«У «Карпатах» є закулісні нюанси»
- Михайле, що вас привело цими днями до Львова?
- Чекайте. «Привело»... У Львові я, між іншим, вісім років грав у футбол. Тут у мене купа друзів, тож я не можу Львів так просто оминути. Це моє рідне місто. Є товариші, є деякі справи - на кілька днів обов'язково мушу затриматися. Чи заїжджав у «Карпати»? Ні, а що там робити? Зараз нікого немає, плюс - для того, щоб поговорити з тими пацанами, з якими хочу, мені необов'язково заїжджати в клуб.
- З Голодюком, Худоб'яком, Кожановим?
- Розумієте, за стільки років я надбав друзів не тільки серед футболістів. З Худоб'яком якраз не зміг зустрітися, бо мав деякі клопоти. Голодюк мені писав з Мальдівських островів, запитував, як у мене справи. Контакти підтримуємо - Голодюк, Худік, Даушвілі. Стара гвардія вся на зв'язку. Ощипко приїхав з Молдови. Тубіч пише, дзвонить. Мілошевіч пише, дзвонить, Гурулі також. Федецький якраз вийшов на зв'язок.
- Останнім часом між «Карпатами» і компанією Actyvos ведуться переговори щодо співпраці. Чи піде на користь львівському клубу досвід іспанців?
- Я цього не знав. Важко сказати. В принципі, спробувати можна. Президент «Карпат», думаю, в цих справах вже має досвід. Це добре, що іспанцям цікаво співпрацювати з нашими клубами. «Карпати» вже дали футболіста в «Севілью», для клубу - однозначний позитив. Вирощувати гравців для Європи - це прибуткова справа. Хоча для українського футболу - не все так однозначно, бо найкращі тут не затримуватимуться.
- Клуб досі не домовився з Ігорем Йовічевічем про новий контракт. Ризиковано втратити такого спеціаліста?
- Схоже, існують якісь проблеми всередині клубу. Бо тренер дійсно хороший. Чесно кажучи, я не слідкую за чемпіонатом України, за тими всіма ділами. Але Йовічевіч - тренер харизматичний, молоді футболісти біля нього прекрасно підросли. Він заслуговує на те, щоб залишитися. «Карпати» ж зробили ставку на молодь - Йовічевіч для команди дуже цінний. Але, напевно, є якісь закулісні нюанси, яких ми не знаємо.
- Влітку ми запитали Голодюка, хто після вашого переїзду відповідає у «Карпатах» за зв'язки із Богом. Відповів, що Чачуа...
- Бачите, до мене прив'язався такий образ. Думаю, в будь-якому випадку настільки якісно, як я, ніхто це все робити не зможе (Сміється).
«Переписувався з Тащі у Фейсбуці»
- Якою була перша частина сезону для вас і вашого «Айнхайта»?
- Додалися нові футболісти: приїхав один грек, три поляки, кілька німецьких гравців. Ми могли боротися навіть за вихід в Регіональну лігу. Але так сталося, що клуб поки не хоче цього, бо не готовий. Наразі ціль - закріпитися в Оберлізі. Можливо, наступного року поставлять завдання підвищитися класом. Потрібні серйозні фінансові вливання. Там нема такого, що команда пливе, і не знає як, «з бухти-барахти», коли хороший дядя з Києва дає мільйон доларів чи 500 тисяч. У Німеччині є бюджет, гроші закладають у банк і воно все працює. Тож в «Айнхайті» поки що дивляться, витримують паузу.
Щодо спортивних результатів - все нормально. Ми закінчили на шостому місці. Останній матч, який я пропустив, «Айнхайт» програв. Хоча перебував на четвертому місці, поступаючись другому лише трьома очками. Щільність у таблиці дуже висока. Маємо всі шанси поборотися за вихід в Регіональну лігу у другому колі, але завдання такого немає.
- Скільки ви матчів зіграли, скільки голів забили?
- Забив сім м'ячів і зіграв близько 20-ти матчів, якщо враховувати ще й кубкові. Зараз показники покращилися, бо вже трохи адаптувався у Німеччині. Стало трохи легше, бо знаєте, як воно раніше було - ні людей не знаєш, ні мови. А зараз я вже перейняв капітанські обов'язки і наприкінці першого кола вигукував їхні кричалки. До кінця не розумів, що то таке, ну але сказали, щоб це робив я.
- То ви - капітан?
- Ні, я - не капітан. Але перебрав у нього частину обов'язків. Адже раніше саме капітан вигукував ці гасла. Проте тренер і колектив вирішили, що це робитиму я. Тому зараз кричу, аж голос захрип у мене (Сміється).
- Раніше начебто існувала попередня домовленість, що взимку ви перейдете у клуб третьої Бундесліги. Щось змінилося?
- Є варіанти, але в цьому немає сенсу. Бо фінансово ти виграєш від такого переходу дуже несуттєво. Тому йти з клубу, де вже освоївся і де до мене дуже хороше ставлення, я не хочу. Продовжив контракт із «Айнхайтом» до літа, а там - побачимо.
- У Німеччині достатньо українців: Скрипник, Юрченко, Тащі, Фінкель. З ким спілкуєтеся?
- Слідкую за Тащі. Він недавно дебютував у Бундеслізі. Я переписувався з ним у Фейсбуці. «Миша, я не знал, что ты в Германии», - відповів мені. Ми разом грали в «Говерлі». Я радий за нього - хорошого рівня футболіст. В Оберлізі перетинався з деякими молодими футболістами. Я їх не знаю, але вони мені кажуть: «Мішаня, прівєт!», підходять після ігор.
Скрипник - харизматичний тренер. Дуже багато хороших відгуків чув про нього від німців. На такому рівні чоловік працює - що тут скажеш. Мені дуже приємно за нього. А ще слідкую за Дугласом Костою. Чоловік так «вибухнув» у «Баварії»! Кажуть, що це найбільше відкриття року у німецькому футболі. І Дуглас це доводить своєю грою, «возить» німців добряче. Вже чутно: «Рібері нам не потрібний, Коста закрив позицію повністю».
- На матчах Бундесліги вдалося побувати?
- Якщо чесно, то багато разів міг поїхати, але не зробив це ні разу. Від мене за 200 кілометрів то «Баварія», то «Борусія» грають. До Мюнхена мені їхати 300 кілометрів, автобаном це якихось півтори години. Тренер нашої команди регулярно їздить на Бундеслігу. Та й я, думаю, у наступні півроку обов'язково побуваю на якихось серйозних матчах, на дербі. Можливо, на битву «Борусії» з «Баварією» піду.
- Влітку ви порвали інтернет своїм коментарем про геїв. Якою є ситуація зараз? Ви вже адаптувалися до них у Німеччині?
- Настільки відмінно прийняли мене в Німеччині, що я вже готовий звикнути до геїв. У команді до мене чудове ставлення, люди впізнають у магазині, підходять, хвалять: «Добре зіграли, молодці». Тож я вже геїв не помічаю, хай ходять, цілуються, облизуються. Нафарбовані, з кольоровим волоссям - звикаєш. Але загалом це плачевно, бо такі люди не можуть створювати сімей.
У Німеччині - височезний рівень життя. Припустимо, я бігаю у громадському парку. Везуть старого діда, йому 100 років. Він, бідолаха, може би й сам хотів померти - вже нічого не розуміє. Але у ньому підтримують життя. Настільки там медикаменти якісні. У нас, дивлюся, середній вік чоловіків - 55 років. А в Німеччині навколо того діда метушаться три медсестрички. Він вже «овоч», йому 100 років, він би вже хотів піти з того життя. Але на нього витрачаються купа грошей, медикаментів. Уявіть собі рівень турботи про громадянина країни!
Я коли розповідаю про це мамі, вона не вірить. У Німеччині всі люди - щасливі, живуть очікуванням свята. Зараз такий чарівний період, що всі на щось чекають. Я повернувся з Дубаю, приземлився у Києві і бачу, скільки навколо жебраків, скільки людей, які абсолютно нормальні, але не мають де заробити пару гривень. Занурився в таку сіру масу. Люди незадоволені життям, люди мучаться, виживають. Це особливо чітко помітно після Німеччини. Просто катастрофа! Я це все добре знаю, бо моя мама сама отримує 1500 гривень.
«Не всі росіяни - зазомбовані»
- У Дубаї українських футболістів, напевно, навіть більше, ніж місцевих мешканців?
- Чесно кажучи, нікого не бачив, хоча мій готель розташовувався поруч із центром міста. Думаю, я просто нікого не застав, бо українці раніше полетіли додому. У них скоро розпочинатимуться тренувальні збори. Але у Фейсбуці помітив, що пацани виставляли фотки із Дубаю.
- А росіян багато було?
- В моєму готелі їх справді було багато. Говорили про ті всі ситуації. Самі люди - досить нормальні. Я навіть випадково почув фразу, яку один росіянин сказав іншому: «Это все с нами делает телевизор. Они такие же люди, как и мы». Так, є серед них зазомбовані, але, як я переконався, - не всі. Люди почали розуміти, що нікому це не потрібно, що війна - це бізнес.
- Які три топ-враження від Еміратів?
- Був у мене один неприємний нюанс. Я туди поїхав з коханою і своїм товаришем. Мого друга повернули прямісінько з Дубаю. У нього виникли якісь проблеми з паспортом. Тож далі ми були без нього, відпочинок розпочався, самі розумієте, не дуже. У Дубаї я вже бував неодноразово, тож мене там важко чимось здивувати. Платиш тут серйозні гроші, витрачаєшся на перельоти. Навіщо? В Україні - повно гарних місць. Той же Буковель, ті ж Карпати. А ми завжди кудись втікаємо звідси. Чому? Тож мені здається, що це моя остання поїздка в ці країни. Не хочу я більше. Треба відпочивати вдома.
- Як плануєте провести решту відпустки?
- Збираюся поїхати в Ужгород, побути вдома. Усі свята - тільки там. Новорічно-різдвяний період - казковий час. Люди поспішають закінчити всі нагальні справи. У нас не так, як в Німеччині, але люди все одно очікують на диво. Очікують, що в наступному році все буде набагато краще. Дивишся на це все і від щирої душі хочеш, щоб їх мрії здійснилися. Після свят збираюся на Буковель, щоб трохи набратися сил. Цей рік був дуже важкий для мене. Насамперед, у психологічному плані в Німеччині довелося дуже-дуже тяжко.
- Наостанок - дуже особисте запитання. Можливо, наступного року Михайло Кополовець нарешті розпрощається із холостяцьким життям?
- Планую одружуватися, але не думаю, що це відбудеться у 2016-му. Стосунки із Вікторією дуже серйозні, тому обов'язково все буде. На весілля хочу запросити всіх легіонерів, з якими грав у тій чи іншій команді. І Мілошевіч, і Тубіч, і Балажіц, і грузини, всі-всі-всі. Запросимо і пресу, щоб подивилася. Зробимо все на найвищому рівні.
Олег Бабій, Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
