Гра та результати команди в першому півріччі змусили всіх ставати на чийсь бік: чи то керівництва клубу, чи то Мирона Маркевича – настільки все було проблемно та складно, бо команда та клуб у цілому нагадували руїну. Вибір першого варіанту був і залишається простим і звичним, бо ж менеджмент Дніпра та особисто його генеральний директор, як, власне, уособлення менеджменту впродовж багатьох років викликають у вболівальників почуття, близькі до розчарувань та особистісної відрази. Списати ж усі негаразди на тренера – тривалий час це здавалося ознакою тупості (ну як можна у чомусь звинувачувати самого Маркевича в таких нелюдських умовах для роботи?!), десь усередині першої частини сезону про це вперше заговорили вголос, а по завершенні півріччя, коли на фінішній прямій Мирон Богданович майже щодня розповідав, як все погано в Дніпро і що він тут ні до чого, думки всіх зацікавлених остаточно розділилися навпіл: одні не перестають цькувати менеджмент клубу на чолі з власником, але при цьому дуже обережно захищають тренера, інші – цькують і тренера, і Стеценка, і Коломойського, і футболістів. Причина всьому – повний футбольний занепад Дніпра у всіх проявах функціонування клубу та команди.
По правді кажучи, вся неоднозначність ситуації в Дніпропетровську проглядалася в «каждому» кадровому рішенні по комплектації складу, в «каждому» інтерв’ю Маркевича, в «каждому» матчі команди восени. Ще влітку було очевидно кілька речей: по-перше, склад команди справді збіднів і керівництву з цим неодмінно потрібно було принаймні спробувати щось робити своєчасно. По-друге, попри всі заяви Маркевича, в умовах такого чемпіонату, він був зобов’язаний поставити на когось із молоді Михайленка. По-третє, зважаючи на всі кадрові проблеми, тренер повинен був як ніколи уважно оцінити можливості кожного з футболістів, у яких є контракти з клубом, і обрати ігровий вектор розвитку команди, який дозволяв би витиснути максимум із футболістів.
Однак прорахунки супроводжували топ-працівників Дніпра у всіх аспектах: боси зуміли назбирати новачків вже восени в розпал сезону. Маркевич, «виявляється», не хоче працювати з молоддю, бо «не для цього приїхав у Дніпропетровськ», а те, як мучилася команда, маючи в своєму складі насправді не таких уже й поганих гравців, інколи викликало навіть співчуття. Так само залишила чимало запитань селекційна робота клубу: Дніпро позбувається Кравченка та навіть не звертає увагу на Політила, хоча саме в центрі поля відсутня конкуренція. Пізніше два Сергія приїдуть у Дніпропетровськ і з допомогою Шарпара переграють дніпропетровський трикутник середини поля. Весь цей час Маркевич рапортує, як не вистачає Федорчука, котрий став стрижневим виконавцем, але нещодавно клуб вирішує не продовжувати контракт із Валерієм. Клуб підписує Бабатунде, у котрого був чималий простій, а Кобахідзе в той же час видає прекрасний старт нинішнього сезону. При цьому тренер вирішив обходитися без молоді, обмежившись кількома спробами надати мінімальний ігровий час Блізніченку (1 вихід у старті, 1 – на заміну) та Баланюка в Кубку. Сам тренер наприкінці сезону визнав, що Дуглас заявив про бажання залишити клуб, а тому він і грав бездарно. Однак Чеберячко при цьому протирав штани на лаві, Чигринський частіше виходив у проблемній опорній зоні, а Сваток не зіграв жодної хвилини за першу команду. І список цих дивних рішень – якщо ще й згадати результати роботи селекційної служби із запрошенням новачків – можна продовжувати, здається безкінечно.
Команда в першій частині сезону видала всього два гідні поєдинки: проти Шахтаря та Сталі. Проте були поразки від Зорі, Ворскли та Волині, бездарні поєдинки з Олімпіком та Чорноморцем. І саме ці матчі показали, що рівень Дніпра нині близький до рівня Ворскли та Волині, а не Динамо та Шахтаря. Нічого дивного, що результат цих страждань – місце позаду Зорі в таблиці із солідним відставанням, та Волинь, що дихає в потилицю. Звісно ж, пам’ятаємо й про безнадійний виліт із Ліги Європи.
Тепер Дніпру, мабуть, варто зосередитися не на пошуку винних (це вже у всіх у печінках), а на пошуку вирішення проблеми. Цілком можливо, вихід із цієї ситуації – розірвати контракт із Маркевичем. Менш вірогідний варіант – залучення мільйонних інвестицій на трансферну кампанію. Проте в будь-якому разі хтось має взяти на себе відповідальність ухвалити кардинальні рішення. Інакше Дніпро ризикує написати чорну сторінку у своїй історії.
Анатолій Волков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
