25-26 січня – дні, коли Виконавчий комітет УЄФА повинен прийняти рішення щодо місця проведення фіналу Ліги чемпіонів 2017/18. На головний матч головного клубного турніру Європи претендує Київ. Експерти високо оцінюють шанси столиці України на перемогу.
Власне, інформації щодо можливої дійсно грандіозної для футбольної України події наразі небагато. Іноземна преса не робить прогнозів, а якщо й робить, то посилається на українські ЗМІ, які, схоже, весь свій азарт виплеснули в квітні минулого року, коли, власне, Україною була подана заявка на проведення у себе фіналу Ліги чемпіонів.
Урядовці готували заявку на один з трьох фіналів: 2017-го, 2018-го або 2019-го років. Врешті, вибір було зроблено на користь сезону 2017/18, оскільки фінал Ліги чемпіонів 2017-го року вже віддали Кардіффу. Вже тоді ця звістка сприймалася не як крок до перемоги, а як перемога. Як повідомляють українські ЗМІ, у Києва немає конкурентів, і УЄФА майже гарантовано утвердить столицю України в ранзі арени головного матчу клубного футбольного сезону 2017/18.
«Завдяки підтримці перших осіб держави у нас є великі шанси, тому що заявка була виконана повністю. Буквально тиждень тому підтверджена остання гарантія від Кабміну. Наскільки я знаю, сьогодні в УЄФА наявний повний пакет документів нашої заявки. По жодному документу питань немає. Очікуємо, що 25-26 січня на Виконкомі УЄФА буде оцінка, якої ми всі чекаємо з надією. Сподіваємося, що рішення буде позитивним для нас», - відзначив президент ФФУ Андрій Павелко.
Дане питання, як і всі інші спортивні теми, що тісно переплетені з політикою, - широке поле для спекуляцій. Зокрема, деякі наближені до УЄФА джерела скептично висловилися про роль в даному питанні Андрія Павелка, мовляв, фінал у Києві можна було б провести значно раніше, а сьогоденна активність Павелка в цьому питанні – лише спроба отримати особисті дивіденди. А вже незадовго до часу, коли УЄФА повинна оголосити вердикт, на деяких ресурсах з'явилася інформація, начебто Григорій Суркіс своїм втручанням в процес міг підірвати гарантії України і унеможливити подачу Києвом заявки. «Джерела», - дана інформація подавалася під соусом посилання лише на «джерела», - без будь-якої конкретики, – зазначали, що Григорій Суркіс начебто проти того, аби в Україні відбувся головний матч європейського турніру. Цю інформацію, крім деяких українських ЗМІ, хвацько підхопила і російська преса, що дало підстави прихильникам Григорія Михайловича називати подібні матеріали «замовними».
Але найбільша проблема даного питання, звісно ж, не у цьому. Проблема в тому, що УЄФА має підстави сумніватися у гарантіях України щодо безпеки в місті та на стадіоні під час проведення фіналу Ліги чемпіонів. Рятує те, що регулюючим фактором в цьому запитанні виступає позитивний досвід проведення Києвом фіналу Євро-2012: від організації турніру європейські футбольні чиновники були в захваті. Київ заявив про свою спроможність на рівні з європейськими спортивними центрами виступати ареною найяскравіших футбольних баталій. Але після 2012-го відбулися події, які змусили представників УЄФА переглянути своє ставлення.
Серпень 2014-го року. НСК «Олімпійський». Ліга чемпіонів. «Дніпро» – «Копенгаген». Арбітр був змушений на десять хвилин зупинити матч через сутички на трибунах. Групка людей напала спочатку на стюардів стадіону, а потім на представників гостьового сектора.
Лютий 2015-го року. НСК «Олімпійський». Ліга Європи. «Динамо» – «Генгам». Група людей напала на фанатів французького клубу.
Травень 2015-го. НСК «Олімпійський». Ліга Європи. «Дніпро» – «Наполі». Після фінального свистка вболівальники з трибун перемістилися на газон, зайнявши всю територію поля. Через даний інцидент в наступному сезоні «дніпряни» були змушені зіграти два матчі Ліги Європи при порожніх трибунах.
Листопад 2015-го. НСК «Олімпійський». Ліга чемпіонів. «Динамо» – «Челсі». На трибунах відбувається сутичка за участю темношкірих людей. З рекомендацій ФАРЕ, представники якого розцінили інцидент як расистський скандал, УЄФА покарав «Динамо» штрафом і двома матчами єврокубків при порожніх трибунах.
Звісно, на кожен інцидент у приймаючої сторони було виправдання. Фанатів «Копенгагена» та «Генгама» звинуватили у провокаціях, висловлюючи їм претензії щодо використання символіки країни-агресора у відношенні до України. Після півфінального поєдинку проти «Наполі» масове божевілля списали на грандіозність події та емоції; після інциденту на матчі «Динамо» – «Челсі» питання намагалися перевести у площину побутового конфлікту, а не расової дискримінації… Але це ми можемо розбиратися між собою. УЄФА ніяких виправдань не приймає, а реагує за фактом: є порушення – прийміть, будь-ласка, покарання.
Саме гарантії безпеки – основна вимога організатора до приймаючої сторони. Андрій Павелко запевнив громадськість, що зробив усе можливе для врегулювання ситуації: »Ми дуже добре обговорили це питання з Мішелем Платіні. Думаю, це питання ми відпрацюємо, і у Києва не буде проблем. Сподіваюся, вболівальники розуміють, що підтримувати команду треба цивілізованим способом». Хто буде конкурентом Києва? Сподіваюся, нікого. Сподіваюся, всі зрозуміють, що у Києва дійсно серйозна заявка, адже місто ще зовсім недавно показало усім прекрасний фінал Євро-2012. Будемо сподіватися, що всі інші федерації, міста і мої колеги з інших країн Європи зрозуміють важливість Києва, підтримавши те, щоб фінал ЛЧ в 2018 році відбувся саме в столиці України».
Та словам чиновники з УЄФА віри не ймуть. Тим більше, що Мішель Платіні – уже не президент УЄФА. Організації потрібні реальні гарантії і факти щодо здійснення Україною кроків до поліпшення ситуації. Можна припустити, що якщо УЄФА все ж віддасть Києву право прийняти фінал Ліги чемпіонів, то з приміткою, у відповідності до якої це право може перейти до іншої сторони в разі повторення скандальних інцидентів протягом найближчих двох років.
Власне, успішний досвід Євро-2012 – то, повторимося, сильний козир України. На руку грає й те, що в УЄФА змушені використовувати принцип географічної ротації, залучаючи до свята й країни Східної Європи. Київ може стати другою найбільш східною точкою проведення фіналу Ліги чемпіонів УЄФА після Москви. Але ці козирі не мають сили над фактами відсутності належної організації на трибунах українських стадіонів. Вище вказаних інцидентів можна було б уникнути при належній роботі стюардів «Олімпійського» та служби безпеки. Футбол - це емоції, і завдання організаторів - не придушувати ці емоції, а не дозволяти їм виплескуватися в неправомірне русло.
Мовчанка європейських ЗМІ, а також самовпевненість української сторони в цьому питанні насправді насторожує. Залишається вірити, що європейські чиновники дійсно приймуть на віру обіцянки України, а в Україні нарешті припиняться блюзнірські по відношенню до іміджу країни події. Розв'язка не за горами.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
