- Ви були проти захоплення Андрія автомобілями та мотоциклами?
- Так, але відмовляти його від спортивного автомобіля було марно. Ще коли чоловік грав за «Динамо-2», в нашій маленькій службовій квартирі у нього на стіні висіла газетна вирізка з фото спорткара SLR McLaren. Через багато років він його все-таки купив. А перші накопичені гроші Андрій витратив на спортивний Mercedes. З одного боку, я була проти цього, а з іншого - дозволяла, адже у нього важка професія і необхідна віддушина. Зрештою, це не найгірше захоплення.
А коли у нас в гаражі з'явився мотоцикл, я не могла повірити, що це сталося - спочатку Андрій просто переглядав різні варіанти в інтернеті. Я була категорично проти, але якщо чоловік щось вирішив, відрадити було неможливо. Разом з тим він був дуже вимогливим в питаннях безпеки, відповідально ставився до технічної справності. Обіцяв, що не буде їздити в місті на мотоциклі, а тільки на захищеній трасі. Але це його не врятувало...
- Чи часто вам сниться Андрій?
- Ні, не сказала б. Більше сниться знайомим, друзям. Мені запам'ятався один дуже реалістичний сон: нібито Андрій приходить в будинок і, як великий любитель сюрпризів, каже, що це жарт і він підстроїв свою смерть. Будинки, загальна радість, щастя, я на емоціях кажу: «Слава Богу, що ти живий, але після таких жартів я з тобою розлучаюся!» Напевно, підсвідомість досі намагається вхопитися за будь-яку соломинку...
- Яким Андрій був вдома, у побуті? Суворим або лояльним батьком?
- Жінки нашої сім'ї з дитинства виховували в дітях повагу до батька, і в їхніх очах тато завжди був авторитетом, прикладом для наслідування, підтримкою і опорою. Особливо для старшого, Андрійка, - як тато-футболіст, тато-тренер. Чоловік завжди був до нього досить критичний, нечасто хвалив, завжди вимагав більшого. Якщо хтось не слухався мене, найдієвішим методом служила погроза: «Зараз подзвоню татові». Це був крайній вихід, до нього ми вдавалися рідко. Андрій навіть на відстані міг вирішувати всі питання.
- Ви не були проти того, щоб сини Андрій і Ваня пішли по стопах батька і також стали футболістами?
- Опір був марним. Я намагалася їх відвернути мольбертами, дудочками, барабанами, театральними гуртками... Ваня ходив на курси телеведучих - раніше він був більш творчим хлопчиком, але з 12 років почався етап дорослішання, прояви чоловічого начала, і вся творчість відійшла на задній план. Мої старання ні до чого не привели - тепер він зосереджений на футболі, але я не вважаю, що це погано. Якщо у хлопців є мета, нехай поступово до неї йдуть.
- У Андрійка наприкінці грудня закінчився контракт з «Дніпром», які подальші плани?
- Він зараз перебуває в пошуках команди. У «Дніпрі» залишатися немає сенсу, адже тренер не бачить його в складі. Час покаже. Поки тренується самостійно, з дідом. Мені, як мамі, звичайно, хотілося б, щоб він залишався в Києві. Відпустити сина в «Дніпро» і так було для мене подвигом. За цей період Андрюха дуже подорослішав, став самостійним.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
