— Михайле Івановичу, ви вже вдруге перемогли в нашому опитуванні щодо тренера № 1 України!
— Дякую за визнання! Не скажу, що аж надто серйозно сприймаю подібні конкурси, але, очевидно, якесь суспільне значення вони мають.
— Паралельно нам дві інстанції — АСЖУ й Держкомспорт — визнали вас провідним спортивним наставником 2015-го.
— Лишень уявіть, яку величезну роботу я провів за 12 місяців: скількох різних людей переконав, що голосувати потрібно саме за мене!
— Упродовж святкової теми: на новорічно-різдвяні канікули звично вирушите до Сум?
— Правильно, традицію не змінюю. Бо ніде так не відпочиваю душею, як із родиною, вдома, на моїй малій батьківщині.
— Невже вам не хочеться (тим паче, після такого складного року), як кажуть, «змінити обстановку», певний час побути з іншими людьми серед інших пейзажів?!
— Не хочеться. Якби ви знали, скільки разів я за своє професійне життя — й футболіста, й наставника — «змінював обстановку»! І коли грав, і коли тренував клуби — все зливалось у суцільну «подорож»: міжсезонні збори, заїзди на базу перед матчами на кілька днів, потім, власне, ігри з перельотами… Скільки домашніх, сімейних свят пропустив… Тепер цього не надолужиш, запізно, проте я все ж намагаюсь.
— Крихту історії: єдиним великим турніром для збірних, у якому ви брали участь, була монреальська Олімпіада 1976-го. Радянська команда взяла тоді «бронзу», проте всі розраховували на «золото». Первинноюпричиною визнали невдалу підготовку, складену дуетом наставників, які, мовляв, перетренували підопічних. Може таке трапитися сьогодні?
— Добре пам’ятаю той турнір, зокрема, програний півфінал із Східною Німеччиною, коли на поле вибіг хлопчина у вишиванці та синьо-жовтим прапором… Не хотів би ставити оцінки, вказувати, хто в чому помилився, зате впевнений, що тодішня ситуація тепер не повториться: чотири десятиліття тому Валерій Лобановський та Олег Базилевич відповідали за два колективи — збірну СРСР і «Динамо» (Київ), нині ж ми з колегами займаємось одним. Тобто моїм підопічним, яким у клубах пропонують різні програми підтримки ігрової форми, перетренування точно не загрожує.
— Переходимо до сірої буденності. Маю тільки одне запитання про Виконком ФФУ 18 числа: правда, щогравці-ветерани збірної висловилися проти введення в її штаб Андрія Шевченка?
— Уперше про таке чую! Де вичитали? На сайті, та ще й неспортивному? То чи потрібна моя відповідь? Я розумію, що ефектно звучить — «футболісти повстали»! Але ж треба знати міру навіть у вигадках.
— До Франції менше півроку. Відомо про два контрольні поєдинки — з Уельсом та Кіпром. Будуть іще? І скільки їх, на вашу думку, повинно бути в ідеалі?
— Ситуація ось яка: з валлійцями та кіпріотами зустрінемося, ви знаєте, в березні, по тому беремо двомісячну паузу, а на зборі безпосередньо перед Євро проведемо три спаринги.
— Отже, в квітні-травні нічого не заплановано?
— Поки що розклад саме такий. Утім, пам’ятаймо: завжди можуть відбутися зміни.
— Коли не секрет: які команди будуть нашими суперниками на тих передтурнірних зустрічах?
— Це не секрет, інша справа, що я й сам не знаю! Нині якраз стартував процес вирішення питання, УФІ працює над ним, не покладаючи рук. Поки відомо, що матчів буде три, також визначені орієнтовні дні їхнього проведення. Далі побачимо.
— Завершуючи тему «товарняків»: правда, що валлійці вийшли на вас першими, бо впевнені, що ми дотримуємося тієї ж манери гри, що й росіяни, з якими їм боротись у своїй групі?
— Ну, хто був перший, а хто — другий, не скажу, не знаю! Думаю, виник обопільний інтерес. Проте запевняю, що мій штаб аналогічно зацікавлений позмагатися з цією збірною, бо ми, зі свого боку, впевнені: вона багато в чому схожа на північних ірландців! Як бачите, вигода знайшлася для всіх.
— Про вигоду: знаю, ви не любите, коли у вас про це запитують, але вкотре поцікавлюся, чи відчуваєте інтерес до натуралізації іноземців? Ті ж Данило Сілва й Тайсон начебто дуже «за». Мені здається, обидва (особливо перший — універсальністю) допомогли би нам у Франції.
— Спробую відповісти так, аби більше ні ви, ні ваші колеги не поверталися до цієї теми. На мою думку, зацікавлення повинно йти від самого легіонера, причому, кажучи «зацікавлення», маю на увазі не якісь чутки, балачки, словом, неофіційні речі. Переконаний: повинна бути письмова заява на адресу ФФУ, а також державних органів, які займаються такими клопотаннями. За три роки, відколи треную збірну, нічого схожого не було! Ні від тих гравців, яких ви згадали, ні від інших, яким ЗМІ приписували інтерес до українського паспорта. Наприклад, Луїса Адріано. Серйозною справою треба серйозно займатись.
— Який результат на галльських полях забезпечить вам і колегам повторне продовження трудових угод?
— А я звідки знаю! Хотів би знати, та не можу. Завдання в нас чітке — вихід із групи. Навряд чи зумію щось до цього додати.
— І не фантазуєте, на якій посаді працюватимете, умовно кажучи, в серпні 2016-го?
— Є в житті корисний принцип послідовності. Це коли не забігаєш далеко вперед, послідовно вирішуючи проблеми, які з’являються сьогодні, відкладаючи завтрашні на завтра. Поки для нас головне — розпланувати місця, де команда розміститься й проводитиме тренування. Потім прийде березень і дві важливі товариські зустрічі. Згодом іще три, вже у Франції. Опісля — сам турнір. Серпень наступного року, дивлячись на нього з грудня 2015-го, здається мені далеким.
— Останнє запитання — неприємне: всі знаємо, що трапилось у Парижі кілька тижнів тому…
— Розумію. Найбільша надія на те, що на такому важливому, відповідальному, популярному змаганні, як фінальна частина першості Європи для збірних команд, організатори застосують адекватні — тобто колосальні — заходи безпеки. Мені це здається самоочевидним. Упевнений: так буде насправді, й ніщо не зіпсує футбольного свята.
Володимир БАНЯС.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
