«Київське «Динамо» надихнуло. До Києва я потрапив з Красилова, можна сказати, з села. Думаю, земляки не образяться. Хоч куди подивишся - зірки. Михайличенко, Заваров, Безсонов, Рац, Яремчук, Кузнєцов, Чанов...
На тренуванні Безсонов віддає мені м'яч, я приймаю, але не розгортаю напрямок атаки, а віддаю в ту сторону, звідки прийшов пас. Тут же Дем'яненко підказує: «Сірий, потрібно ще до прийому знати свій маневр, бачити вільні зони, розташування партнерів». Зірки ж могли «напхати», але вони підказували. Після того моменту я поводився точно так само, коли приходили молоді футболісти.
Що ж стосується того, що тренувальний процес Валерія Васильовича у багатьох асоціюється з великими навантаженнями, то це не міф, а реальність. У хмельницькому «Поділлі» я пройшов школу Іштвана Йожефовіча Сікача. Ми дуже багато бігали, фізично були готові добре. Але, навіть пройшовши таку школу, я виявився не готовий до навантажень Лобановського.
Одного разу біжимо десятикілометровий крос у парку Ватутіна біля стадіону «Динамо». На градуснику -15, багато снігу через що все виблискує білизною. Але темп такий, що на фініші в очах стало темно.
У тому «Динамо», хто був найвитривалішим? Команда. Тест Купера нікому не подобалося здавати, але всі намагалися триматися групою, що не кидали, підтримували. А коли відчуваєш плече товариша, то і труднощі легше переносити. Цей колективізм допомагав стати не тільки хорошими спортсменами, але і гідними людьми», - передає слова Ковальця footclub.com.ua.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
