- Володимире, розкажіть про свій найяскравіший дитячий футбольний спогад?
- Це, безумовно, проводи з великого футболу Олега Блохіна. 28 червня 1989 року, аншлаг на тоді ще Республіканському стадіоні. Понад 100 тисяч глядачів! Збірна СРСР грає проти збірної світу. Блохін із пов’язкою капітана й 11-м номером перший тайм проводить за СРСР, другий – за суперника. Збірну СРСР очолює Валерій Лобановський, кістяк команди складають футболісти київського «Динамо». На чолі збірної світу – Франц Беккенбауер, із яким ми через роки подружимося. Пригадую, як у другому таймі Олег одягнув воротарський светр та рукавички й став у ворота збірної світу, а бельгійський голкіпер Пфафф у футболці Блохіна побіг уперед.
Пам’ятаю, як Блохін забиває гол на 90-й хвилині з пенальті, але майже відразу ж Балтача зрівнює рахунок – і матч завершується бойовою нічиєю 3:3. Коли Олег ішов з поля, увесь стадіон устав, багато хто навіть плакав. Для мене, 13-річного пацана, це було справжньою подією.
- Декілька років тому ви зіграли в благодійному футбольному матчі, який у Києві на стадіоні«Динамо» проводив Андрій Шевченко. Проти зірок італійської естради ви діяли в захисті. Суперники не ризикували йти в жорсткий стик із чемпіоном світу з боксу?
- Матч був показовим – травми тут ні до чого. Так що грали ми один проти одного акуратно. Підсумковий рахунок на табло ні на що не впливав. До того ж я не приховую, що не володію великими футбольними талантами. Уявляєте, грав у футбол із 8-9 років, проте так і не навчився, як слід. У тому матчі, пам’ятаю, я діяв у захисті зліва.
Завдяки Андрію, до речі, зіграв і на міланському стадіоні «Сан-Сіро»: стояв у воротах. Не дуже вдало – пропустив чи то три, чи то п’ять м’ячів. Але за ці голи не було соромно. Тим більше ми зібрали на благодійні цілі значну суму – на «Сан-Сіро» був аншлаг.
- Буває, що не можете стримати емоцій на футбольних матчах?
- Трапляється. Чесно кажучи, з позиції вболівальника іноді розумію фанів, які в запалі допускають не завжди коректні вислови на адресу арбітра або команди-суперниці, а також гіркоту розчарування від поразки улюбленої команди або, навпаки, радість від перемоги. Спорт – це, насамперед, емоції. На футболі завжди багато емоцій. Особливо мене заворожує атмосфера стадіону, коли вболівальники, ставши плечем до плеча, дружно співають гімн.
- Як ви загалом оцінете гру київського «Динамо» під керівництвом Сергія Реброва?
- Радий за Сергія Реброва, з яким ми дружимо. Далеко не кожен видатний спортсмен стає справжнім тренером. У Сергія поки що все виходить. Я дуже радий що таке довгоочікуване чемпіонство та кубок України у 2015-му році повернулися до Києва.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
