Олег Макаров, Євген Лемешко, Віктор Банніков, Євген Рудаков, Віктор Чанов, Олександр Шовковський. Цей перелік великих голкіперів «Динамо» не повний без першого капітана київського клубу – Антона Ідзковського.
На початку минулого сторіччя на Подолі, у самому серці Києва, народився хлопчина, якому судилось стати одним з найкращих голкіперів «Динамо», відданим цьому клубу, емблемі, букві «Д» на серці.
Все почалось з 1920 року, коли 13-річний Ідзковський виступав за шкільну команду Києва. Вже через 6 років, молодий голкіпер був запрошений до лав «Радторгслубовця». Швидко ставши основним голкіпером одного з фаворитів чемпіонату Києва, Антон Леонардович розробив власну методику, за якою і займався.
Звичайно, 174 см замало для того аби бути непробивним голкіпером, однак завдяки комплексу вправ, який він сам і винайшов, Ідзковський мав високий рівень реакції, координації, гнучкості та спритності. Не дарма, на «до-динамівський» час саме уродженець Подолу вважався кращим воротарем міста.
«У 1927 році мене вже вважали найкращим воротарем міста. Тому новину про те, що Ідзковський перейшов до новоствореної динамівської команди, було сприйнято зі здивуванням. Мовляв, що ти там знайшов? А знайшов я там себе», - згадував Антон Леонардович.
Саме висококласного голкіпера для нової команди і підшуковував начальник ОДПУ Василь Іванов.
Антон Ідзковський сидить по центру у кашкеті.
Нове співтовариство, яке було створено на базі працівників органів внутрішніх справ і з ходу отримало прізвисько «мєнти», не планувало пасти задніх, особливо у футболі, а прагнуло стати найкращим.
Так, на початку свого існування «динамівці» програвали іншим київським клубам, які були більш досвідченими та авторитетнішими. «Динамо» навіть не приймало участь у чемпіонаті Києва, а перша згадка про матч датується лише 1928 роком, коли у Білій Церкві «біло-сині» програли місцевій збірній міста – 2:1. Вже потім була зустріч проти «одноклубників» з Одеси та Москви. Останні, до речі, були чемпіонами столиці СРСР.
«У 1928 році ми відчули у собі сили, аби запросити в гості московське «Динамо». Програли – 1:5. Але вже за три роки, як поповнились талановитими гравцями з Одеси, Миколаєва – поїхали на матч-відповідь. На місцевому стадіоні «Динамо» зібралось лише 8-10 тисяч людей. Навіщо більше, приїжджає якась молода команда. А ми взяли і виграли у визнаних фаворитів, у Москві – 2:1»
У тому році «Динамо» обмежилось лише товариськими іграми. І оскільки першості радянського союзу на той час не було, київські динамівці грали, як товариські матчі, матчі на першість міста, України, так і на першість спортивного співтовариства «Динамо». І вже на 1933 рік саме команда з берегів Дніпра була найсильнішою в УРСР серед «динамівських» співтовариств. Але, не у СРСР. У тому ж 1933 році саме московським «одноклубникам» і поступились кияни у фіналі першості співтовариства.
«Динамо» Київ зразка 1929 року. Ідзковський крайній справа
У тому ж році Ідзковського включили у перший всесоюзний список найкращих гравців.
А за два роки до цього, перший «великий» воротар «Динамо» привів свою команду до завоювання титулу чемпіонів України 1931 року.
«Сенсація європейського масштабу сталась у 1935 році, коли збірна України, до якої входило чимало гравців «Динамо» Київ виграла у французького професійного клубу «Ред Стар Олімпік» у Парижі – 6:1. А трохи раніше мене вже викликали у збірну СРСР, де я став основним голкіпером. Все це свідчило про чималий авторитет «Динамо», про початок сходження до майбутніх перемог»
У першому чемпіонаті СРСР, який розпочався у 1936 році, «Динамо» з Антоном Леонардовичем у складі, завоювало «срібні» медалі. У 1937 – «бронзу».
Під час Другої світової війни, коли місто зайняли німецькі війська, Ідзковський переїздить до Казані, де виступає 2 роки за місцеве «Динамо». Лише у 1944 році повертається до Києва і продовжує свої виступи у київському «Динамо». Але не довго. Вже у 1945 році Антон Леонардович завершує свою кар’єру і починає тренерську та суддівську.
Напевно, по-іншому не могло і бути, щоб перший клубом, який починає тренувати Ідзковський, було не рідне «Динамо». У 1946 році – старший тренер, а з 1947 по 1955 рік Антон Леонардович входить до тренерського штабу багатьох старших тренерів, які очолюють Великий клуб. Найвищим досягненням за період тренерської діяльності можна вважати перемогу у Кубку СРСР 1954 року.
Після «Динамо» очолював київський ФШМ та збірну України. А з 1963 року по 1964 рік – голова Федерації футболу України.
Гравці команди «Старт» разом з гравцями команди Flakelf після матчу 9 серпня. Цей знімок повністтю руйнує радянський міф про «матч смерті».
Звичайно, після першого «Великого» кіпера в історії «Динамо» їх було ще чимало, враховуючи і його вихованців – Олег Макаров, Євген Лемішко, Віктор Банніков.
Також, саме Антон Ідзковський слугував прототипом непробивного воротаря у стрічці «Воротар Республіки», який зняли у Києві кінематографи з «Ленфільм». Головний режисер стрічки Семен Тимошенко звернувся саме до Ідзковського, аби той потренував Григорія Плужніка, який мав виконувати роль того самого «воротаря республіки» - Антона Кандідова. У вдячність за це, основний голкіпер «Динамо» Київ зайняв місце у рамці воріт «поганої» команди «Буйволи».
Не відомо, чи насправді був Ідзковський прототипом Кандідова, але те, що гра першого «Великого» воротаря «біло-синіх» є у кінострічці – це факт.
До речі, незадовго до своєї смерті саме Антон Леонардович Ідзковський допоміг опублікувати фотознімок, який повністю руйнує легенду комуністів, щодо «матчу-смерті».
Помер у 1995 році у віці 87 років у Києві. Федерація футболу Києва заснувала кубок Антона Ідзковського.
Але пам’ять про легенду київського клубу буде жити вічно. Він живий доти, доки ми пам’ятаємо…
Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
