- Від нас пішла дуже світла людина. Як кажуть, смерть забирає кращих. Товариш, помічник у всьому, гарний друг. Людина, яка заробила собі дуже добре ім’я на футбольному полі - він ніколи не виділявся, ніколи не було ніякої зірковості, хоча він міг собі це дозволити. Коли я вперше потрапив на збори з командою Лобановського в Ялту, Валентин мені дав урок життя. Тоді я був ще молодим, починаючим футболістом, 17 років. Белькевич – лідер «Динамо». Він мене навчав, як правильно себе поводити і як взагалі потрібно прожити це життя. Всі поради, які я почув від нього, – вони безцінні. Як в плані футболу, так і в плані життя. Він завжди казав, що треба прагнути, ніколи не зупинятись, багато працювати, щоб чогось досягти у цьому житті.
Це все було наче вчора, хоча я розумію, що пройшло багато часу. Життя пішло вперед, Валіка вже немає з нами. Я завжди його згадую тільки з гарного боку, гарними словами.
- Ваше перше враження від Валентина Белькевича?
- Тоді була дружня команда київського «Динамо», яка грала один за одного. Я потрапив до столичного клубу, коли кияни грали у півфіналі Ліги чемпіонів. Ніхто ніколи не виокремлювався, усі працювали на команду, все було підпорядковано так, щоб досягти успіху. Валік, повторюсь, ніколи не демонстрував той статус, який у нього був, ніякої «зіркової» хвороби. Завжди був чуйним, завжди був готовим прийти на допомогу, у будь-яку хвилину. Молодим футболістам підказував, ніколи нікого не пхав, не хвалився своїм статусом.
Дуже добре запам’ятаю Кубок Співдружності у Москві. У фіналі ми обіграли московський «Спартак», а Белькевич тоді був найкращим на полі. Такі моменти залишаються у пам’яті.
- Чи були ви близькими друзями?
- Ні, близькими друзями нас назвати не можна було. Все ж таки різниця у віці дає про себе знати. Але ми добре спілкувались. У нас були колективні походи на риболовлю, наприклад. Команда була дуже дружньою.
- Після закінчення кар’єри футболіста Белькевич почав працювати тренером. Як можете охарактеризувати цей його шлях?
- Валік був видатним футболістом, видатним майстром з неабиякою технікою, дуже розумний футболіст. Він міг робити на футбольному полі все, не було ніяких секретів для нього. Белькевич себе не повністю реалізував на тренерському містку, часу було обмаль. Гадаю, він встиг передати хлопцям свою майстерність. Коли я бачив його тренування, коли Валентин очолював «Динамо-2», було видно, що він змушує хлопців грати, перш за все, головою, а не «бий-біжи». Зазвичай, той футбол, у який тренер грав як футболіст, він і намагається донести до своїх підопічних.
Ще одним моментом було те, що хлопці слухали Валентина беззаперечно, він мав неабиякий авторитет у колективі. Думаю, що якби не ця безглузда смерть, він досяг би високих результатів на тренерському містку.
- Як ви дізналися про трагедію, яка трапилася?
- Зараз вже точно не згадаю. Чи то з преси, чи хтось подзвонив. Звичайно, я просто не повірив у це спочатку. Людина була у розквіті сил. Можливо, він не був гренадером, але ті фізичні навантаження, які були у Лобановського, Валік переносив, можливо, найлегше з усіх.
Пам’ятаю ще одну історію зі зборів у Ялті, 1997 чи 1998 рік. Знаменитий «тест Купера», стадіон, гумові доріжки, на вулиці +40. Дивлюсь на Валіка, а він переносить ці тести з посмішкою на обличчі. До того ж, він не був у хвості, навпаки – одним із перших. Мене завжди цікавив один момент: як це він, не гренадер, людина, яка не володіє богатирськими якостями, а переносить «тест Купера» достатньо спокійно, немов граючись. І новина про те, що у причиною смерті стало серце… Я не міг у це повірити.
Розмовляв Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
