщо через певний час Лукаш заграє та витіснить зі збірної Польщі того ж Левандовські. Це дуже сильний нападник, різнобічний. Якщо пам'ятаєте, в матчі з «Евертоном» вийшов та нам сильно допоміг. Зараз Ребров йому знову почав довіряти. Якщо такі легіонери будуть грати в «Динамо», будуть так любити Україну, й до них додати наших, українських хлопців, запевняю, в нас буде дуже хороша, боєздатна команда.

- Марко Рубен у чемпіонаті Аргентини забив 21 м'яч у 30 іграх, був визнаний одним із видань найкращим гравцем чемпіонату. У «Динамо» є плани щодо його повернення?

- У «Росаріо Сентраль» є право викупити контракт Рубена. Якщо вони ним не скористаються, футболіст повернеться до «Динамо». Просто так в Аргентині не забивають по 21 м'яч та не стають найкращим гравцем! Якщо раніше я міг мати питання до селекції, то зараз у мене таких немає. Візьмемо Мехмеді з «Байєра» та Раффаеля з «Борусії» Менхенгладбах, того ж Рубена. Ці гравці були в «Динамо», але з якихось причин не підійшли тренерському штабу Блохіна. Також за його наполяганням були придбані Селін та Безус, яких у команді вже немає. У пресі пишуть про погану селекцію, президент купляє кого не треба... Я взагалі готовий нікого не купляти, звільніть мене від цього. Нехай грають наші! Але якщо зараз перераховані вище гравці на провідних ролях у сильних чемпіонатах, значить, селекціонери привезли якісних людей. Тренери не змогли ними скористатися. Футболісти пішли з «Динамо» до того, як Ребров став головним тренером. Мені Сергій Станіславович каже, що у нього грав би й Мехмеді, й Раффаель. Продаючи їх до Німеччини, ми хотіли повернути лише те, що на них витратили. Тому саме селекція працює точково та вивірено, до неї в мене немає претензій. Усе узгоджується з Ребровим. Сказали придбати Антунеша або запросити Мораеса – все зробили. Я дуже радий, що Жуніор грає в «Динамо», у нього позаду період адаптації.

- На зорі незалежності України меценати підставили плече футбольним клубам, зробивши з них добротні колективи. Але потім такий принцип почав давати збій, один за одним зникали «Таврія» та «Арсенал», «Кривбас» та «Металург» Д, є проблеми навіть у «Металіста» та «Дніпра». Якщо такий тренд збережеться, залишаться лише «Динамо» та «Шахтар»...

- Ми з корабля, як кажуть, втечемо останніми (сміється). Подивіться, я же не можу впливати на клуби, в яких виникли проблеми. «Динамо» та «Шахтар» не можуть утримувати клуби, які грали би з нами у піддавки. Та й такий чемпіонат нікому не потрібен. «Дніпро», думаю, стабільний, із фінансової складової там усе гаразд. Злетіли високо, а падати боляче. Потрібні якісь виправдання гравцям та тренерському штабу, я через усе це проходив. Усі виплати будуть зроблені, там немає жодних проблем. Про «Металіст» я вже раніше казав: людина, яка незрозуміло чим займалася в нашій країні, придбала команду рівня «Металіст». У мене, у мого брата були непрості стосунки з Ярославським. Але я про його рішення про продаж клубу дізнався першим, у нормальній дружній бесіді. І був із цього дуже засмучений. Чим більшою у нас у футболі буде конкуренція та чим більше буде таких Ярославських – тим сильнішою стане й наша команда. Ті уроки з поразок, які ми отримуємо у внутрішньому чемпіонаті, підуть на користь в єврокубках. Сьогодні таких уроків нам отримувати немає звідки, хіба що з матчу «Динамо» – «Шахтар».

- Як існувати в такій ситуації, як жити далі?

- Федерації футболу та Прем'єр-лізі потрібно провести оцінку справ у нашому футболі, розібратися, що у ньому відбувається. Той же «Металіст» може підтримати голова області та мер міста, забезпечити йому умови для тренувань. А зарплату гравцям знайдуть можливість платити місцеві бізнесмени. Тоді цю команду буде збережено. Леонід Климов правильно вчинив, ще до початку чемпіонату – клуб переглянув стратегію, існує відповідно до бюджету. Мало того, якщо завтра в «Динамо» виникне така ж ситуація, я теж про це кажу публічно. Але не можна дозволити собі не платити людям заробітну плату при чинних контрактах! Ярославський продав команду цілком, разом із чудовими футболістами. Усе, що він створив за довгі роки. Він любив футбол, із нічого створивши велику, як для Харкова, команду. Мені важко говорити за всіх. Але якщо в чемпіонаті буде десять боєздатних команд, значить, нехай буде десять. Рано казати про структуру чемпіонату, не знаючи, хто у ньому буде брати участь. Зберігаємо загалом наш футбол та сподіваємося, що завтра буде краще. Що країна піде до Європи, буде квітучою державою. Не знаю, скільки для цього потрібно часу, але ми на це сподіваємося.