- Катерино, ви – найкращий арбітр світу. Чи відчуваєте ейфорію, запаморочення від цього звання?
- Для мене це була приємна новина, але якихось особливих змін не відбулося. Я продовжую працювати. Готуюся до здачі нормативів. Потрібно тверезо оцінювати ситуацію, тому запаморочення немає (Усміхається).
- Попередня володарка титулу найкращої жінки-арбітра світу, німкеня Бібіана Штайнхаус залишилася в оновленому рейтингу далеко позаду. Але вона стала першою, хто привітав вас із першим місцем. Товаришуєте?
- Справа в тому, що велику кількість часу доводиться проводити на турнірах з певною кількістю арбітрів. Тому у нас як професіональні, так і дружні стосунки. Коли перебуваєш на змаганнях 1-2 місяці, потрібно вміти знайти спільну мову з усіма. З часом все більше вивчаємо одні одних і навіть вітаємо зі святами.
- Можливо, назвете своєю подругою ще когось із топ-10 рейтингу?
- Тісно спілкуємося з Кароліною Вітулано (Італія). А ще дівчатами з Греції, Угорщини…В принципі – з усіма в мене хороші відносини.
- Заздрощів у жіночому колективі немає?
- Я не замислювалася над цим. Можливо, десь вони є, як і в будь-якому колективі. Але це не настільки відкрито і явно.
- Чи привітав вас куратор українського суддівського корпусу П’єрлуїджі Колліна?
- Так. Було дуже приємно почути від нього привітання і теплі слова.
- Замість того, щоб спочивати на лаврах, ви вже тренуєтеся. Яким чином себе навантажуєте?
- У ФФУ є тренер, який відповідає за підготовку арбітрів. Він надсилає програму, за якою ми повинні працювати. Фаза відпочинку була у грудні, зараз розпочалася підготовка до здачі нормативів. Тому всі арбітри у поті чола готуються до цієї події, яка пройде 21 січня у Києві. Тренування – різноманітні, п’ять разів на тиждень. Працюю як над витривалістю, так і над швидкісними характеристиками. Сьогодні, наприклад, шліфувала швидкісну витривалість. Післязавтра попрацюю над швидкістю. На тренуваннях пробігаю від 3-4 кілометрів і аж до 10 – в залежності від комплексу вправ.
- В якому віці ви полюбили футбол?
- Всі свої дитячі роки я провела на футбольному полі. Справа в тому, що дім розташовувався поруч зі стадіоном. Прокидаєшся вранці, виходиш із двору – одразу футбольне поле. А розпочалося все з шести років. Тобто, спочатку я зацікавилася дворовим футболом, а вже потім почала його дивитися по телевізору.
- Відомо, що ви грали за аматорський клуб свого селища. Це була дівоча команда?
- Ні, це був чоловічий клуб із Бабаїв (Харківщина), який тоді виступав у чемпіонаті області, а зараз грає «на район». Не те щоб я брала участь у кожному турі, але є що згадати. Діяла на позиції правого півзахисника. Якісь претензії з боку чоловічого колективу, можливо, були, але я не звертала увагу. Мені дуже подобалося – от я і грала. Частіше виступала за юнацьку команду – на район, область, «Шкіряний м’яч». Раніше не існувало такого чіткого поділу на чоловічий і жіночий футбол. Де була можливість – там і грала.
- Як ви дійшли до думки, що потрібно розпочинати навчання на арбітра?
- У мене це родинне (Усміхається). Мій дядько був арбітром. Чоловік моєї хрещеної також тісно пов’язаний з арбітражем. За їх прикладом спробувала одного разу – сподобалося. Переді мною постав вибір: продовжувати грати у футбол, або ж професійно займатися суддівством. Обрала суддівство.
- Які етапи потрібно пройти і що засвоїти, аби отримати право судити матчі професіональних команд?
- Найголовніший етап для будь-якої людини, якщо їй кортить спробувати себе в арбітражі, здати тест ФІФА з фізпідготовки, а також «на зубок» знати теорію правил гри. Якщо іспити здали успішно – можна розпочинати арбітраж. Звісно, що спочатку належить попрацювати на юнацьких змаганнях – ДЮФЛ, «Шкіряний м’яч». Я, наприклад, перший рік судила ДЮСШ. Наступний етап – якщо рекомендує ФФУ – це всеукраїнські юнацькі змагання. Також у мене була можливість паралельно судити жіночий футбол. Опісля отримала рекомендацію на аматорів, а там і Друга ліга підійшла. Перший рік працювала як асистент арбітра, а потім вже у якості головного рефері виводила команди на поле. Врешті, у 2011-му мене перевели в Першу лігу. Шлях від початку і до дебюту в Першій лізі зайняв 11 років.
- У Вікіпедії про вас написано: «На перших етапах роботи стикалася із нерозумінням з боку чоловіків»… У чому це проявлялося?
- Це, в основному, незгода із прийнятим рішенням. Але хочу сказати, що не тільки на перших етапах таке відбувалося, а й може статися навіть зараз у будь-який момент як із чоловіком-арбітром, так і з жінкою. Адже є настільки складні суперечливі моменти, що після матчу переглядаєш відеоповтори і виникає суперечка між арбітрами-професіоналами. Арбітраж за своєю суттю – це таке суперечливе діло, тож завжди знаходитимуться люди, незгідні з тим чи іншим рішенням.
- Свій дебют в якості головного арбітра на професіональному рівні пригадуєте?
- Звичайно. Це був матч Другої ліги «Шахтар-3» - «Ворскла-2». Листопад… Перший тайм ми ще якось провели, а перед виходом на тайм другий опустився дуже сильний туман. Матч довелося перенести і його дограли лише через тиждень-два. Таке неможливо забути (Сміється).
- Чи справді чоловіки менше лаються, коли ви працюєте на матчі?
- Я не можу це підтвердити, бо не знаю, як вони поводяться, коли мене немає. Можливо, і справді. Це краще у них самих запитати, як вони ставляться до жіночого арбітражу.
- Роман Зозуля розповідав, що чоловіки-арбітри матюкаються ще крутіше, ніж футболісти. Чи підвищуєте ви на гравців голос? Можливо, теж вживаєте «міцне» слівце?
- Ви ж розумієте: розповідати можна все що завгодно. Ці слова непідтверджені. Як воно насправді – ніхто не знає. А голос підвищувати необов’язково. Є багато методів «достукатися» до футболіста. Можна підійти поближче і спокійно сказати, щоб людина почула. У кожного свій підхід. Все залежить від ситуації, від матчу. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Важливо знати характер гравця заздалегідь, вивчити його і знайти спосіб впливу.
- У Німеччині Хосеп Гвардіола якось дозволив собі некоректні дії щодо вашої товаришки Бібіани Штайнхаус. А як в Україні? Чоловіки не «розпускають рук»?
- На щастя, тьху-тьху-тьху, у нас таких випадків поки що не траплялося. Якщо раптом хтось таке собі дозволить, тоді – вилучення.
- Найскладніший матч у вашій кар’єрі?
- Таких багато. Найважчі матчі - це ті, у яких зашкалює відповідальність за статусом: фінал чемпіонату світу або Ліги чемпіонів. Вони можуть виявитися легкими за змістом, але психологічна підготовка до них – ось в чому складність. Саме слово «фінал» - це вже непросто.
- Чи були матчі, після яких ви плакали?
- Практично після кожного матчу є хвилювання, неспокій, робота над помилками. Щоразу чимось незадоволена. Думаєш собі: «В цьому моменті варто вчинити не так, а по-іншому». Після матчу відбувається аналіз арбітражу і робляться висновки – як у наступній грі діяти краще. Сльози – не сльози, але розчарування присутнє.
- Робота кого із чоловіків-арбітрів вам імпонує?
- Ну, Колліна, як і завжди - був, є і буде (Сміється). Хоч він і закінчив суддівську кар’єру, але як лектор, як викладач прекрасно доносить нову інформацію.
- На Ютуб можна знайти безліч відео з комічними ситуаціями, в які потрапляли ваші колеги по свистку. З власного досвіду що можете розповісти?
- Та різні моменти бувають. Але важко пригадати щось таке, чим би хотілося поділитись з Україною. Все завжди в нормі. Чи м’яч не влучав у мене? Влучав, чому ж ні. Буває, пришвидшуєшся, а поле слизьке…
- Зараз тестуватимуться відеоповтори, покликані допомагати суддям. Ви за чи проти втручання техніки в арбітраж?
- Моя справа – судити. Є більш компетентні люди, які працюватимуть над цими системами. Тож необхідно їм залишити вирішення складного питання.
- Ви працюєте у чоловічому і жіночому футболі. Де частіше фолять?
- Все залежить від матчу. Буває, що професіональні команди судити легше, ніж аматорів на район чи область. Адже професіонали розбираються, менше порушень і непередбачуваних моментів. Тому я б порівнювала не жіночий і чоловічий футбол, а професіональний та аматорський. Якщо брати картину в загальному, то, можливо, жінки грають трохи коректніше.
- Хто вас більше дратує – брутальні гравці чи симулянти?
- Симулянти. Грубість теж неприйнятна, але симуляція для мене – це взагалі… З нею потрібно боротися. Симулювати – це непристойно.
- Як ви знімаєте психологічну напругу після матчів?
- Відпочинок. Сон. Особисто для мене це дуже важливо. А ще – плавання, легке тренування, спілкування із сім’єю.
- Читав, що ваше хобі – це кухня…
- Так. У мене улюблена страва, як би прозаїчно не звучало, - це борщ. Відповідно, готувати його також подобається, він у мене класно вдається.
- Ваш найекзотичніший експеримент на кухні?
- Мені подобається експериментувати із морепродуктами. Можна з ними і макарони приготувати, і салати різноманітні. А якщо ще й фрукти додати – смак буде взагалі цікавий і незвичний.
- Слухаєте класику. Творіння яких композиторів - насамперед?
- Останнім часом у мене смаки трохи змінилися. Зараз слухаю більш різноманітні напрями, а іноді навіть хочеться увімкнути поп-музику, яка зазвичай звучить по радіо. Буває, якась мелодія пов’язана з конкретною подією у кар’єрі. Відповідно, коли її слухаєш, поринаєш у спогади, а заодно отримуєш нову мотивацію.
- Ви вже судили жіночі фінали чемпіонату світу і Ліги чемпіонів. Які ще висоти хочете підкорити?
- Ще я судила фінал юнацьких Олімпійських ігор. Тепер хотілося б на дорослій Олімпіаді попрацювати. Ну й вдосконалюватися як професіонал.
- Топ-5 заповідей від Катерини Монзуль для найкращого арбітра світу.
- Це повага до себе і оточення. Працездатність. Мотивація. Залишатися людиною в будь-яких життєвих ситуаціях. Любити те, що ти робиш. А ще моя порада – не обмежуватися знанням лише англійської мови, хоч цього й достатньо для арбітра міжнародного класу. У нашій справі дуже потрібна ще й іспанська, адже в турнірах ФІФА безліч іспаномовних гравців. Знатимеш ці дві мови – почуватимешся, як риба у воді.
Розмовляв Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
