Перемога «для здоров'я нації»
2 травня 1986 на ліонському стадіоні «Жерлан» київське «Динамо» зустрічалося з мадридським «Атлетіко» у фіналі Кубка кубків і здобуло переконливу перемогу з рахунком 3:0, вигравши цей єврокубок вдруге у своїй історії. Багато хто досі пам'ятає і той матч, і знаменитий репортаж коментатора Валентина Щербачова, який цілком міг стати для нього останнім. Ми не перебільшуємо. Успіх «Динамо» практично витіснив з пам'яті те, що говорив телекоментатор на перших хвилинах прямої трансляції. А його слова на ті часи цілком могли б вважатися, якщо не «державною зрадою», то чимось близьким до цього. Щербачов перший оголосив на весь СРСР (не програма «Время», зауважте!) про Чорнобильську трагедію. У футбольному репортажі.
- Валентине Васильовичу, ви з кимось радилися перед ефіром перш, ніж зробити таку заяву?
- Ні, звичайно. У мене характер авантюрний, але я чітко розумів: як тільки я скажу - редактура вирубає звук. І замінити мене було кому: сидить людина в Москві на випадок того, якщо будуть проблеми зі звуком, то він відразу веде під «картинку». Цього не можна було допустити, я хотів, щоб всі у нас, особливо в Україні, знали, яка біда трапилася. Нам відразу після прильоту до Франції принесли газети, я подивився карти. Ці плями радіаційні в Україні, в Білорусії. Але у нас - особливо Київ, Житомирська та Чернігівська області - все Полісся, це все було в плямах. Оскільки не можна було зателефонувати - зв'язок Радянський Союз обірвав в односторонньому порядку - я і почав репортаж з цього. Так, я чув у навушниках, як у Москві, після паузи сказали: «Ти що твориш?» Очевидно там гарячково вирішували: відключати чи ні, але склади команд не встигли почути, можливо. Це все-таки був пізній репортаж і мій колега, напевно, не був у курсі всього. Напевно, вирішили: «Проговорив, а вранці ми в повторі виріжемо». Так у підсумку і зробили: у повторі моїх слів не було. Але в пярмом ефірі я сказав про цю велику біду. Підвів це до того, що, звичайно, хлопці сьогодні повинні підняти всім настрій, це корисно для здоров'я нації.
Бомба і «килим»
- Санкції були?
- Так, отримав після повернення. Але оскільки біда була велика, і начальству було не до цього, то обмежилися відстороненням від пари ефірів. А ще ми ж повернулися пізно через те, що в літаку бомба - ми три дні добиралися...
- ?..
- Коли вилітали 5 травня вранці якийсь «доброзичливець» зателефонував - це ж радянський літак - і сказав, що в ньому бомба. Вивернули весь багаж, літак простояв весь цей час, який повинен був летіти з Парижа до Москви. І тільки потім, коли стало зрозуміло, що в «польоті» він не вибухнув, нас завантажили. І тому прилетіли годин на 6 пізніше. Звичайно, ні зустрічі ніякої урочистої не було (ну як же москвичі будуть урочисто українців зустрічати? У Москві?) Наступного дня я повинен був на «килимі» стояти або в Москві, або в Києві. Але і час йшов. До того моменту всі вже зрозуміли, що НС дуже серйозна і, напевно, забули про мене. Ну, не забули: так, отримав усну догану і пару відлучень від ефіру - це таке... У моєму житті було безліч разів, коли намагалися покарати, а потім з'ясовувалося, що працювати ж комусь треба?
А, може, й «нагорі» зрозуміли, що не можна так брехати людям, тому, що страшні наслідки могли бути.
Топ-моделі для Блохіна
- А гравці не знали до закінчення матчу про те, що трапилося на Чорнобильській АЕС?
- Лобановський намагався відгородити всіх від цього. Я, коли після прильоту переглянув газети, кажу: «Васильовичу, дивіться, що відбувається! Серйозна штука». А до нас вже біжать люди з мікрофонами і дозиметрами в аеропорту Шарль де Голль. А ми повинні відразу ж на тренування їхати в Парижі і переїжджати в інший аеропорт, Орлі, щоб летіти в Ліон. Лобановський відмахнувся: «А що там таке? Ну пожежа, та й пожежа... Що я можу сказати цим (гравцям - прим. авт)?» Я вибачився, і ми поїхали на стадіон. Мені він доручив розминати Блохіна, тому що йому не можна було тренуватися з усіма, ще задня поверхня трохи надірвана була. І ми з Олегом, значить, бігаємо по стадіону кола, а решта з м'ячем смикаються. І - дівчатка на каблуках (медійники розуміли, що футболісти, молоді хлопці - дівчатам не відмовлять) з радійними диктофончиками: «Олег, Олег!» Може, якісь уривчасті фрази і записали, але толком ніхто нічого не говорив. Зате в Ліоні нам взагалі виставили команду топ-моделей з мікрофонами. Вони запитували, а мужики міряли нас дозиметрами.
Загалом, я не брехав, коли мене запитували, говорив: «Так, все серйозно». А до хлопців усвідомлення дійшло тільки коли банкет після матчу був. Тоді якось з Києва прорвалася Іра Дерюгіна зателефонувала чоловікові Олегу (як у них вийшло зв'язатися?!) Тільки тоді за столом почали усвідомлювати, що сталося. І навіть Лобановський почав розуміти.
- До цього не усвідомлював?
- Радянський Союз же. Якщо партія і уряд говорять: «Нічого такого, все нормально», то це означає: «Нормально!» Ще й запитав мене Васильович: «Що ти там нагнітав?» Я: «Так я це й не нагнітав! Там все ще гірше!». І коли приїхали вже до Києва, то він - в машину і рвонув, вже серйозно поставився.
Порно - порятунок від іспанців
- Наприкінці матчу вся публіка «Динамо» вітала, як героїв. А на початку?
- На «Жерлані» було 15 тисяч іспанських уболівальників. Ми врятувалися від них, коли в Ліоні гуляли напередодні матчу по місту. Йдемо, а нам назустріч - натовп з прапорами іспанськими! Не впізнати Лобановського? Та як?! І до них метрів 100... Ми: куди тікати?! До кінотеатру, поруч. Там сеанс йде, ми квитки купили, сіли, мовляв, ну подивимося якийсь фільм. А там - мало не порно. І чутно, що на вулиці шум, вони гудуть... Годину просиділи.
І ось перед початком матчу йде розминка. За ворота Чанова іспанці закидають «кадра» (видно, акробата якогось?). Через решітку і рів! Але французький спецназ, не звертаючи уваги на те, що летять димові шашки, бере цього хлопця і... закидає його назад на трибуну! Уявіть атмосферу?
Французи спочатку вболівали за «Динамо». Хоча, скоріше, більше проти іспанців, за звичкою. А самі фанати «Атлетіко» вболівали до голу Заварова несамовито. Але після перерви, я дивлюся, вже й іспанці аплодують нашим атакам. А хвилин за 10 до кінця, вже весь стадіон скандував: «Динамо», «Динамо»!
- Команда була впевнена в перемозі?
- Була налаштована на неї. Але нервували, і деякі хлопці постійно у мене збиралися в номері покурити. Я не курю, але якщо Блохін курить, Чанов курить, то де їм це робити? У мене - у себе то не можна! І в розмовах було помітно їх хвилювання і за сім'ю, і за результат. Тому багато хто на такому підйомі грав. Як Балтача Сергій рвався до бою, хоча знав, що може назавжди травмованим інвалідом стати! І так у нього, до речі, і вийшло. Але повагу заслужили. Що мене вразило після матчу: поки я зробив свою роботу, а хлопці милися, автобус оточили іспанські вболівальники. І хто - автограф, хто - помацати рукою - мовляв, це ж великі футболісти! Саме іспанські уболівальники, не французи. Люди, які люблять і розуміють футбол, які об'єктивні в оцінках, побачили сильну команду. І визнали це, оцінили. При тому, що «Атлетіко» історично теж не слабаки. Але тим не менш, ось, 0:3 програли.
Руслан Меженський
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
